Посол України в Польщі Василь Боднар про перспективи українсько-польських відносин, роль Варшави у мирному врегулюванні, економічну співпрацю та підтримку українців за кордоном.
— Минулого тижня сталося одразу кілька подій, які так чи інакше впливають на польско-українські відносини. Почнемо з найголовнішою. У Варшаві відбулася інавгурація Кароля Навроцького, і новий президент Польщі вже почав виконувати свої обов'язки. Скажіть, яким ви бачите діалог між нашими країнами? Я знаю, що була телефонна розмова президентів України і Польщі. Чи є якась інформація, можливо, про майбутню зустріч двох президентів Польщі і України?
— Дійсно, для нас важливо, щоб між двома президентами був налагоджений ефективний і плідний діалог. Минулого четверга ми мали досить добру телефонну розмову. Президент Зеленський запросив президента Навроцького відвідати Україну у зручний час. Зараз дипломатичні команди обох президентів працюють над тим, щоб узгодити терміни, підготувати відповідний порядок денний. Ми сподіваємось на тісну стратегічну співпрацю.
Державний інтерес як для України, так і для Польщі — мати добрі стратегічні відносини. Ми сусіди, ми маємо багато чого спільного, маємо питання і проблеми, які треба вирішувати, і особиста заангажованість глав держав – це запорука успіху. Ми сьогодні формуємо цей порядок денний, враховуючи триваючу війну Росії проти України, триваючу допомогу таких країн, як Польща і країн Європи, країн Заходу.
І, звичайно, найактуальніше питання сьогодні — це як допомогти Україні, як добитися справедливого миру. Тому навіть зараз ми бачимо, що тривають переговори європейських лідерів, в тому числі президента України Володимира Зеленського і президента Польщі Кароля Навроцького. З президентом Трампом обговорюються позиції, і Польща є частиною процесу наближення миру Україні.
— Якою є роль Польщі у цих мирних переговорах? Ми знаємо, що союзники європейських країн, вони одноголосно, окрім Орбана, окрім Угорщини, випрацювали таку позицію, що жодного рішення для України без України не повинно прийматися. В той же час, на думку прем'єра Угорщини, Україна начебто програла війну. Хоча європейські лідери так не вважають. Тобто прем'єр Польщі Дональд Туск вже не раз говорив про те, що війна поступово завершується. На якому етапі цих мирних переговорів ми знаходимося?
— Насправді, мирних переговорів, як таких, ще не було. Відбувалися контакти і консультації в Стамбулі, декілька раундів, які мали своїм результатом обмін військовополонених, але реальних переговорів, які б йшли до миру чи принаймні для стримання бойових дій, не було. І виною цьому є, звичайно, Російська Федерація, оскільки Україна ще з березня місяця, провівши відповідні консультації з американською стороною, чітко заявила, що вона готова до припинення бойових дій без будь-яких попередніх умов і готова обговорювати всі методи політичної регулювання саме за столом переговорів.
На жаль, Російська Федерація на цю пропозицію не відповіла. Ми сподіваємося, що якраз після переговорів Трампа з Путіним буде надано чіткий сигнал Російській стороні про те, що вона може припинити ці бойові дії і почати переговори, а світові лідері допоможуть досягти справедливого миру. Українська сторона тримається чіткої і зрозумілої позиції, що нічого про Україну без України не може бути, не йде мова про торгівлю нашими територіями і про обмін «щось» на «щось». Ми не торгуємо своїми територіями. Ми не хочемо чужих, але і свого не віддамо. Конституція це забороняє і жоден політичний лідер в Україні, насамперед президент про це чітко заявив.
Тобто ключові вимоги України це п'ять вимог, вони вже розповсюджені, я не хочу повторюватися, але насправді ми маємо говорити тут в комплексі про те, як кожна країна доклалася до допомоги Україні досягти мир. Тому що допомога у військовий спосіб, гуманітарна допомога, підтримка резистентності України – це також допомога в тому, щоб Україна витримала. І я абсолютно не згоден з угорським прем'єр-міністром стосовно того, що начебто Росія виграла, а Україна програла. Якщо порахувати витрачені кошти, які Росія витрачає на цю війну, втрачені людські життя, кількість знищеної техніки і падіння міжнародного престижу Російської Федерації, то якраз в програші виявляється Російська Федерація.
