Питання цивільної оборони та стійкості суспільства в умовах гібридних загроз дедалі частіше стають центральними для демократичних держав, що перебувають під постійним зовнішнім тиском. Тайвань — один із ключових прикладів такого досвіду: країна десятиліттями поєднує підготовку до стихійних лих, модернізацію системи реагування на надзвичайні ситуації та протидію інформаційним і кібернетичним атакам.
Я поцікавився, як формувалася тайванська модель цивільного захисту, яку роль у ній відіграють держава, місцеві громади та громадянське суспільство, а також які уроки з війни в Україні враховуються сьогодні. Про ці підходи та стратегічні обмеження внутрішньої безпеки Тайваню під час журналістської резиденції у Тайвані поспілкувався із Ма Шиюанєм, віцеміністром внутрішніх справ Тайваню.
А почали ми розмову з історичного контексту та еволюції цивільної оборони Тайваню. Віцеміністр пояснює, як історичні події — холодна війна, демократизація, великі природні катастрофи та зростання загроз з боку Китаю — поступово сформували сучасний підхід Тайваню до цивільної оборони та внутрішньої безпеки:
«Міністерство внутрішніх справ Тайваню (MOI) — велика родина, і одна з ключових місій нашого міністерства — забезпечення внутрішньої, тобто внутрішньодержавної безпеки. До сфери відповідальності MOI належать Національна пожежна служба, Національна поліція, Імміграційна служба та авіаційні підрозділи. Усе це стосується питань внутрішньої безпеки. Якщо говорити про уряд Тайваню в історичному контексті, то ми пройшли кілька різних етапів. Спочатку це був націоналістичний уряд у материковому Китаї.
У 1949 році уряд переїхав на Тайвань, і з цього моменту почався дуже тривалий період холодної війни. Тайванське суспільство впродовж десятиліть жило в постійній готовності до можливого конфлікту або війни з материковим Китаєм. Проте після 1986 року Тайвань в односторонньому порядку припинив дію воєнного стану та пов’язаної з ним правової й регуляторної системи. Унаслідок цього цивільна оборона стала слабшою, ніж раніше. Фактично ми повернулися до теми цивільної оборони лише після 1999 року — року великого землетрусу. Тоді ми усвідомили, що Тайвань недостатньо підготовлений до криз із точки зору соціальної стійкості.
Першим кроком стало відновлення системи управління надзвичайними ситуаціями. Ми почали з перебудови пожежно-рятувальної та парамедичної систем, а також із розвитку волонтерських пожежних і медичних служб. Було створено національну систему міського пошуку та рятування за зразком стандартів ООН (UN OCHA). Приблизно з 2000 по 2010 рік основна увага приділялася саме підготовці до стихійних лих. У 2009 році Тайвань знову зазнав серйозного удару — тайфуну Моракот. Ця катастрофа знову мала серйозний вплив на політику та суспільство і стала другою точкою перезавантаження нашої системи управління надзвичайними ситуаціями.
Починаючи приблизно з 2010 року, ми також усвідомили, що Китай активно нарощує військові спроможності — зокрема в Південно-Китайському морі — і посилює тиск на Тайвань. Насправді перший приклад прямого військового тиску був ще у 1996 році, коли Китай використав ракетні пуски для залякування під час перших прямих президентських виборів на Тайвані. Після 2010 року ми почали системно розвивати підготовку волонтерів на рівні громад і місцевих органів влади.
Протягом дев’яти років діяла загальнонаціональна програма Міністерства внутрішніх справ, спрямована на зміцнення потенціалу місцевих урядів і громад. Національне пожежне агентство співпрацювало з FEMA у США та урядом Токіо, щоб навчитися готувати волонтерів до самозахисту, взаємодопомоги та реагування на надзвичайні ситуації. Ситуація кардинально змінилася у 2019 році після подій у Гонконзі. Дві хвилі протестів суттєво вплинули на геополітичне сприйняття в Тайвані.
