Мюнхенська конференція з безпеки, яка є одним з головних подібних форумів у світі – це не просто майданчик для промов, а певний лакмусовий папірець безпекової і геополітичної ситуації та кондиції Заходу.
Цьогорічний захід відбувався на тлі митної війни США з ЄС, ультиматумів Трампа до Данії щодо Гренландії, суперечок про ядерну парасольку та в умовах тиску Вашингтону на Україну з метою змусити її прийняти мир, а радше капітуляцію на умовах Росії.
З огляду на все це Європі довелося серйозно замислитися: чи справді трансатлантичний союз лишається непорушним? Тон американських заяв пом’якшав у Мюнхені, але зміст викликів нікуди не зник. На тлі війни Росії проти України та зростання глобальної напруги головне питання, яке можна поставити в контексті конференції у Мюнхені можна сформулювати наступним чином: чи ця євроатлантична спільнота скоріше мертва чи ще жива?
Про це в програмі «Міжнародний(без)лад» говорив конфліктолог, к.п.н. Дмитро Шеренговський (Український католицький університет у Львові):
«Я думаю, що це питання – чи жива євроатлантична спільнота, чи мертва – ми чуємо не вперше, і я думаю, що не востаннє. Але питання в тому, якою буде зараз реакція. І ми бачимо, на мій погляд, дуже чітку проблему, яка полягає в тому, що в країн трішки розійшлися бачення світу і взаємодії. Європа, очевидно, перебуваючи ближче до загроз, пов’язаних з Росією.
Сполучені Штати пробують максимально дистанціюватися від Євроатлантики, не закриваючи проєкт, але, очевидно, пріоритизуючи Тихоокеанський простір. Тому навколо обговорень спільного бачення Євроатлантики ми точно можемо бачити, що це зараз є криза. Я не вважаю, що ця криза буде смертельною для НАТО, але я точно вважаю, що вона переформатує відносини між усіма країнами».
Проте тут мова про кризу, яка можливо найгірша у відносинах між союзниками – це криза довіри. І вона значно глибша, ніж здається на перший погляд. Під час Мюнхенської конференції з безпеки знову лунала тема Гренландії, яка сильно затруює відносини між Європою і Америкою. Після гучних заяв і фактичного ультиматуму Дональда Трампа про анексію цього найбільшого острова на планеті, після санкційного шантажу щодо країн ЄС, які публічно наважилилися підтримати позицію Данії у її суперечці зі США, стало очевидно – це довіра похитнулася. Відновити її буде вкрай складно, позаяк питання Гренландії не закрите. Воно не зняте з порядку денного, а лише тимчасово притихло. Завтра чи післязавтра тема знову може спалахнути з новою силою. І тоді постає головне питання: що далі? Політолог погоджується, що це проблема, але закликає не впадати у песимізм:
«Звичайно, питання не закрите. Але, з іншого боку, ми бачили, що Дональд Трамп схильний надзвичайно накручувати рівень питання, потім його спускати, забувати й переходити на щось інше. Тому ми точно бачимо непослідовність у дуже багатьох політичних кроках.
І це може бути один із таких кроків. Він пробує дивитися, де можна проламати. Якщо не вдається проламати, то він відходить –на довший чи на коротший час, але це відбувається. Тому я, чесно кажучи, не думаю, що це питання буде закрите. Але я також не бачу зараз, принаймні, підстав говорити про те, що для Сполучених Штатів і, зокрема, для теперішнього Білого дому це аж настільки вкрай пріоритетне питання, через яке вони пропускатимуть усі євроатлантичні відносини».
Найбільш очікуваним у Мюнхені, безумовно, був виступ американського держсекретаря Марка Рубіо. Ми пам’ятаємо минулий рік і різкий, повчальний тон віцепрезидента Джей Ді Венса, який став справжнім холодним душем для європейських лідерів: тоді пролунали звинувачення у наступі на свободу слова, у надмірному захопленні кліматичною ідеологією та відході від засадничих демократичних цінностей.