Тому я знаю, що деякі представники чи прихильники Москви намагаються вказати на чорне-біле, але це неправильний підхід, і цивілізовний світ бачить, що Російська Федерація є агресивною країною, вона напала на Україну. І Україна як жертва агресії, але не тільки, як країна героїчна, яка в важких, майже неможливих умовах витримує ці російські атаки, відбиває ворога і добивається навіть в деяких випадках таких успіхів, які не снилися світовим лідерам.
Ці операції, які проводилися українськими військовослужбовцями, спеціальними службами, це дійсно історичні події, і в історії бойових дій вони будуть записані на одному з найбільш славетних місць. Тому українці – це герої, герої, які борються з переважаючою силою, але ми герої і тому, що нас підтримують добрі друзі, серед яких є Польща. Вклад, беззаберечно, в нашу резистентність, нашу спроможність досягати цього справедливого миру є надзвичайно важливий.
І сьогодні ми маємо так само дякувати Польщі і за великий логістичний хаб, і за дорогу життя, яка сформована для мільйонів українців щороку. Адже нам не тільки треба говорити про військові чи логістичні постачання, але про звичайних громадян. Більшість з них пересуваються до інших країн, саме через Польщу. Тому велика подяка нашим польським друзям. І без їхньої допомоги, без їхньої відкритості витривалість України не була б настільки сильною. Я хочу сказати, що ми, бачите, разом і зараз в сучасних умовах і до того.
І такі дати важливі: 13 серпня, 105 років тому, розпочалась Варшавська битва, яку називають «Диво над Віслою». І, власне, тоді саме українські загони допомогли Польщі відстояти свою свободу, незалежність. Польща здобула незалежність. І я завжди у цьому контексті згадую генерала Хорунжуя Марка Безручка «Бій під Замостям». І, власне, тоді, яка була надана допомога Польщі Україною. Ми маємо також вшановувати тих героїв, які доклалися до українсько-польського військового союзу і так само допомогли врятувати незалежність Польщі. Завтра в Польщі відбуватиметься акція «Полум'я братерства». І ми братимемо участь, вшановуючи героїв як з українського боку, так і з польського.
— Тобто на православному цвинтарі, так?
— Так, але ми будемо іще в інших місцях. І ми хочемо цим продемонструвати, що історичні питання — це не тільки важкі і складні, а ще героїчні і відомі. Ті, які вирішували долю Європи. Сьогодні ми певним чином можемо назвати «Чудо над Дніпром», подібне до «Чуда над Віслою» 20-му році. Ми також напередодні такої важливої дати для Польщі — 15 серпня, День Війська Польського. Знаємо, що Польща розбудовує, хоче розбудувати одну з найпотужніших армій у Європі.
— Як залучається досвід України? Як цей процес відбувається обміну досвідом? Тому що зараз фактично українська армія ЗСУ — найпотужніша армія на європейському континенті.
— Якщо ми подивимося на європейський простір, то на сьогодні в країнах ЄС польська армія хіба одна з найсильніших, і Польща є лідером в видатках на зміцнення обороноздатності, сучасне озброєння, нові технології, створення нових підрозділів. Це все йде в дусі часу і викликів, перед якими ми стоїмо.
Але давайте звернемося до України. Сьогодні Україна серед європейських країн, які не належать, ми не належимо ще поки щодо ЄС, але на європейському континенті ми маємо одну з найбільших і найбільш досвідчених армій. Це, на жаль, важкий досвід здобутий в бою, пролитий кров'ю, але це найсильніший і найкращий досвід бойових дій, а також нових технологій. Україна як воююча країна готова вже ділиться і досвідом, і технологіями, і досвідом застосування різних озброєнь.
Сьогодні зранку відбулась телефонна розмова міністрів оборони двох країн, пана міністра Шмигаля і віце-прем'єра Костянтина Камиша. Наші сторони обговорили можливості і перспективи співпраці, домовились про найближчі контакти, і ми маємо надію, що ця співпраця між оборонними відомостями принесе конкретні результати для обох країн. Для України це продовження постачань військового обладнання й амуніції.