Ми почали серйозно переосмислювати реальну можливість китайського вторгнення — як військового, так і політичного або інформаційного. 2019 рік став критичним також тому, що це було 40-річчя Закону США про відносини з Тайванем. Уперше Тайвань і Сполучені Штати почали реальну співпрацю у сфері безпеки, зокрема цивільної оборони. Ми переглянули всю систему цивільного захисту й реальні спроможності місцевої влади. Однак із 2020 по 2023 рік пандемія COVID-19 майже повністю призупинила ці зусилля».
29:15 U 0128 MAG NA ROZDROZU WYDARZEN.mp3 «Ми вивчаємо український досвід»: як Тайвань готує суспільство до гібридних загроз
Далі віцеміністр описує нинішню модель цивільної оборони Тайваню: масову підготовку цивільного населення, спеціалізовані команди реагування, альтернативну службу та загальну архітектуру «надійних сил цивільного захисту»:
«Після 2023 року Міністерство внутрішніх справ знову запустило кілька ключових програм. Першу з них ми називаємо програмою DRV — Disaster Relief Volunteers, тобто волонтери з реагування на надзвичайні ситуації. Це базовий курс підготовки для цивільного населення тривалістю близько двох днів. Він охоплює першу медичну допомогу, захист громади, евакуацію та організацію укриттів. На сьогодні десятки тисяч людей уже пройшли це навчання.
До кінця минулого року було підготовлено 100 тисяч осіб, а до кінця цього року ми плануємо досягти показника у 200 тисяч. Це дуже базова підготовка, спрямована передусім на самодопомогу й виживання. Друга програма — T-СERT, Taiwan Community Emergency Response Team. Вона орієнтована на критичну інфраструктуру та компанії. Це значно більш організована й інтенсивна підготовка з пошуку та рятування, командної роботи та оснащення спеціалізованих підрозділів.
Окрім цього, на Тайвані діє обов’язкова військова служба. Частина призовників іде до Збройних сил, а інша частина направляється до Міністерства внутрішніх справ — так званого Корпусу альтернативної служби. Наразі близько 10 тисяч осіб проходять активну службу в системі MOI, а резерв налічує приблизно 260 тисяч осіб. Два роки тому ми суттєво змінили програму підготовки: запровадили навчання за стандартами EMT (екстрені медичні техніки), курси DRV, волонтерську підготовку, навчання роботі з дронами, стрілецьку підготовку та повноцінні курси цивільної оборони.
У результаті сьогодні система цивільної оборони MOI включає поліцію та добровільну поліцію, пожежників і добровільних пожежників, неурядові рятувальні організації, команди T-CERT і військовослужбовців альтернативної служби. Це багаторівнева структура з різними рівнями підготовки. Загальна чисельність цих сил становить близько 400 тисяч осіб. Ми називаємо це надійними силами цивільної оборони Міністерства внутрішніх справ Тайваню».
Далі віцеміністр пояснює, які типи неурядових організацій діють у Тайвані в сфері цивільного захисту, на чому вони зосереджені, а також окреслює реальний масштаб цивільного населення, яке потенційно може бути залучене до підготовки з цивільної оборони:
«Якщо говорити про тайванські неурядові організації, які працюють у сфері цивільної оборони або управління надзвичайними ситуаціями, то в Тайвані існують різні типи таких НУО. Перший і найбільш поширений тип — це гуманітарні та рятувальні організації, наприклад Фонд Цзи Цзі (Tzu Chi Foundation), велика буддистська благодійна організація, яка є найбільшою НУО в Тайвані. Окрім цього, існують також християнські та католицькі організації. Вони значно менші за масштабом, ніж буддистські, але їхня основна місія подібна — допомога постраждалим, рятування людей, які втратили житло внаслідок катастроф, і підтримка бездомних після стихійних лих.
Сьогодні складно точно підрахувати кількість таких організацій, оскільки існують також локальні НУО, які проходять підготовку з цивільної оборони. Є й окремі ініціативи громадянського суспільства, що проводять елементи бойової підготовки. Водночас звичайні громадяни Тайваню не мають права володіти вогнепальною зброєю. Тому для тренувань використовуються пейнтбол або airsoft. Такі тренування зазвичай проводять невеликі групи, часто за участі представників корінних народів у різних округах і містах.
