Країни НАТО зобов'язалися до 2035 року витрачати п’ять відсотків ВВП на оборону й безпеку. Генеральний секретар Марк Рютте назвав угоду «квантовим стрибком» у колективній обороні, а Дональд Трамп охарактеризував саміт як дуже продуктивний.
Держави-члени погодилися сплачувати те, що вимагав американський президент — 3,5 відсотка безпосередньо на оборонні витрати та решту 1,5 відсотка на цілі, пов'язані з обороною, зокрема, на кібербезпеку та інфраструктуру. Країни НАТО отримали від американців гарантії того, що у разі нападу на своїх союзників вони виконають п'яту статтю Північноатлантичного договору про взаємодопомогу.
На хвилях Польського радіо 24 експертка з безпеки та оборони Юстина Ґодковська із Центру східних досліджень у Варшаві звернула увагу на графік, згідно з яким держави НАТО збільшуватимуть витрати на оборону:
«Коли справа доходить до обговорення в НАТО цієї нової мети, то, ймовірно, не лише Іспанія дещо неохоче робила такі далекосяжні заяви. Вони розтягнуті на десятиліття. Країни східного флангу НАТО вважали, що така мета має бути досягнута країнами альянсу вже у 2030 році.
Генеральний секретар запропонував 2032 рік, але зрештою було погоджено на 2035 рік, тож у нас є десятиліття, щоб виконати це зобов'язання. Але варто наголосити, що це справді значне досягнення цього саміту, і важливо те, що країни зобов'язалися поступово збільшувати витрати на оборону, тому наступного року ми повинні побачити подальше збільшення».
Юстина Ґодковська також висловилася щодо того, чи 10 років на збільшення витрат на оборону до п’яти відсотків ВВП — це надто довгий термін:
«Як я вже сказала, важливий графік, тобто перевірка на наступному саміті, чи збільшили окремі країни свої витрати на оборону на 0,1-0,2% ВВП, і це буде певним мірилом того, наскільки серйозно ми ставимося до цих зобов'язань і фактично їх виконуємо. Варто також наголосити, що на цю мить найбільші держави-члени альянсу витрачають ці 2% ВВП на оборону, наприклад, у випадку Німеччини — 80 мільярдів євро зараз, і це збільшення на 0,2% ВВП це багато.
Звичайно, на мою думку, ці збільшення продовжаться протягом каденції Дональда Трампа, він випробує союзників на наступному саміті наступного року в Туреччині, але вирішальною буде війна в Україні, чи продовжиться вона, як вона розвиватиметься, і вирішальним буде перегляд американської військової присутності у світі, зокрема в Європі, який буде оголошено восени цього року. Якщо в Європі будуть великі скорочення, це мобілізує союзників, щоб вони реально витрачали більше».
Юстина Ґодковська також звернула увагу на питання про найсильніші армії в НАТО та їхні можливості:
«Є такі країни, як Велика Британія чи Франція, які мають експедиційні сили, які мають сили у стані підвищеної готовності, які здатні дуже швидко перекинути значну кількість солдатів на операцію, на якусь місію, і справді ці дві країни лідирують, наприклад, в оперативному плануванні можливої європейської місії в Україні, бо мають можливості для проведення таких операцій.
Інші країни Європи не мають таких можливостей, їх не має Німеччина, яка наразі прагне з новим збільшити чисельність армії, посилити Бундесвер, але чи вдасться їм це зробити? Також великий знак питання у зв'язку з проблемами з набором особового складу, з німецькою бюрократією, вартістю техніки.
Нам, як Польщі, також знадобиться кілька років, щоб поступово впровадити нову техніку, яку ми зараз отримуємо, навчити солдатів користуватися цим обладнанням, поступово підтримувати це обладнання у високому стані готовності. Поставки обладнання не дорівнюють можливостям його використання».
Експертка також звернула увагу на різницю в напрямках національного розвитку, модернізації збройних сил різних держав НАТО:
«Польща надає велике значення розвитку сухопутних військ з очевидних причин, адже ми безпосередньо межуємо з Росією, з Білоруссю, ми також зміцнюємо військово-повітряні сили, меншою мірою військово-морський флот. Якщо говорити про Велику Британію, наприклад, то британці мають дуже слабкі сухопутні сили, але з іншого боку сильний військово-морський флот, і вони також інвестують у військово-повітряні сили.