Вже було заявлено міністром-віце-прем'єром Сікорським і міністром закордонних справ про те, що готується наступний пакет військової допомоги. Натомість українська сторона також готова ділитись тими напрацюваннями, які вже зараз застосовують успішно наші збройні сили і показують високі, мабуть, історичні результати на полі бою.
— Чи є якісь подробиці, ця інформація була від міністра закордонних справ України, Андрія Сибіги, щодо кредиту на 125 мільйонів євро для закупівлі зброї. Як і що буде?
— Насправді, ці переговори про підписання угоди про кредит тривають з минулого року. Зараз переговори завершені, ми очікуємо на підписання самого документу. Я б поки що не розкривав деталей, оскільки це певна чутлива інформація, але ми вдячні Польщі за готовність надати таку допомогу Україні, сьогодні вона вкрай важлива. Непроста ситуація на фронті, спроби багато в чому інформаційно формувати порядок денний з боку країни-агресора, а також певні тенденції в міжнародній політиці зумовлюють нас більш активно залучати іноземні кошти, іноземних партнерів для допомоги Україні, щоб переговори про мир йшли з позиції сили.
Тому що, як ви знаєте, нічого так не заспокоює Російською Федерацією, як сильна армія, і тоді вже можна використовувати добре слово при столі переговорів. Але це слово має бути забезпечено надійними постачаннями, надійними підтримкою. Так, завжди, як ще колись з деревніх часів казали, що для Росії найголовніше слово — це сила. От якщо ми будемо з сильних позицій, і ці переговори будуть вестися, то ми досягнемо того результату, до якого ми прагнемо. Тобто збереження незалежності, суверенітету України, повернення наших територій, повернення наших людей, дітей, яких росіяни вкрали, а також переговори про звільнення територій, які окуповує Росія, плюс контрибуція за завдані шкоди.
— Я спілкуюся з багатьма польськими експертами, військовими експертами, журналістами, і вони зараз дуже стурбовані тією інформацією, яка йде з українського фронту про те, що Росія намагається прорвати прориви. Ми розуміємо, що дуже бракує зброї, дуже бракує людей на фронті. Ми маємо такий український легіон, який створений минулого року. Що зараз з ним? Яка ситуація, яка динаміка? Скільки охочих доєднуються до цього легіону?
— Насправді ситуація на фронті дуже складна, і кожна людина грає свою невід'ємну роль в ланці захисту української території, захисту незалежності України. Дійсно, цей легіон, започаткований минулого року, це пункт набору добровольців, бо це добровільне зголошення. Останній набір був півтора тижні тому. Він успішний. Ми не розголошуємо на прохання генерального штабу кількість тих, хто зголосився, але за інформацією самих представників цього військового підрозділу, це один із найбільш успішних місць для набору добровольців.
Тому що на сьогодні в нас тривають в Україні мобілізаційні заходи, які залучають нових бійців до Збройних сил України. Але саме по лінії тих, хто записується добровільно, якраз цей пункт набору наших добровольців є доволі ефективним. І його діяльність буде розширюватися. Також важливою є інформаційна кампанія, протидія тим же спробам Росії дискредитувати цей пункт створення, можливо, додаткових умов для розуміння, що саме передбачає підписання контракту, і як цей легіон функціонує.
Велика кількість заявок відкидається, оскільки на сьогодні, за моєю інформацією, це більше 1400 заявок було подано на розгляд до цього легіону. Але досить багато йде тих, хто спеціально пробує завадити, або не проходить перевірку відповідними органами, або це громадяни тих держав, яких ми не можемо залучити до участі в легіоні. Тут можуть бути і завербовані. Тут є різного роду люди, і їхня перевірка якраз призводить до того, що підписують контракти саме ті, хто, по-перше, має мотивацію, а по-друге, пройшов спеціальну перевірку для допуску до Служби у Збройних Силах України.
— І наскільки я розумію, Польща допомагає.