Однак це радше маргінальні ініціативи, і більшість НУО зосереджуються саме на гуманітарних та рятувальних місіях. Якщо говорити про масштаб, то загальна чисельність населення Тайваню становить близько 23 мільйонів осіб. З них приблизно 800 тисяч людей можна розглядати як потенційний ресурс для цивільної оборони. Це число отримується після того, як ми виключаємо державних службовців, військових, працівників Збройних сил, пожежних та інших співробітників публічного сектору. Таким чином, серед звичайного цивільного населення є близько 800 тисяч осіб, які потенційно можуть бути залучені до навчання з цивільного спротиву та цивільної оборони.»
За словами тайванського віцеміністра внутрішніх справ, досвід війни в Україні вплинув на переосмислення загроз для Тайваню. Він пояснює чому основний фокус робиться на наслідках ракетних ударів, а не на класичному вторгненні, та які унікальні виклики стоять перед островом:
«Частина нашого нинішнього досвіду формується на основі війни в Україні. Ми бачимо, що сучасна війна включає масовані ракетні удари, обстріли реактивними системами та атаки дронами. Тому перший пріоритет Міністерства внутрішніх справ — підготовка людей до реагування на наслідки бомбардувань. Ми виходимо з того, що первинна загроза — це не обов’язково амфібійне вторгнення, а саме ракетні та авіаційні удари. У таких сценаріях найважливішими завданнями стають порятунок людей і гасіння пожеж.
Також серйозною проблемою є хімічне забруднення навколишнього середовища. Відповідно, Міністерство внутрішніх справ зосереджується на підготовці пожежників, парамедиків і поліцейських до роботи в умовах після бомбардувань — з урахуванням пожеж, руйнувань та екологічних наслідків. Це наш головний пріоритет. Раніше Тайвань не мав такого досвіду, і ми не проходили подібної підготовки. Тому зараз ми активно вивчаємо український досвід реагування на подібні ситуації. Водночас Тайвань має унікальну особливість — надзвичайно високі стандарти будівельних норм.
Наші будівельні кодекси є одними з найкращих у світі. Навіть під час сильних землетрусів, яких у нас було багато, реальні пошкодження будівель зазвичай є мінімальними. За рівнем міцності наші будівлі фактично можна порівняти з бункерами часів Другої світової війни. Тому навіть у разі ракетного або реактивного удару структурні пошкодження будуть обмеженими. Натомість основними загрозами залишаються пожежі та хімічне забруднення. Саме тому, з урахуванням українського досвіду, наступним етапом для Тайваню є підготовка до ліквідації наслідків ракетних атак.
Що ж до амфібійного вторгнення, то це буде зовсім інший сценарій. У світі практично немає реального досвіду масштабних амфібійних атак на щільно забудовану, надзвичайно урбанізовану територію з високою концентрацією населення. Такого досвіду не має ані Тайвань, ані Сполучені Штати, ані інші країни. Тому в цьому питанні нам доведеться вибудовувати власну стратегію з нуля».
Один з прапорів в офісі віцеміністра
Тайванський високопосадовець поділився, як Тайвань балансує між конституційно гарантованою свободою слова та необхідністю протидії дезінформації й інформаційним операціям, зокрема в умовах гібридної війни та зовнішнього тиску:
«Це дуже складне питання для Тайваню, оскільки свобода слова захищена нашою Конституцією. Загалом ми не обмежуємо доступ до інформації чи свободу висловлювань для звичайних громадян. Водночас ми зосереджуємося на боротьбі з неправдивою інформацією, а також уважно ставимося до висловлювань, які пропагують або виправдовують застосування сили проти Тайваню. Тайвань використовує різні підходи для захисту від інформаційної війни. Перший і ключовий напрям — це реагування на будь-які заяви або заклики до застосування військової сили проти Тайваню з боку Народно-визвольної армії Китаю чи будь-яких інших ворожих суб’єктів. Такі висловлювання є незаконними в Тайвані.
За своїм підходом це подібно до того, як у Європі законодавчо обмежуються публічні висловлювання, пов’язані з нацизмом. Тому нашим першим пріоритетом є припинення публічних дискусій, які легітимізують або підтримують застосування сили проти Тайваню. Що стосується дезінформації, ми поділяємо її на кілька категорій. Одна з них пов’язана з шахрайськими схемами — зокрема фінансовими аферами, відмиванням коштів та іншими видами обману.
