Досягнута в єгипетському Шарм-ель-Шейху домовленість стосовно припинення бойових дій у секторі Гази дуже тішить, хоча залишаються величезні сумніви, чи дійсно вона призведе до миру. Чимало залежить від Дональда Трампа, який є автором цього мирного плану. Будь-яку його помилку використає Росія, щоб підбурювати мусульмансько-арабський світ проти «колективного Заходу».
Безумовно, тішить перспектива звільнення заручників, яких ХАМАС утримує в жахливих умовах уже цілих два роки. Ці люди не є відповідальними спосіб, у який Ізраїль веде війну, вони — жертви теракту. Але в пропагандистському ізраїльському переказі їх використали, щоб переконувати світ, нібито повідомлення про катастрофічну ситуацію жителів Гази створюють антисеміти, які ігнорують долю викрадених 7 жовтня 2023 року. Так, наче страждання одних виправдовує геєну інших. Закінчення драми палестинців також тішитиме беззастережно, незалежно від того, чи ХАМАС складе зброю і що буде з перспективою дводержавного рішення. Жителям зони Гази має бути гарантоване право на безпечне і гідне життя, а спроби колонізації цієї території з боку ізраїльців повинні припинитися раз і назавжди. Безумовно.
Не зовсім зрозуміло, що переконало ХАМАС, що Ізраїль не вийде з угоди відразу після того, як заручники повернуться додому. Можна, однак, припустити, що обидві сторони хочуть обдурити одна одну. Ізраїль не хоче завершувати війну, а партнери Нетаньягу з коаліції — Ітамар Бен Ґвір і Бецалель Смотрич — кажуть уже прямо, що збройні дії необхідно продовжувати до повного знищення ХАМАСу. Для Нетаньягу зупинитися на цьому етапі також не надто вигідно, позаяк, за останніми опитуваннями, він програв би на виборах, до яких залишився тільки рік. Ізраїльський прем’єр-міністр прийняв угоду тому, що змусив його Трамп. Очевидно також, що ХАМАС не має наміру зникнути. Навпаки, він захоче діяти надалі під зміненою назвою, а зброю сховати так, щоб за якийсь час знову її використати.
З плану Трампа не випливає, хто має контролювати роззброєння ХАМАСу. Навряд чи це будуть ізраїльські сили, адже ж вони мають повністю вийти із зони Гази. Також це не будуть служби, які підлягають Палестинській Автономії, тому що її виключено з відігравання будь-якої ролі до часу проведення реформи. У плані Трампа мовиться про «міжнародні сили», але це викликає застереження ХАМАСу. Тому важко уявити собі, що європейські країни будуть зацікавлені у відправленні туди військових або поліційних сил. Якби це була моніторингова місія, тоді те, чи ХАМАС здасть зброю, залежало б від його доброї волі, так як було у випадку Хезболли. UNIFIL не роззброював цю ліванську організацію, тому що не мав мандата на застосування сили, а отже Хезболла не роззброїлася. А обидві сторони, Ізраїль і Хезболла, підживлювали негативний наратив проти «блакитних шоломів». Якби міжнародні сили в Газі застосували силу, їх втягнули б у не свою війну, вони воювали б із ХАМАСом в інтересах Ізраїлю. Я не думаю, що, наприклад, польські солдати мріють про щось таке.
Росія вже давно веде в арабському і мусульманському світі широку кампанію налаштовування проти так званого «колективного Заходу». Наміром Кремля є покласти на всі західні країни відповідальність за дії деяких із них. У наративах, які поширюють проросійські ЗМІ, Захід (звісно, включно з Польщею) винен у всіх стражданнях палестинців. У соцмережах дуже активний, наприклад, іранський професор Мохаммад Маранді, який, щоправда, навчався у галузі англійської літератури, але став шанувальником Росії та Путіна. Він щодня публікує пости англійською мовою про палестинських дітей, які голодують і яких убивають, і додає звинувачення стосовно «колективного Заходу» за причетність до геноциду палестинців. Зрозуміло, про жертви путінського нападу на Україну навіть не натякає.
Росія не зголоситься до міжнародних сил у Газі, так само, як не бере участі в UNIFIL у Лівані. У своїй пропаганді, направленій до арабського світу, натякатиме, що Захід її виключив. Але насправді вона не хоче наражати себе на конфлікт ні з Ізраїлем, ні з ХАМАСом. Однак, безперечно, вона зацікавлена в тому, щоб «колективний Захід» вступив у боротьбу з ХАМАСом. Це заново живитиме її антизахідну пропаганду.
Якщо, однак, план Трампа вдасться ввести в дію, а відтак довести до тривкого миру на основі дводержавності і розширення Авраамових угод — увага світу знову зосередиться на російському імперіалізмі та його злочинах. Дводержавне рішення означає мирне співіснування Палестини та Ізраїлю, а Авраамові угоди — нормалізацію відносин Ізраїлю з усім арабським світом.
Щоб це стало можливим, потрібна добра воля багатьох держав, якої поки що радше не видно. Ймовірно, однак, що до міжнароднмх сил у Газі, яких завданням буде роззброєння Хамасу, входитимуть турецькі та арабські підрозділи. Це позитивне рішення, але Ізраїлеві може бути важко його прийняти.
Чимало залежить від позиції Трампа. Чи буде він настільки рішучим, щоб довести до миру? Щоправда, Нобелівська премія миру цього року обминула американського президента, хоч він був дуже зацікавлений у тому, щоб її отримати. Але може здобути її за рік.
Кандидат політичних наук Вітольд Репетович, викладач Академії військового мистецтва