Курди і джихадисти

США кинули сирійських курдів напризволяще, хоча ті допомогли їм розгромити «Ісламську державу», — пише к.п.н. Вітольд Репетович (Академія військового мистецтва у Варшаві) у фейлетоні для Польського радіо для Закордону.

Курдські повстанці у сирійському Курдистані.

foto:wikipedia/public domain

Дональд Трамп і його головний представник на Близькому Сході Том Баррак дійшли висновку, що ставка на унітарну Сирію з централізованою владою в руках особи, яку США ще зовсім недавно вважали терористом, є найкращим рецептом стабільності та миру в регіоні. Ціну за це мають заплатити курди, яких США покидають як союзника — тих самих курдів, які разом зі Сполученими Штатами розгромили «Ісламську державу» (ІДІЛ). Вони сподівалися на автономію, а тепер мають бути віддані на ласку й немилість джихадистів, які вважають їх «безбожниками».

Трамп вважає, що це дозволить йому вивести американських солдатів із Сирії, зберігши при цьому стабільність і мир, зокрема без ризику відродження «Ісламської держави». Що ж до курдів, то йому достатньо запевнень правителя в Дамаску президента Ахмеда аш-Шараа, що їм будуть гарантовані якісь права. Туреччина ж має стати регіональним «жандармом». Це проста формула, але не для миру, а для катастрофи.

Важко зрозуміти, звідки береться віра Тома Баррака, і багатьох інших, у те, що належним розв’язанням проблем Близького Сходу є унітарні, централізовані й до того ж авторитарні держави, де порядок ґрунтується на силі. Такий підхід цілковито суперечить традиціям регіону, який завжди був багатонаціональним, багатокультурним і багатоконфесійним. Протягом більшої частини своєї історії імперії, що там існували, спиралися на домінування та лояльність, а не на уніфікацію й централізацію.

В межах Османської імперії функціонували різні автономні утворення, якими керували місцеві династії та еліти. Не федералізація, якої прагнуть курди, є ідеєю, імпортованою із Заходу, а саме унітарність. У Сирії та Іраку її вигадали арабські націоналісти у ХХ столітті, а сам націоналізм був запозичений для Близького Сходу з Європи. Саме вони вирішили стигматизувати тих, хто вимагає децентралізації, як «сепаратистів», і багато хто у світі приймає це без жодної рефлексії. Хоча ж самі США є федерацією.

Том Баррак нещодавно припустив, що нестабільність в Іраку зумовлена впровадженням федеральної системи, яка нібито там «не працює». Тим часом все відбувається цілком навпаки. Історія Іраку показує, що саме спроби підпорядкувати курдів призводили до збройних конфліктів і сепаратистських тенденцій. Це зрозуміли й владі у Багдаді, тому там ніхто не хоче ліквідовувати федеральний устрій. Аж зненацька цього почали вимагати американці.

У Сирії курди не є сепаратистами – вони не прагнуть відокремитися від держави, а лише хочуть гарантій, що їх знову не будуть утискати. Вони домагаються того, щоб їхнє збройне формування — Сирійські демократичні сили (СДС) — увійшло до складу сирійської армії як три окремі дивізії. Це має гарантувати їхню безпеку. Варто нагадати, що саме СДС розгромили ІДіЛ і, здобувши Ракку — місто, в якому планувалися теракти в Європі — зробили внесок у безпеку нашого континенту.

Підпорядкування цих бійців командирам, які ще зовсім недавно були джихадистами-терористами, розшукуваними США, означає наражати їх на неминучу помсту.

Всупереч твердженням Баррака, найкращим рішенням для Сирії є застосування щодо курдів іракської моделі, тобто федералізму, адміністративної автономії регіону та збереження його власних сил безпеки. Будь-яке інше рішення призведе до терору проти курдів, ознаки якого вже помітні. Джихадисти в лавах нової сирійської армії катують і вбивають взятих у полон курдів, зокрема жінок, які служили в СДС. Вони викликають у джихадистів особливу ненависть.

США помиляються, якщо вважають, що люди, просякнуті джихадистською ідеологією, можуть полюбити Америку й стати лояльними союзниками. До того ж той же Ахмед аш-Шараа відвідав Москву, а російська база в Сирії продовжує існувати. Сьогодні США мають лише двох щирих друзів на Близькому Сході: Ізраїль і курдів. Однак, на відміну від Ізраїлю, курди не є проблемним партнером. Єдине, чого вони хочуть, це певної автономії в межах федеральної держави. Хіба це забагато? Для американців не становило б труднощів змусити Дамаск піти на це.

Натомість заяви Баррака на користь централізму та перспектива кривавої розправи над курдами з боку сирійської влади вже призвели до того, що курди, і не лише сирійські, відчули себе зрадженими, через що серед них дедалі більшої популярності набувають антиамериканські наративи.

Це, безперечно, вода на млин російської пропаганди, яка роками намагалася переконати курдів, що США не заслуговують на довіру й зрештою їх зрадять. Росія використає це не лише в наративах, спрямованих на курдів, а й в інших регіонах. Другий меседж ґрунтуватиметься на тезі, що США підтримують джихадистів.

Крім того, дуже ймовірно, що нинішні події в Сирії призведуть до відродження ІДіЛ. Навіть США не надто довіряють людям сирійського президента в питанні ефективного контролю над терористами, ув’язненими курдами, адже ті мало чим від них відрізняються. Тому американці почали перевозити їх до Іраку. Це лише посилить російські наративи про те, що ІДіЛ є інструментом США.

Проблему курдів неможливо розв’язати силою та підпорядкуванням. Це приведе регіон до нового хаосу, від якого постраждає Європа. Якщо джихадисти захоплять курдські території в Сирії, виникне потужна хвиля біженців. Це будуть люди, сповнені відчаю й почуття кривди. Саме на цьому паразитує Росія.

Кандидат політичних наук Вітольд Репетович, викладач Академії військового мистецтва