Це окрема й специфічна проблема. Інша категорія — це неправдива інформація, спрямована проти державної політики або така, що не відповідає реальності й поширюється у вигляді фейкових новин. У межах чинного регулювання поліція та Міністерство внутрішніх справ можуть застосовувати певні норми для обмеження такого типу висловлювань. Одним із таких інструментів є Закон про соціальний порядок. Водночас йдеться про незначні правопорушення — зазвичай це адміністративна відповідальність у вигляді штрафу або до трьох днів арешту за рішенням суду. Такі заходи застосовуються переважно у випадках поширення чуток та неправдивої інформації.
Якщо ж дезінформація спрямована на залякування суспільства або створення паніки, тоді застосовується кримінальне право. У таких випадках справу веде прокуратура, вона проходить повноцінний судовий розгляд, а максимальне покарання може становити до одного року позбавлення волі. Таким чином, існують різні рівні відповідальності залежно від характеру та наслідків дезінформації. Що стосується кіберзахисту, то технічну відповідальність несе Міністерство цифрових справ (MODA). Водночас у кожному міністерстві є власні команди з кібербезпеки. У Міністерстві внутрішніх справ також діє власна команда кібербезпеки, яка працює з усіма агентствами, що підпорядковуються нам».
На додаток, віцеміністр пояснює, чому Тайвань вибірково застосовує інструменти блокування та нагляду за цифровими платформами, на прикладі соцмереж RedNote і TikTok, а також чим інформаційне середовище Тайваню принципово відрізняється від українського:
«Ми маємо відповідні інструменти, але ключове питання — як саме ми вирішуємо їх застосовувати. Наприклад, у випадку платформи RedNote ми використали механізм контррозвідки як юридичну підставу для її блокування. Водночас причина блокування полягала не лише в питаннях безпеки. На RedNote масово продавалися косметичні та інші товари для молодих дівчат без будь-якої перевірки з боку Управління з контролю за продуктами й ліками Тайваню (FDA Taiwan). Крім того, через цю платформу здійснювалася незаконна та неоподаткована торгівля.
Причин було багато, але формально ми застосували саме контррозвідувальний підхід. Що стосується TikTok, то ми також усвідомлюємо загрози, які з ним пов’язані. Проте ми не блокуємо TikTok, оскільки кількість користувачів у Тайвані дуже велика. Крім того, сьогодні складно однозначно визначити, чи є TikTok компанією із Сінгапуру, Китаю чи Сполучених Штатів. Однак ми можемо здійснювати нагляд за діяльністю TikTok. Якщо на платформі з’являється дезінформація, шахрайські схеми або контент, що пропагує застосування сили проти Тайваню чи містить неправдиві твердження — наприклад, про нібито використання збройних сил США проти Тайваню, — ми можемо вимагати видалення таких матеріалів.
У цьому контексті Тайвань дещо відрізняється від України. У війні між Україною та Росією обидві сторони використовують одні й ті самі платформи та додатки. Натомість Тайвань і Китай користуються різними цифровими екосистемами. Китайський уряд боїться, що громадяни отримуватимуть зовнішню інформацію, тому блокує більшість західних платформ — сервіси Meta, Google і навіть міжнародну версію TikTok. У Китаї використовують Douyin — окрему, внутрішню версію TikTok.
Це майже та сама платформа, але з іншим програмним середовищем і повним контролем з боку держави. Єдиний виняток — RedNote, який фактично є єдиним додатком, що напряму з’єднує користувачів материкового Китаю та Тайваню в одній версії. Саме тому ми його і заблокували. Інших таких платформ практично немає. Через це тайванський підхід неможливо повністю скопіювати з українського досвіду — інформаційні середовища суттєво різняться».
Робочий стіл віцеміністра Ма Шиюаня.
