Мережа Research solutions провела дослідження пріоритетів можливої стратегії України на білоруському напрямку. У документі зазначено можливості активних дій та реалізації українських інтересів, залежно від сценаріїв заморожування війни в Україні та позиції інших країн. Обговорення цих результатів зібрало українських та білоруських експертів, які висловили власні думки щодо шляхів відновлення відносин з Білоруссю після завершення російської збройної агресії проти України, повномасштабна фаза якої розпочалася саме з білоруської території.
Дослідник Research solutions Ігор Тишкевич нагадав, що Україна і Білорусь мають багато спільного — спільний кордон і тісні економічні зв’язки до початку повномасштабної війни РФ проти України. Білорусь до 2022 року входила до трійки найважливіших торговельних партнерів України, але в лютому 2022 року режим Лукашенка відкрито підтримав російську агресію з білоруської території. Водночас через Білорусь і досі відбуваються обміни полоненими та повернення українських громадян із Росії.
Україні необхідно чітко сформулювати власні інтереси на білоруському напрямі, адже офіційна політика на цьому напрямі поки що відсутня, сказав Тишкевич. Він вважає, що відсутність політики на білоруському напрямі ставить Україну в невигідне становище, і тому «формування ключових засад власної політики на білоруському напрямі є актуальним та важливим завданням для України». Без чіткого визначення власної позиції інтереси Києва можуть бути проігноровані у переговорах із Мінськом за участю інших гравців (ЄС, США, Китаю).
Тишкевич попередив і про економічну конкуренцію: на 2025–2026 роки очікується, що Білорусь дедалі більше потраплятиме під вплив Китаю, а водночас США, Польща і Литва відновлюють переговори з офіційним Мінськом щодо великих транспортних і логістичних проєктів. За його словами, «Київ може опинитися поза цими процесами та остаточно втратити можливості на білоруському напрямку». Таким чином одним із ключових інтересів України стає збереження участі у білоруських транспортних та економічних ініціативах.
Ще один важливий напрям – безпека. Україна і Білорусь мають спільний інтерес у стримуванні російської загрози. Виконувач обов’язків заступника з питань оборони Об’єднаного перехідного кабінету Зміцер Щигельський зазначив, що між українцями і білорусами «вже існують зв’язки у галузі безпеки та спільної боротьби проти російської експансії». Кілька тисяч білоруських добровольців уже приєдналися до захисту України — зокрема в структурі Збройних сил України воює полк імені Кастуся Калиновського, що складається з білоруських добровольців. Це означає розширення співпраці, що сприятиме підвищенню безпеки обох країн.
Не слід забувати і про культурні та соціальні зв’язки: близькість мов і традицій, спільний кордон та потік понад двох мільйонів білорусів в Україну щороку створюють перспективи для активного гуманітарного та інформаційного обміну. Водночас соціологія показує, що більшість білорусів не прагнуть вступу до ЄС і виявляють симпатії до Китаю, а російська пропаганда має обмежений ефект через широкі можливості подорожей. Все це слід враховувати при формуванні української стратегії: вона повинна використовувати відкритість білоруського суспільства для поширення об’єктивної інформації та розвитку контактів, зазначив експерт.
Існує кілька ймовірних сценаріїв: по-перше, обговорюється перспектива залучення Білорусі як плацдарму для нових агресивних дій Росії проти сусідів. Але в.о заступника представника з питань оборони та безпеки Об’єднаного перехідного кабінету Зміцер Щигельський вважає, що це «не надто ймовірно», але «не можна виключати». Він також очікує, що за відсутності замороження війни Москва продовжуватиме дипломатичні маніпуляції за кордоном, намагаючись створити видимість прогресу в мирних перемовинах, хоча реальних кроків до миру немає.
Іншим важливим сценарієм є активність білоруської опозиції. Вони «не мають жодних ілюзій, що їхня батьківщина отримає щось від політики Польщі чи Литви», оскільки вважають, що ці країни боязко ставляться до Росії. Тому єдиною надією білоруської опозиції лишається підтримка України і її добровольців, сказав Зміцер Щигельський. На його думку, після війни Україні слід активізувати діалог з білоруською владою та опозицією. В ролі посередника Україна «може стати дуже перспективним» партнером, адже білоруси добре розуміють: «проблема Лукашенка — це проблема Путіна і Москви».
Серед загроз на білоруському напрямі Керівник аналітичного центру «Ділова столиця» Вадим Денисенко виділив інформаційні диверсії та потік «ухилянтів». «За 10 місяців 2025 року ми маємо вже 1350 таких людей», — нагадав Денисенко. Ці особи вдаються до втечі до Білорусі, щоб уникнути мобілізації. За його даними, серед таких осіб уже є підозри на зв’язок із диверсіями:
«Цілком імовірно, що з-поміж таких українських ухилянтів в Білорусі готують диверсантів для вчинення терактів у країнах Європейського Союзу», — сказав Денисенко. Він застеріг, що «як тільки ви перетинаєте українсько-білоруський кордон, вас обов’язково допитає КДБ Білорусі та ФСБ Росії», тобто перетин кордону несе серйозні ризики.
Водночас відзначається, що зараз прямої воєнної загрози з боку Білорусі Україні немає. Проте відсутність власної стратегії України на білоруському напрямі створює умови, за яких інші гравці можуть реалізовувати свої проєкти без урахування українських інтересів. Фахівці радять уже зараз розробляти комплексний план дій у цьому напрямі, ураховуючи зміни у світовій політиці.
«Ми вступаємо в новий етап створення біполярного світу, де ані США, ані Китай не готові воювати за союзників, але деякі країни можуть одночасно підпорядковуватися кільком центрам впливу. Як-от Білорусь», — сказав експерт.
Олександр Савицький