Французи схожі. Їхні сухопутні війська зосереджені на експедиційних операціях в Африці, тож вони за своєю природою легші, вони інвестують у флот, вони інвестують у військово-повітряні сили. Турки мають більш збалансовані інвестиції, як у сухопутні війська, які використовують в операціях поблизу, в Іраку, в Сирії, але також у військово-морській присутності у Середземномор'ї, це теж інвестиції у власні військово-повітряні сили.
Нордичні країни також мають різноманітний підхід, Норвегія має більше військово-повітряних сил, більше військово-морського флоту, ніж армії. Тому кожна країна організовує ці сили відповідно до власних потреб. Але НАТО об'єднує їх та координує, і це дуже важлива роль альянсу через оборонні плани та цілі, які отримують відповідно до своїх можливостей окремі держави-члени».
Юстина Ґодковська із Центру східних досліджень також роз’яснила, що відбувається у разі нападу на одну з країн НАТО, як запускається 5 стаття, відданість якій задекларували усі члени альянсу на саміті в Гаазі:
«Я думаю, що все відбувається ще до такої атаки. Тобто НАТО, маючи переважно американську розвідку, але також і країни-члени мають свою власну, буде, як і у випадку з Україною, знати заздалегідь, чи готує Росія масштабнішу операцію, масштабнішу агресію проти однієї з країн-членів НАТО і, найімовірніше, будуть прийняті рішення про переміщення сил НАТО, посилення повітряних сил, військово-морської присутності, сухопутної присутності на північному, південно-східному фланзі НАТО.
Якщо така атака відбудеться, то, звичайно, буде потреба активувати П’яту статтю, тобто рішення Північноатлантичної ради. Але в нас вже є готові плани різних сценаріїв в рамках НАТО, оперативні плани для Північної Європи, Центральної Європи, Південної Європи. Є приписані до них сили, вже уточнено й визначено, як це працює з боку командування, тобто які командування беруть на себе відповідальність за проведення таких операцій, якими командуватиме найвище командування об'єднаних сил у Європі, американський генерал на цей момент.
І тоді ми переходимо до повномасштабної операції колективної оборони під керівництвом НАТО. Але не забуваймо, що держави-члени також, якщо це менша операція, скоріше несподівана з боку Росії, тоді національні держави, держави-члени НАТО мають можливості, вони самі відреагують на такі сценарії».
При цьому Юстина Ґодковська погодилася, що П’яту статтю Вашингтонського договору про колективну оборону можна трактувати по-різному:
«Цю п'яту статтю можна тлумачити як декларацію солідарності з країною, на яку напали. Але ми зараз є у такому моменті, коли всі держави-члени усвідомлюють, що Росія є загрозою, що потрібні рішучі дії з боку НАТО. Я не можу уявити, що НАТО, в ситуації, коли Росія напала на державу-члена, скажімо, цього року, не відреагувало б так, як я описала.
Звичайно, можуть бути політичні турбулентності та різні зміни урядів у європейських країнах, що може спричинити певні коливання, і до цього ми також повинні готуватися. Але в найближчому майбутньому за один-два роки до наступних виборів, скажімо, у Франції чи Німеччині, які можуть привести до влади ще якісь проросійські сили, я б не очікувала з європейського боку будь-якого підриву НАТО чи відмови від реакції».
Юстина Ґодковська також прокоментувала присутність Володимира Зеленського на саміті НАТО і те, чи альянс змінив свою позицію щодо України:
«Ми стоїмо на тому ж місці, де й були, але без декларацій, що повторюють попередні записи самітів, тобто без декларацій про те, що Україна має перспективу членства в НАТО, без декларацій про подальше посилення відносин між НАТО та Україною, бо американці цього просто не хотіли. Ми знаємо заяви Дональда Трампа та представників його адміністрації про те, що Україна не повинна стати членом НАТО. Тому я вважаю успіхом те, що президент Зеленський був на цьому саміті, що він мав гарну розмову з Трампом, що відбулася рада НАТО-Україна на рівні міністрів закордонних справ.
Адже початково американці зовсім не були зацікавлені в тому, щоб Україна з'явилася на цьому саміті. Але, звичайно, невигідно, що немає продовження положень щодо співпраці з Україною, перспектив членства, таких, як ті, що були на попередніх самітах. Ми перебуваємо в такій самій ситуації, як і раніше, тобто країни-члени допомагають Україні, НАТО інтегрує цю допомогу через заходи в рамках місії НАТО щодо навчання та підтримки України, координації військової допомоги Україні, тому в цьому нічого не змінилося, і ця американська адміністрація ніяк на це не вплинула».
PR24/Т.А.