Методологія вивчення впливу перебування українських дітей під контролем держави-агресора стала результатом роботи групи українських науковців і правозахисників. Вона має на меті системно пояснити і зафіксувати злочинні дії окупантів щодо дітей та окреслити шляхи реабілітації.
Експертка Регіонального центру з прав людини, докторка філософії міжнародного права Катерина Рашевська наголосила, що індоктринація й мілітаризація свідомості дітей у міжнародному праві досі належно не визначені як злочини: «Політизація освіти, політична індоктринація і мілітаризація є злочинами. Але, на жаль, ще понад рік тому ми зрозуміли, що юридично це далеко не так. І попри всі загрози, виклики для міжнародного миру та безпеки, мілітаризація і політична індоктринація, як такі, з юридичної точки зору кримінальними злочинами не є».
Рашевська підкреслила, що унікальність цих злочинів полягає не лише в масштабах, але і в їхньому системному характері, адже окупанти застосовують їх і до дорослих, зокрема військовополонених та цивільних заручників. За її словами, примусове навчання гімну РФ чи присяга на вірність державі-агресору є формами ментальних страждань, що можуть кваліфікуватися як воєнні злочини та злочини проти людяності.
Про складність оцінки впливу окупації на дитину розповіла докторка психологічних наук Тамара Піроженко. «За умов війни постало питання, що, як робити, як знайти підхід. І проблема самої методології, як оцінити злочинність впливу на розвиток дитини. Я не кажу вже про актуальність для самого суспільства. Тому що діти потребують дійсно особливої уваги в цій проблемі наших втрат, руйнувань і погляду на майбутнє», – пояснила Піроженко.
Вона зазначила, що ключовим поняттям для роботи психологів стала категорія «здоров’я», яка охоплює фізичний, психічний, соціальний і духовний вимір. Вона вважає, що унікальність української ситуації полягає в поєднанні фізичного та когнітивного руйнування: діти втрачають не лише безпеку й дім, а й сенси, зв’язок із культурою та суспільством.
За розрахунками гуманітарної лабораторії Єльського університету, щонайменше 35 тисяч українських дітей перебувають у Росії. Виконувачка обов’язків завідувача лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту психології Яніна Омельченко вважає, що вони переживають форму психологічного насильства.
«Діти, які є вимушено примусово переміщені, які є депортовані примусово, які знаходяться в окупації, вони потерпають, окрім подій війни, ще й від руйнівного впливу країни-агресора у вигляді ідеологічної індоктринації, мілітаризації. І це більш страшна річ, тому що діти не можуть виділити, що не так. Вони не можуть назвати ці речі своїми іменами», — сказала Яніна Омельченко.
Науковиця пояснила, що група дослідників виділила унікальне поняття — «синдром втраченого зв’язку». Цей термін описує порушення ідентифікації, когнітивні спотворення та втрату культурних і соціальних зв’язків, коли дитина змушена соромитися своєї мови, відмовлятися від ідентичності. Вона підкреслила, що відновлення справедливості має відбуватися не лише у правовому сенсі, але й у духовному та ментальному вимірі.
Команда українських експертів упродовж березня-липня 2025 року проводила масштабне дослідження, результати якого стали основою нової методології оцінки шкоди, завданої дітям окупацією. Документ передбачає як програми реабілітації та адаптації в українському суспільстві, так і механізми встановлення індивідуальної та міжнародної кримінальної відповідальності Росії.
Олександр Савицький