— Так, і тут ще один важливий елемент, за що я хотів подякувати польській стороні, це те, що Польща допомагає навчати цих військовослужбовців, допомагає їм з базовою військовою підготовкою, з обмундируванням, зі створенням відповідних бойових підрозділів. І, звичайно, це не тільки ті, хто записався в український легіон, але це також ті добровольці, чи ті рекрути, які приїжджають з України навчаються. І, на щастя, ми маємо зараз збільшення кількості спроможностей для навчання українських військовослужбовців, для переформатування, здобуття нових професій, і за це ми Польщі надзвичайно вдячні.
— Хочу запитати також про ті події, які відбулися минулого тижня, які так чи інакше впливають на наші відносини. Це, власне, ті провокації і концерт білоруського співака Макса Коржа, заворушення, які там відбулися, прапор ОУН та УПА, який був під час цього концерту, рішення польської влади про депортацію 57 осіб, і перед тим це було паплюження пам'ятника жертвам Волинської трагедії, яку в Польщі називають Волинська різанина. Фактично ці події в одному просторі. Я, наприклад, як журналіст розцінюю це як провокацію, я одразу бачу почерк Росії.
Ми чули заяви прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, який теж, власне, говорить про провокації, про те, що Росія намагається нам завадити в нашій співпраці Києва і Варшави. Як Ви це побачили, і як можна запобігти таким провокаціям?
— Давайте спочатку розкладемо по поличках, що це означає і за що цих наших громадян прагнуть депортувати органи влади Польщі. Насамперед з прапором червоно-чорного кольору була тільки одна людина, яка пізніше за свій вчинок вибачилася, яка, не знаю, свідома чи несвідома. Це, звичайно, провокація, я поділяю вашу думку, але цей акт мав одноразовий характер. Це була людина, яка один раз це зробила. Для інших осіб застосовуються відповідні санкції за неправильну поведінку, порушення громадського порядку і певні інші правопорушення, які не пов'язані з використанням української символіки, яка в Польщі викликає роздратування.
— Я тут з Вами повністю згодна, тому що заголовки, які дали, вони були неоднозначно сприйняті.
—Тепер це розставимо на полички: певні проблеми з використанням цього прапора були тільки в однієї особи. До інших є застереження. Це хуліганські дії. Але їх звинувачують не за використання символіки, а за порушення громадського порядку. Це зовсім інші дії, які не мають відношення до національної пам'яті і вразливості польського суспільства. Ті люди, які таке використовують, це або свідомі провокатори, або, насправді, надзвичайно несвідомі люди, які... Якщо навіть цей хлопець говорив польською мовою, він мав розуміти, наскільки вразливими є польське суспільство до таких символів.
В Україні ми маємо право використовувати, що ми вважаємо за доцільне. Це наше право, це наша історія. Ніхто нам її не перепише і не змусить нас робити так, як хтось хоче. Ми маємо захищати свою історію, але ми перебуваємо в гостях, в чужому домі, і вести себе так, як ми хочемо, не повинні. Ми маємо дотримуватися традицій, порядку і законодавства країни перебування, так як ми вживаємо термінологію в дипломатії. І це стосується всіх, і дипломатів з імунітетом, і звичайних громадян, які або живуть і працюють, приїжджають до цієї країни на один-два дні, на такі заходи, які були на національному стадіоні.
Другий вимір — це питання, чому українці йдуть на російськомовну музику, коли росіяни, справжні носії російської мови, приходять нас вбивати. У мене, наприклад, російське телебачення перестало працювати з 2014 року, як тільки почалась російська агресія проти України. Це свідомий вибір, і це зрозумілий підхід, що ми не сприймаємо ворога, який нам пробує нав'язати свою думку через мову, концерти та інше, але я не сприймаю, що це білорус, що він виступає за мир, я ці аргументи абсолютно не сприймаю. Потім він виступає в російських містах, це дивна опозиційна діяльність.
Як би ми це не називали, але це частина російського міра чи русского міра. Як би себе не виправдовували ці люди, як би вони не показували свої наміри, використовуючи російську мову і збираючи на одному стадіоні таку кількість громадян різних держав, які мають використовувати російську мову, чи слухають російську музику, це підсвідомий вплив путінського наративу. Це абсолютно зрозуміло, якщо хтось цього не розуміє, я повторю, ви йдете на поводу російської пропаганди і дезінформації.