Віцеміністр описує системну інформаційну війну проти Тайваню: роль китайської «кіберармії», використання алгоритмів і штучного інтелекту, а також приклади політичного тиску через цифрові кампанії:
«Водночас Тайвань постійно стикається з інформаційною війною з боку Китаю. Китайський уряд і військові структури мають так звану «кіберармію», на яку виділяються значні бюджетні кошти. Ці люди працюють не лише в материковому Китаї. Їх наймають також у країнах Південно-Східної Азії, Європи та Сполучених Штатах. Вони використовують алгоритми та сучасні технології, зокрема штучний інтелект, для впливу на інформаційний простір. Саме тому ми зосереджуємося не лише на контенті, а й на алгоритмах.
Це той самий підхід, який застосовують Сполучені Штати щодо TikTok. Американський уряд і досі приділяє велику увагу тому, як працюють алгоритми платформи. Алгоритмічне питання полягає в тому, як платформа фільтрує контент: чи дозволяються критичні висловлювання щодо Сі Цзіньпіна, чи вони пригнічуються; як просуваються певні теми та наративи. Наприклад, у Тайвані є надзвичайно чутливе питання закупівлі озброєння у США. Центральний уряд подає до парламенту спеціальний бюджет на оборонні закупівлі, однак депутати так званих «синіх» і «білих» політичних сил відмовляються його розглядати.
Водночас Сполучені Штати закликають Тайвань активніше посилювати власну оборону через нові закупівлі озброєння. У відповідь на це ми спостерігаємо масовані інформаційні атаки. Це не класичні кібератаки на інфраструктуру, а інформаційні операції «кіберармії» — скоординовані кампанії в інформаційному просторі, спрямовані на те, щоб зірвати або дискредитувати рішення щодо закупівлі сучасного озброєння для стримування Китаю. Для Тайваню це не виняткова ситуація — це частина нашої щоденної реальності».
Віцеміністр внутрішніх справ Тайваню Ма Шиюань пояснює, як Міністерство внутрішніх справ відрізняє легальну міграцію від діяльності, що становить загрозу національній безпеці, та чому особливу увагу приділяють політичним, релігійним і громадським структурам, пов’язаним із Китаєм:
«Якщо говорити про Китай, то китайська присутність у Тайвані існує вже десятиліттями. Однак Міністерство внутрішніх справ відповідає за імміграційну політику, і для нас важливо розрізняти різні мотивації іммігрантів. Якщо люди приїжджають до Тайваню, щоб почати нове життя або легально заробляти гроші, — вони є бажаними. Це нормально і позитивно. Але для MOI головну увагу становлять ті іммігранти — і це стосується не лише громадян Китаю, — які намагаються створювати організовані мережі, пов’язані з Китаєм, особливо у сферах шпигунства, збору інформації про уряд або збройні сили, або крадіжки комерційних та технологічних секретів, зокрема таких компаній, як TSMC.
Йдеться не лише про окремих осіб. Ми також уважно стежимо за діяльністю політичних партій, неурядових організацій та релігійних груп. Наприклад, у Тайвані є чимало храмів або релігійних структур, які мають дуже тісні зв’язки з китайським урядом. Це реальна проблема, і, на жаль, такі структури вже діють у тайванському суспільстві. Міністерство внутрішніх справ перебуває в постійному режимі нагляду. Якщо вони переходять дозволені межі, ми застосовуємо наявні правові інструменти — Закон про національну безпеку або Кримінальний кодекс.
Саме це викликає найбільше занепокоєння MOI, оскільки у разі реального конфлікту такі політичні партії, НУО або релігійні організації можуть закликати уряд до «миру» з Китаєм або навіть до капітуляції.Саме з цієї причини існує так званий «помаранчевий посібник» (Orange Book), який визначає базові принципи реагування. Для MOI існують дві ключові політики. Перша — політика нездачі: уряд Тайваню не оголошуватиме капітуляцію перед Китаєм за жодних обставин».
Ма Шиюань пояснює, чому Тайвань відмовляється від концепції масової евакуації цивільного населення і робить ставку на оборону на місцях, мобілізацію громад та підготовку населення до самозахисту:
«Друга політика Міністерства внутрішніх справ — це те, про що ми зазвичай не говоримо публічно. Йдеться про відмову від концепції біженців. Ми виходимо з того, що кожна людина має залишатися на своєму місці та бути залученою до захисту суспільства. Ми не підтримуємо застаріле уявлення, сформоване ще під час Другої світової війни, про масову евакуацію безпомічних і вразливих людей.
Натомість наша позиція полягає в тому, що люди повинні залишатися у своїх домівках, містах і громадах та співпрацювати з поліцією, пожежними службами й військовими для захисту власних територій. Протягом десятиліть Тайвань проводив навчання з масової евакуації цивільного населення, але сьогодні ми розуміємо, що цей підхід не працює. У разі амфібійного вторгнення на Тайвань лінія фронту фактично проходитиме через міські райони. Простору для «безпечних зон» практично не існує — вони надто вузькі або взагалі відсутні. Першою лінією амфібійного наступу стануть саме щільно забудовані міські території.
Для Народно-визвольної армії Китаю це буде надзвичайно складний і ворожий простір для ведення бойових дій. Міське середовище повністю несприятливе для наступаючих військ: існує безліч позицій для снайперів та інших форм асиметричного спротиву. Амфібійне вторгнення в таких умовах стане катастрофою для НВАК. Крім того, існують об’єктивні обмеження чисельності сил вторгнення. Китай може розгорнути на Тайвані приблизно 300 тисяч військових, що є дуже незначною часткою порівняно з населенням острова. Співвідношення сил може становити один до десяти або навіть один до ста на користь тайванського населення. Саме тому ми зосереджуємося на підготовці громадян до самозахисту й самооборони на рівні громад».
На завершення розмови, я поцікавився у віцеміністра внутрішніх справ питанням потенційного створення у Тайвані сил територіальної оборони для захисту від можливого вторгнення агресора у міста. Він пояснює, чому Тайвань не створює окремі сили територіальної оборони чи національної гвардії, а також яким чином розподіляються завдання між регулярними збройними силами, поліцією та громадами у разі збройного конфлікту:
«На сьогодні ми й надалі робимо ставку на регулярні сили — діючих військовослужбовців і резервістів Сухопутних військ, Корпусу морської піхоти, Повітряних сил, Військово-морських сил. Міністерство внутрішніх справ не має планів створювати окремі сили цивільної оборони на кшталт територіальних сил оборони або Національної гвардії. Для Тайваню такий підхід не є актуальним, оскільки ми маємо дуже обмежену територію, і весь наявний простір фактично призначений для дій регулярної армії. Захист громад не обов’язково передбачає використання вогнепальної зброї.
Це може бути організація інженерних загороджень, блокування визначених ділянок, створення перешкод для пересування противника з метою його уповільнення. Основні бойові завдання в будь-якому разі виконуватимуть військові підрозділи. Водночас поліція в Тайвані має обмежені бойові спроможності. Вона може виконувати завдання із захисту критичної інфраструктури та ключових об’єктів, але не призначена для ведення бойових дій високої інтенсивності.
У разі застосування противником бронетехніки або артилерії поліцейські підрозділи не є ефективним інструментом реагування. Натомість у ситуаціях, де діють підрозділи легкої піхоти, поліція готова брати участь у захисті громад і підтриманні безпеки на місцях. Саме з цих причин створення сил територіальної оборони як окремої структури не входить до планів Тайваню — через обмежений розмір країни та необхідність зосередження всіх ресурсів на регулярних збройних силах».
Нагадаю, що моїм співрозмовником був віцеміністр внутрішніх справ Тайваню Ма Шиюань, з яким вдалося поспілкуватися про підхід Тайваню до національної безпеки в умовах постійного тиску з боку Китаю, з акцентом на збереження демократичних принципів і свободи слова. Держава зосереджується не на загальних заборонах, а на протидії дезінформації, інформаційним операціям і закликам до застосування сили проти країни.
Важливою складовою є боротьба з інформаційною війною, включно з контролем цифрових платформ, алгоритмів і діяльності кібермереж іноземного походження. Внутрішня безпека орієнтована на запобігання шпигунству та політичному впливу через партії, НГО й релігійні структури без стигматизації імміграції загалом. Оборонна модель Тайваню спирається на регулярні збройні сили, роль поліції та підготовку громад, формуючи цілісну систему стійкості до гібридних загроз.
Підготував Тарас Андрухович