За даними громадської організації «Обов’язково повернусь», на Бахмутському напрямку та в боях із «вагнерівцями» зникли безвісти щонайменше три тисячі українських військових. Їхня доля невідома вже понад два з половиною роки, а родини живуть між двома версіями: смерть або полон. Водночас державні органи часто виявляються неспроможними надати бодай мінімальну інформацію, що перетворює життя близьких на нескінченні тортури очікування.
Координаторка «Медійної ініціативи за права людини» Олена Бєлячкова зазначила: «Складнощі полягають у тому, що велика кількість зниклих безвісти на Бахмутському напрямку, де вагнерівцям протистояли декілька підрозділів ЗСУ — 17-та танкова, і 30-та, і 56-та, і 58-ма бригади. Ми знаємо, що кількість зниклих там дійсно вражає».
За словами Бєлячкової, «вагнерівці» створювали власні списки полонених і загиблих, але інформація від них була вкрай суперечлива: військових спершу оголошували мертвими, а пізніше їх упізнавали у полоні звільнені бранці. Після виходу «вагнерівців» з-під Бахмута з’ясувалося, що передані ними списки далеко не повні, і багатьох українців могли перевезти в колонії на Луганщині чи до Росії. У випадку з загиблими ситуація ще складніша: нерідко тіла з поля бою забирає російська сторона, і лише репатріація дозволяє повернути їх в Україну.
Особисту історію розповіла представниця спільноти «Обов’язково повернусь» Світлана Меркулова: «Мій син зник безвісти в серпні 2022 року. І по цей час його доля мені невідома. Я не знаю, чи живий він, чи в полоні. Але як мама, я відчуваю, що він живий».
Вона приєдналася до організації, яка об’єднала родини зниклих із 48 бригад та підрозділів. Попри зустрічі з офіційними структурами, результатів фактично немає. Меркулова розповіла, що навіть у випадках, коли колишні полонені підтверджували перебування її сина у полоні, статус «зниклий» у державних базах не змінювався, а відповідальні органи відмовлялися братися за пошук. На її думку, необхідно створити окрему структуру, яка займатиметься саме пошуком на території РФ та окупованих регіонах, адже нинішня система розслідувань не працює належним чином.
Представник Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ Володимир Біленко розповів: «За 2025 рік у рамках репатріаційних заходів було повернуто понад 10 тисяч тіл. Первинна ідентифікація майже неможлива, вона здійснюється за допомогою ДНК-тестів».
Біленко підкреслив, що пошукові групи ЗСУ працюють навіть у «сірій зоні», але на окупованих територіях усе залежить від переговорних процесів, які веде Координаційний штаб. Тіла, які повертаються, часто перебувають у жахливому стані, тому встановлення особи займає багато часу. Проте завдяки цій роботі вдалося ідентифікувати тисячі загиблих, зняти статус «зниклих» та передати родинам інформацію.
Правозахисники нагадують, що з початку повномасштабного вторгнення РФ кількість зниклих зросла у рази. «Російська влада часто блокує надання будь-якої інформації, — зазначають у «Медійній ініціативі за права людини». Але буває й навпаки: людина вважається загиблою, і навіть є підтвердження, однак під час обміну вона повертається живою».
Це свідчить про хаос у системі обліку зниклих та полонених, а також про цілеспрямоване приховування правди з боку Росії. Тому українські правозахисники закликають уряд не зупинятися у зусиллях щодо розшуку, розвивати професійні механізми пошуку і повернення всіх зниклих. Вони наголошують: головне, аби держава не дозволила цій темі зникнути з порядку денного навіть після завершення війни.
Олександр Савицький