Цього разу головний делегат США на цьому важливому безпековому форумі говорив значно дипломатичніше. У своїй промові він апелював до спільної історії, до цивілізаційної єдності, до метафори «крові й землі», наголошуючи, що Америка народжувалася з Європи і що трансатлантичний зв’язок має історичне глибоке коріння. Така риторика була м’якшою, обережнішою, зрозумілішою для європейської аудиторії.
Втім постає питання: чи змінилася сутність позиції Білого? Чи це лише більш виважена, дипломатично відшліфована форма пояснення тих самих вимог, які раніше озвучувалися значно жорсткіше – мовляв, Європа повинна переглянути свою політику і змінитися?
Дехто вже говорить про перезавантаження відносин. Але чи справді йдеться про новий етап співпраці – чи лише про зміну тону без зміни змісту? Дмитро Шеренговський:
«Я думаю, що є спроби це зробити. І, очевидно, це одна з тих точок, про які я вже говорив раніше. Тобто, Сполучені Штати і Європа все ще є ментально спільним простором.
Марко Рубіо дуже добре показав, що Сполучені Штати не підважують цінності цього союзу. Але вони хочуть явно переглянути правила того, як відбуваються тут відносини, і зменшити фактичну частку свого чека європейської безпеки».
У контексті війни РФ проти України і стрімко зростаючого ризику глобального конфлікту на континенті і світі ключовим питанням є проблема ядерного стримування Москви, але теж й Китаю.
Заступник глави Пентагону Елбрідж Колбі в Мюнхені запевнив, що Сполучені Штати збережуть ядерну парасольку над європейськими союзниками, але з огляду на згадану кризу довіри і непередбачуваність нинішньої американської адміністрації мало хто в це вірить. Навіть президент Польщі Кароль Навроцький, який декларує свою близькість до Трампа, і заявляє про непорушність польського-американського союзу, зазначив, що його країна задля гарантування собі безпеки повинна піти шляхом створення ядерного потенціалу.
Тим часом під час Мюнхенської безпекової конференції канцлер Фрідріх Мерц зізнався, що вже провів попередні, конфіденційні переговори з Еммануелем Макроном щодо можливого приєднання Німеччини до французької програми ядерного стримування. Інші країни, та ж Швеція, заявляють про таке бажання.
Дмитро Шеренговський скептично ставиться до перспективи створення французької чи британсько-французької ядерної парасольки, як альтернативи американській системі ядерного стримування:
«Найперше ми мусимо розуміти, що у Сполучених Штатах і в Росії зараз сконцентровано майже 90% усього ядерного потенціалу світу.
Тобто, ця ядерна парасолька, Великої Британії чи Франції, аж ніяк не буде дорівнювати й у жодному випадку не створить жодного паритету в разі порівняння, наприклад, із російською кількістю ракет. Тому повноцінно вона не зможе забезпечити ту безпеку, яку можуть забезпечити Сполучені Штати».
Повертаючись до виступу Марка Рубіо у Мюнхені, то в ньому фактично майже не йшлося про війну Росії проти України. Європа ж послідовно декларує, що саме Росія становить екзистенційну загрозу і що на це потрібно реагувати системно та жорстко. Конфліктолог так говорить про глибоке розходження в баченні цієї війни між ЄС та Америкою за адміністрації Трампа і коментує, чому саме американці ведуть переговори з росіянами без участі європейців:
«Ми це дуже чітко бачили навіть за байденівської адміністрації: Росія готова вирішувати свої проблеми виключно зі США. Тому питання в тому, що ЄС не готовий чинити великий тиск на Росію — ми бачимо це по залежності в нафтогазовій сфері. І Володимир Путін переконує у тому, що європейці ще довго й поступово відмовлятимуться від Росії. І єдині швидкі й сильні удари можуть завдавати Сполучені Штати».
Водночас Дмитро Шеренговський незгідний з тим, що європейці цілком відсутні за столом переговорів щодо миру в Україні:
«Ми все ж таки бачимо узгодження позицій України з Європейським Союзом і зі Сполученими Штатами. Тобто така човникова дипломатія триває, і позиція європейців точно не є виключеною стороною.
Щобільше, позиція України з Європейським Союзом є доволі синхронізованою, попри той фактор, що ЄС все-таки спробує також зменшити свої витрати щодо підтримки України на полі бою».
Повна версія програми у доданому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник