Обмін полоненими як єдиний вимірюваний результат, еволюція позицій Києва і стратегія Москви на затягування війни.
Чергові тристоронні переговори України, США та Росії в Абу-Дабі знову залишили по собі більше питань, ніж відповідей. Формально сторони говорять про «конструктивність». Неформально — експерти сходяться на думці, що реального прориву не відбулося. Водночас сам переговорний процес демонструє зміну підходів, зниження рівня очікувань і поступове переформатування позицій усіх учасників.
Політичний аналітик Валерій Клочок наголошує: саме обмін полоненими став єдиним відчутним результатом другого раунду переговорів в Абу-Дабі. За його словами, і українська, і американська сторони після зустрічі заявили про конструктивність, але жодних конкретних домовленостей не оприлюднили.
Він нагадав про лаконічні коментарі з боку Києва і Вашингтона. Кирило Буданов обмежився подякою США та ОАЕ за посередництво й організацію, підтвердивши, що переговори були конструктивними. Дональд Трамп, зі свого боку, вкотре заявив, що війна близька до завершення і що сторони «майже досягли цього». На практиці ж, як вважає Клочок, результатом стало лише повернення 157 українців, більшість з яких перебували в полоні з 2022 року, зокрема й незаконно засуджені цивільні.
Паралельно обговорюється можливість продовження дії договору про стратегічні наступальні озброєння, а також відновлення військового діалогу між США та Росією, замороженого ще у 2021 році. За інформацією американських медіа, рішення про це могло бути пов’язане саме з контактами в Абу-Дабі. При цьому Кремль сигналізує готовність до діалогу, але лише за умови «конструктивної реакції» Вашингтона, а позиція Трампа щодо таких угод залишається суперечливою.
Політолог Вадим Денисенко оцінив обмін полоненими як вимушений і політично мотивований крок з боку Кремля. На його думку, Володимир Путін традиційно використовує такі рішення не з гуманітарних міркувань, а як інструмент політики.
За нинішньої ситуації російському лідеру було важливо продемонструвати здатність домовлятися з Києвом на тлі вимог Дональда Трампа, сказав Денисенко. Саме тому Москва пішла на обмін, але в обмеженому форматі. Водночас експерт зазначив, що для родин звільнених це безумовно позитивна подія, яка має реальну людську ціну, незалежно від політичних мотивів.
Загалом, переговори тривають за формулою «дев’ятнадцять плюс один», нагадав Денисенко. Йдеться про двадцять пунктів, які обговорюються на технічному рівні, за винятком питання територій, винесеного «за дужки». Саме ці дев’ятнадцять пунктів, за словами політолога, наразі і є предметом реального торгу, тоді як найскладніша тема залишається на потім.
На думку Денисенка подібні переговори не можуть бути швидкими. Навіть за оптимістичного сценарію, на погодження технічних пунктів підуть тижні, а до розмови про території сторони зможуть підійти не раніше ніж за кілька місяців. Вихід України з переговорів він називає безглуздим, адже будь-яке завершення великої війни — це завжди довготривалий і багатораундовий процес із паузами, зривами та новими ескалаціями.
Український аналітик Ігор Рейтерович вважає, що Кремль загалом не заперечує проти завершення війни за столом переговорів, але прагне отримати умови, які є для України неприйнятними. За його словами, Путін розраховує або дотиснути ситуацію на полі бою, що виглядає малоймовірним, або ж скористатися посередництвом Дональда Трампа для нав’язування Києву поступок в обмін на «примарні» гарантії безпеки.
Експерт сказав, що навіть ті документи, які виглядають прийнятно «на папері», розсипаються під час аналізу механізмів реалізації. Саме тому переговори в Абу-Дабі зосереджені на деталях і окремих блоках, але ключові питання постійно відкладаються. І тут Рейтерович говорить про імітацію переговорного процесу, яка дозволяє американській стороні звітувати про прогрес, не наближаючись до реального врегулювання.
На його думку, Москва робить ставку на виснаження України — як військове, так і економічне. Російська логіка, за словами експерта, полягає в очікуванні, що ще один «ривок» зламає український опір. В цю стратегію вписуються й удари по цивільній інфраструктурі, і спроби тиску через партнерів України, передусім Сполучені Штати. При цьому Путін вірить, що має достатньо часу і ресурсів, аби довести цю гру до кінця.
Колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко переконаний, що Росія не має жодного наміру припиняти війну, а її стратегічною метою залишається знищення української державності. На його думку, нові вимоги Кремля, зокрема наполягання на міжнародному визнанні окупованих територій, є свідомо абсурдними. Пропозиції на кшталт переговорів у Москві Огризко розцінює як завідомо неприйнятні й такі, що слугують лише для імітації діалогу. У цій логіці Москва демонструє «велику готовність до прогресу», не називаючи жодних термінів і не роблячи реальних кроків.
Водночас дипломат вказав на політичний контекст у США. Він припустив, що після проміжних виборів позиції Дональда Трампа можуть послабитися, що змінить баланс сил у переговорах. До того ж Огризко закликає Україну активніше переорієнтовуватися на європейських партнерів і стимулювати їх до більш рішучих дій, зокрема у сфері військової допомоги. Лише за умови зростання європейської ролі, вважає він, можна буде говорити про реальні, а не декоративні переговори.
Своєю чергою, аналітик Андрій Вігірінський бачить у переговорах в Абу-Дабі чітку еволюцію позиції Києва. За його словами, Україна фактично відійшла від початкового курсу на безумовне повернення всіх окупованих територій, покарання агресора і виплату контрибуцій. Цей крок, на думку експерта, не є зрадою національних інтересів, а вимушеною реакцією на скорочення ресурсів спротиву.
Вігірінський нагадав, що перший етап переговорів у Стамбулі в 2022 році завершився спільним комюніке, тоді як нинішній формат є значно більш структурованим і базується на попередньо узгоджених пунктах. Водночас він визнав: для країни, яка четвертий рік веде стратегічну оборону, кожен наступний рік війни стає дедалі складнішим — з огляду на людські, економічні та військові ресурси.
Війна на виснаження працює в обидва боки, сказав експерт. Якщо Україна намагається виснажити противника на полі бою, то Росія б’є по тилу, економіці й інфраструктурі. У цих умовах прагнення Києва зупинити удари і перейти до переговорів виглядає прагматичним, навіть якщо воно супроводжується болісними компромісами.
За підсумками раундів в Абу-Дабі сторони підтвердили, що обговорювали механізми припинення вогню та моніторингу, але жодних рішень не оприлюднили. Домовленість про нову зустріч найближчими тижнями лише підкреслює проміжний характер процесу. Президент Володимир Зеленський допустив, що наступний раунд може відбутися у США, однак це не змінює головного — ключові питання залишаються відкритими.
Повна версія у доданому звуковому файлі:
20:42 Abu_Dabi_RP.mp3 Переговори без прориву: що насправді дали раунди в Абу-Дабі
Олександр Савицький