Третій елемент, це те, над чим ми працюємо, принаймні я, як Посол, протягом останніх декількох місяців, але над цим працюють більшість державних установ України і Польщі, ми працюємо над процесом вирішення проблемних питань у історичній сфері, над поєднанням українсько-польським, над зміцненням діалогу, над зняттям чутливості тих важких питань, які ми маємо в нашій історії, і такими діями одна не свідома людина, вона марнує всю нашу роботу. Я хочу це дуже емоційно сказати, тому що це б’є по мені особисто, і це б’є по багатьох зусиллях десятків, а може сотень людей, які працюють на добро наших відносин. Я не хочу висловлюватись, як я міг би назвати цю людину, але...
Пан Туск сказав, що або це корисні ідіоти. Я не хочу вдаватись в надмірні емоції, але прошу мене зрозуміти, що такі дії добра ні Україні, ні Польщі не приносять, а можна розглядати їх виключно як провокації і, відповідно, за провокації карати. Тому не може бути інших виправдань, треба понести за це відповідальність і виправляти помилки, які вчиняються свідомо чи не свідомо. Тому я абсолютно повністю підтримую дії правоохоронних органів Польщі, які вживають відповідних заходів впливу на громадян іноземних держав, які порушують правила і закон.
Точно так само мають діяти правоохоронні органи України до іноземців, які порушують традиції і правила в Україні. І це абсолютно зеркальний порядок. І точно так само це стосується символіки різного типу, які мають різне трактування в різних країнах. Якщо до наших символів буде застосовуватися один підхід, то він аналогічно має використовуватись в Україні. Це чіткий підхід, він працює як в дипломатії так і в двосторонніх відносинах. Не може бути подвійного трактування, що когось толерують, а хтось залишається під постійними тисками, репресіями і обмеженнями.
Тому це чіткий меседж. І якраз те, що ми запропонували, тобто діалог істориків, форум громадського діалогу, взаємодії в рамках різних форматів міжнародних організацій, парламентських форумів, це шлях до діалогу, будь-які обмеження, в тому числі законодавчі, наштовхнутися на адекватну випадку української сторони.
— Тобто Ви вважаєте, що цей діалог дозволить зменшити вплив от таких провокацій, які стосуються відносин Польщі і України?
— Можемо навести паралель з іншими провокаціями, які мали місце на початку процесу ексгумації в травні, потім в червні цього року, коли були спроби маніпулювати громадською думкою, фальшивим листом тодішнього міністра культури України. Було створено фейк-відео одного з керівників цієї групи по ексгумації з польського боку.
Ми відреагували протягом годин, тому що два міністерства, дві сторони, при чому я дуже вдячний тут і представникам влади, і опозиції, і інформаційних кіл, які моментально виявили, що це провокація, що це спеціально зроблено для розкачування негативу в наших відносинах, і відреагували на це відповідними офіційними заявами, що зразу збило потуги російських, як я переконаний, це була російська спеціальна операція, вона не досягла жодної цілі. І навіть більше того, під час таких кризових комунікацій вдалося встановити зв'язки з багатьма людьми, які більше розуміють, в якому напрямку ми рухаємося, перестають віритидезінформації, і це представники, в тому числі, різних політичних кіл Польщі, які мають різний погляд на українсько-польські відносини.
— Ми розуміємо, що ця історична рана, щоб вона кровоточила, це вигідно насамперед Росії.
— Але і наша відповідальність також є, тому що треба розуміти чутливість польського суспільства навколо теми Волинської різні, чи Волинської трагедії, як називають її в Україні, навколо того, що потрібно провести відповідні пошукові ексгумаційні роботи по обох боках кордонів, тому що, на жаль, жертви не поховані, вони лежать і на Волинні, але й на території Східної Польщі.
— Як зараз процес пошукових і ексгумаційних робіт триває? Тому що перед тим були Пужники, Тернопільщина, а зараз, наскільки я знаю, під Львовом. Що далі?
