Росія має щодо Польщі глибокий комплекс, який видно в незліченних пропагандистських матеріалах, а також у художніх фільмах і літературі. Росіяни хотіли б забути про існування Польщі, тому що ми в їхній колективній пам’яті наче більмо на оці. Тому вони хотіли б, щоб Польща зникла, а в усякому разі не мала значення на міжнародній арені.
Чимало вже сказано і написано про інцидент із російським безпілотником, який влетів у польський повітряний простір і вибухнув в Осінах. Це була очевидна провокація, пов’язана з переговорами під проводом Трампа стосовно закінчення війни в Україні. Однією з цілей Росії було спровокувати Польщу на таку реакцію, яку вона потім представляла б Трампу як «істеричну», а нашу країну — як інфантильного і безвідповідального «підбурювача до війни», одержимого русофобією, що намагається сторпедувати мирні зусилля від злості через те, що його не запросили на переговори.
Багато хто в Польщі здивувався б, яким великим є розмах антипольської пропаганди Росії. Кілька місяців тому Russia Today випустила кількагодинний художній псевдодокументальний фільм на тему польсько-російських відносин. Може, це не було б таким дивним, якби не факт, що він був арабською мовою. Мета цього та багатьох інших подібних матеріалів очевидна: поширювати скрізь, де це можливо, негативний образ Польщі.
У цьому наративі наша країна завжди була агресивною, провокувала війни, і водночас була зрадливою, боягузливою та безвідповідальною. Польща хотіла знищити православ’я ще перед його виникненням, а поділи Польщі були гуманітарною операцією.
Традиція цих російських комплексів сягає середини ХІХ століття, але джерела — набагато глибші. Адже проблема в тому, що Росія — відносно молода держава, яка нав’язала сумнівний наратив про те, що вона є спадкоємицею (зрештою, єдиною) Київської Русі. Тільки ж засновником Росії можна визнати радше Алєксандра Невського, а не Рюрика. Невський, коли татари палили Київ і вбивали руських князів, бив поклони перед ханом і не приєднався до захисників.
У наступні століття, коли Польща міцнішала, московська державка надалі була підлеглою азійської Золотої Орди. Русь тоді була розділена між Польщею та Великим князівством Литовським, причому Польща, всупереч російському наративу, ніколи Русі не завойовувала. Під польсько-литовським правлінням Русь процвітала, будучи частиною європейської культурної спільноти, до якої Москва приєдналася аж у XVIII столітті.
Російська державність почала кристалізуватися лише у XV столітті за правління Івана ІІІ, і після позбавлення залежності від татар цей процес спирався передусім на загарбання земель, підлеглих польсько-литовській державі. А здійснювали це психопати, схожі на Івана Грозного, який за кілька днів убив кількадесят тисяч мешканців найбагатшого тоді міста Русі, тобто Великого Новгорода, а потім побив до смерті рідного сина, бо йому не сподобався одяг його дружини.
Звісно, росіяни вже вигадали, що все це видумки поляків, які вирішили очорнити чудового царя. А при нагоді постійно рятувала їх від нас «Божа Матір». У фільмі Павла Лунгіна «Цар» маленька сирітка Маша кидає в річку ікону, яка дивом зупиняє військо Зиґмунта Августа.
Своєю чергою, коли Стефан Баторій поклав в облогу Псков 1581 року, «Божа Мати» відвідала сплячого «побожного старця Дорофея» і дала йому вказівку, що для того, щоб перемогти поляків, треба принести на стіни міста ікону з Псковсько-Печерського монастиря. Відповідну інформацію про це надприродне втручання проти сатанинських поляків, звісно, викарбували на камені, встановленому перед місцевою фортецею.
Коли цар вбивав новгородців, у «Божої Матері» був вихідний, але вона знову з’явилася 1612 року. Тоді ікона Казанської Божої Матері мала допомогти вигнати польський гарнізон із московського Кремля. 2004 року день, коли це відбулося, оголошено в Росії святом — Днем народної єдності. Три роки потому знято високобюджетний і дуже примітивний фільм «1612», у якому поляків зображено майже як монстрів. У Росії XVII століття, мабуть, аж так цього не переживали, адже ще наприкінці XVII століття російська держава залишалася під величезним впливом польської культури.
Проте найбільші претензії росіяни мають до нас за те, що коли Польща опинилася під правлінням царів, наші предки не хотіли будувати з ними імперію. Росіяни звинувачують нас у «невдячності», тому що після наполеонівської епохи цар Олександр І нібито був для нас таким добрим і створив конфедеративне «Польське Королівство», а поляки підняли бунт.
Але правда, однак, є такою, що тодішні молоді ліберальні російські еліти сподівалася, що ми змінимо цю степово-азійську російську природу і навчимо їх цінувати свободу й введемо до російської ідентичності європейський елемент. Тому в другій половині ХІХ століття у творах таких письменників, як Достоєвський і Гоголь видно цю величезну дозу ненависті до поляків, і заодно потребу показувати свою вищість.
Те, що сьогодні польська провінція виглядає охайно і заможно, а російська як картина нужди і відчаю, ще більше поглиблює розчарування росіян. Але ж вони не можуть звинувачувати себе, позаяк це суперечить їхній природі. Кілька років тому я розмовляв із російським журналістом, за походженням донським козаком. Він заявив, що Захід знищив Росію, тому що відправив Леніна, щоб той зробив революцію, а Польща завдала Росії удару ножем у спину, тому що не допомогла «білим» перемогти більшовиків.
На моє запитання, чому ж тоді вони тримають цього Леніна на Красній площі, він відповів, що Захід не диктуватиме їм, чий мавзолей може там бути. А на мої слова, що Польща 1920 року дбала передусім за свою незалежність відповів, що ми «егоїсти».
Доктор Вітольд Репетович, викладач Академії військового мистецтва