Символічно, що менш ніж за рік при владі президент США Дональд Трамп помітно змінив ставлення до свого українського колеги. Рік переговорів у лютому відкривало те, як він публічно принижував Володимира Зеленського. У грудні президент США закриває його візит до «зимового Білого дому» — приватної резиденції Трампа. Спектакль у лютому, сповнений натяків і майже образ, поступився місцем післясвятковій атмосфері «продуктивних переговорів» та доопрацюванню проєктів чергових «угод».
За менш ніж рік спроб припинити російське вторгнення в Україну географія зустрічей перевершила уявлення, які формувалися на початку 2025 року: Ер-Ріяд, Стамбул, Москва, Київ, Вашингтон, Санкт-Петербург, Куала-Лумпур, Анкоридж, Женева, Лондон, Берлін, Палм-Біч. Це надало конфлікту уповні глобального виміру війні, наслідки якої, навіть якщо не дозволяють назвати її «світовою», безсумнівно, роблять її найважливішою для міжнародного порядку, в якому виростали покоління, що не знали комунізму в цій частині Європи.
Підсумовуючи рік зустрічей та інтенсивної роботи при перетягуванні метафоричного каната — уваги та симпатії Трампа — можна визнати, що незважаючи на пропагандистську порожню балаканину про «закінчення війни за 24 години», адміністрація США реально наблизилася на крок до завершення цього процесу. Проблема полягає, однак, у тому, що час на поступки досі не настав.
Переговори делегацій США та України у приватній резиденції Дональда Трампа в Мар-а-Лаго тривали майже три години. Після закінчення Трамп оцінив їх як «чудові» і назвав зустріч «чудовою розмовою», підкреслюючи, що вона значно наблизила завершення російсько-української війни. На його думку, угода є досяжною, й узгоджено приблизно 95 відсотків положень, причому ключове питання — статус Донбасу — залишається невирішеним.
У подібному тоні днем раніше висловлювався президент Росії Владімір Путін, стверджуючи, що темпи російського наступу на Донбасі «скасовують» зацікавленість Москви у виведенні українських військ із цих територій, натякаючи на готовність завершити окупацію військовими засобами. Якщо не враховувати передчасного дворазового оголошення з боку Кремля про «визволення» Куп’янська в Харківській області, з якого Росія мала б зрештою вивести свої війська на основі угоди, згадані «темпи» суттєво не відрізняються від середніх показників цієї війни. Проте це не та позиція, з якої можна нав’язувати умови її завершення, хоча Кремль надалі поводиться так, наче досягає беззаперечної перемоги.
«Росія має намір допомагати. Росія хоче, щоб Україна була успішною країною. Я знаю, що звучить це дивно, але я пояснював це президентові. Путін був дуже щедрим і хоче, щоб Україна процвітала», — говорив Трамп під час спільної пресконференції. Мова тіла президента Зеленського видавала явну іронію стосовно цієї розповіді, яку важко назвати інакше, ніж абсурдною.
Хоч би яким сильним був вплив України та Європи на 20-пунктний план, Трамп надалі ментально дотримується бачення нормалізації відносин з Росією — він її потребує для ширшої геополітичної головоломки. А Київ сподівається, що Москва в якийсь момент сама покине переговорний процес, що схилить Трампа повернутися до політики епохи Байдена. Не виключено, однак, що цей процес набуде зовсім іншого відтінку — фіаско цієї спроби може виявитися останньою ініціативою Вашингтона з метою укладення «угоди».
Рік закінчується в атмосфері, сприятливій для України: їй вдалося вистояти ще один рік війни, розширити і посилити свій дроновий потенціал (щонайменше 350 ефективних атак типу Deep Strike 2025 року), розширити географію конфлікту на віддалені від України акваторії (зокрема Каспійське та Середземне моря) та сконсолідувати навколо себе Європу. Справді, Україна, зазнаючи внутрішніх криз стратегічного масштабу, таких як корупційні скандали у верхівці влади чи проблеми з мобілізацією та самовільним залишенням підрозділів, несе витрати на війну, що в рази перевищують витрати Росії. Однак вона не втрачає рішучості у захисті того, що їй належить, і не погоджується, щоб їй нав’язували рішення з позиції сили, бо свою силу вона щодня доводить на полі бою.
Лєон Пінчак, аналітик у справах безпеки та східних питань, Polityka Insight