— Зараз триває процес в самому Львові, це проводяться ексгумації військових збройних сил Польщі, це територія колишнього села Збоїщі, де вони були поховані після боїв 1939 року, і вони мають бути перепоховані на одному з кладовищ. На вересень планується перепоховання залишків тих, які були ексгумовані в селі Пужники на Тернопільщині. На вересень ми плануємо, що приїде одна з груп з України для проведення пошукових і екксгумаційних робіт на території Польщі. І готуємо наступні дозволи.
Я не хочу зараз забігати на поле діяльності нашого Міністерства культури, яке готує матеріали до цих чергових дозволів. Я думаю, що в найближчій тижні ми почуємо наступне місце, де буде видано цей дозвіл. Це робота системна, вона продовжується, робоча група, яка в нас сформована ще в грудні минулого року, функціонує, є робочі контакти. Ми побачимо, який буде результат цих ексгумаційних робіт у Львові. Щоб не було враження у наших слухачів, що українська сторона щось затягує, чи не дозволяє.
Насправді, це тривалий технічний процес і тривалий бюрократичний процес. Як би ми не критикували цю бюрократію, але ми маємо зробити все правильно відповідно до діючих в Україні і Польщі нормативних актів і законодавства, щоб ніхто потім не закидав нам, що не так чи не в ту сторону було проведено роботи. Тому що дуже багато проб гратися на цій темі, дуже багато спроб маніпулювати інформацію, подати неправдиві дані. На щастя, в нас Міністерство культури також має другу частину своєї роботи — це стратегічні комунікації.
Куруючий заступник міністра, який займається якраз є співголовою в робочій групі, він має досвід якісної комунікації і забезпечує її у кожному з місць тих пошуків, чи ексгумації, які проводяться на території України. Тому з нашого боку є досить професійна команда, є чітке розуміння необхідності продовжувати цю роботу і хочу запевнити, що ми будемо продовжувати по максимуму, оскільки той список, який ми отримали від польської сторони, весь відпрацюємо.
— Я, до речі, хочу підтвердити, скільки часу ви особисто, як Посол, приділяєте цьому питанню. Ось була нещодавно кілька годин на зустріч з товариством польско-українського примирення, яке, власне, опікується темою пошукових робіт і ексгумації.
— І, як ви пам'ятаєте, одне з ключових прохань чи навіть, можна сказати, вимог — це провести ексгумацію залишків тіл родин, які, на жаль, поховані в невластивих місцях. Таких місць, на жаль, є достатньо, щоби ми мали праці на декілька років. І саме від якості тих праць, від доброї волі сторін, залеженість до успішного їх завершення. І тут, не ставляючи жодних прив'язок, ми також розаховуємо відкритість польської сторони.
— Була нарада керівників закордонних дипломатичних установ України в Києві, і скажіть, які варто очікувати зміни в роботі посольства? Тому що ви зустрічалися кілька днів, обговорювали нові підходи, нові виклики. І наскільки я знаю, що до кінця року планується відкриття консульств у Ряшеві і в Познані. От як триває ця робота?
— Це доволі активна і практична робота, вона успішна. Ми вже визначили керівника установи у Ряшеві. Це те що стосується консульскої присутності в Ряшеві. Сьогодні я оглядав якраз приміщення, яке скоріш за все буде вибрано для розміщення там цієї дипломатичної установи. Ймовірно, на осінь ми будемо мати вже нову установу саме в Ряшеві. На кінець серпня у мене запланований візит до Познані, де також має бути наступна консульська установа. Також зараз проводиться відбір персоналу для цієї установи. І сподіваюсь, що до кінця року це консульство запрацює.
—Тобто з січня, очікуємо, чи з грудня?
— Я би не біг за датами, але тут важливо, щоб ви розуміли, наскільки це важливий процес. Починаючи від визначення пропозицій по керівнику, отримання на нього екзекватури, оформлення патенту, щоб це була людина із мовою, могла комунікувати з місцевими органами влади, вирішувати проблеми і питання, які виникають.
Тобто це також певний час займає, плюс процедура пов'язана з отриманням приміщення, підготовку її до функціонування відповідно до вимог, які ставиться перед консульськими установами, забезпечення належної охорони, створення умов для закритого зв'язку і інших історій, які потрібні для функціонування такого типу установ. Але насправді завдань набагато більше. Завдання поставлені нам і президентом, і міністром, і прем'єром, і фактично ми мали можливість спілкуватися з більшістю керівників в Україні.
Ми отримали досить багато обширної інформації і чіткі завдання по забезпеченню стійкості України, до допомоги Україні в формуванні міжнародного консенсесу навколо досягнення миру, навколо допомоги Україні в зміцненній обороноздатності, навколо співпраці з стратегічними партнерами і розвитку оборонної взаємодії, взаємодії в сферах, які складають взаємний інтерес, а також вирішення проблемних питань, які на сьогодні стоять на порядку денному.
І, звичайно, робота з нашими громадянами, допомога їм у вирішенні проблемних питань на території тих країн, у яких вони проживають. Я також намагаюсь особисто тримати контакт з тим, з ким вдається, вже було у нас таких круглих столів, участь у різних заходах, які організовують громадські організації. Тобто для мене важливо почути голос українців, оскільки в Польщі проживає зараз найбільша кількість громадян, які виїхали за кордон.
Якщо ми в загальну суму зведемо не тільки біженців, це економічні мігранти і воєнні мігранти. Якщо ми це зведемо до одного знаменника, то це більше ніж два мільйони громадян України, які надзвичайно важливі для держави. І, звичайно, питання повернення до України, питання допомоги Україні, питання формування майбутнього порядку денного до відбудови, який вклад українці за кордоном можуть внести до цього процесу. Тобто дуже багато конкретних завдань, над реалізацією, яких ми зараз працюємо. І переконаний, що це насамперед мають відчути наші громадяни.
— Ви згадали українських воєнних мігрантів, зараз відбулась зміна законодавства в Польщі, і зокрема для українців. Наскільки я знаю, що зараз чекаємо на підписання такого спецзакону для українських біженців у Польщі. Як ви оцінюєте ці зміни, які вносяться в законодавство, наскільки вони враховують інтереси все ж таки українських воєнних мігрантів? Тому що війна триває, атаки на Україну тривають. Четвертий рік повномасштабної війни.
— Давайте поставимо себе на місце польських урядових чи парламентських чинників. Першочерговим завданням кожної держави забезпечити добробут своїх громадян. Польща з початку війни створила максимально комфортні і зручні умови для українських військових біженців, але для українців в Польщі це, мабуть, одна з найкращих країн для проживання, для заробітку.
І, звичайно, українці відплачують досить сильним вкладом в економіку Польщі. Якщо ми сумарно поглянемо на те, який вклад українців і військових біженців і трудових мігрантів, то мені здається, що вклад буде понад 4% ВВП. 2,7% – це пораховані дані від військових біженців. Я думаю, що не менше 2% вкладають ті трудові мігранти, які раніше приїхали. Справа в тому, що багато в чому тренд визначає Європейська комісія. На сьогодні, до 27-го року, ми маємо комфортні умови для українських біженців. В дусі цих нормативних актів Європейської комісії йде і польська влада.
Ті зміни, певним чином, модернізують те, що було вже надано. Звичайно, це не означає, що все буде, як раніше. Є частина соціальних видатків, які, наприклад, зменшуються для місць соціального перебування громадян. Є певний перегляд цієї ж формули 800+, але він йде не до зменшення, а просто перегляд, хто отримує і чи на правильних засадах. Будуть подальші зміни, які певним чином будуть відповідати національним інтересам і дискурсу в кожній з країн.
Якщо ми подивимося на інші країни, то ті соціальні видатки, які видавалися, наприклад, в Німеччині, вони знімаються з порядку денного і громадян, в тому числі України, змушують йти на роботу, змушують робити певні дії, обмежуючи їх від соціальні допомоги. В Польщі був підхід інший, створено можливості, і українці, як дуже працьовитий народ, знайшли себе і реалізовуються як на свою користь, так і, звичайно, для потреб польського суспільства, в якому ми всі живемо.
Світлана Мялик