Чи в Японії прокидається дух самураїв?
Країна, яка після Другої світової війни зробила пацифізм основою своєї політики, дедалі частіше говорить про силу та безпеку. Новий імпульс цим дискусіям дала нова прем’єр-міністр Санае Такаїчі, яка представляє Ліберально-демократичну партію і консервативне крило японського політикуму.
Одним з найбільш амбітних і радикальних планів Санае Такаїчі, якщо йдеться про геополітику, є перегляд пацифістської Конституції країни та її Дев’ятої статті, щоб змінити правовий статус Сил оборони Японії. Такі плани вже виношувалися раніше, але з огляду на радикальну зміну безпекової ситуації в світі це може стати реальністю.
Говорячи про безпекову ситуацію, прем’єр Японії наголошує, що країна перебуває у «найскладнішому та найбільш комплексному» становищі від завершення Другої світової війни. Вона прямо звинуватила Пекін у спробах силовими методами односторонньо змінити статус-кво у Східнокитайському та Південнокитайському морях.
Токіо роками збільшує витрати на оборону, хоча теоретично не має армії. В 2025 вони досягли рекордних 8,5 трлн йен (58 мільярдів доларів США), що становить близько 1,8% японського ВВП і згідно рішення уряду має зрости до 2% у 2026 році.
Чи вдасться першій жінці в історії Країни вранішнього сонця на посаді голови уряду здійснити цей радикальний розворот і розірвати пута пацифізму, який панує від 1945 року? Який геополітичний і безпековий контекст цієї справи?
Це питання для програми «Міжнародний (без)лад» прокоментувала к.п.н. Ельжбєта Потоцька.
Вона є фахівцем у сфері міжнародних відносин регіону Далекого Сходу та має багатолітній дипломатичний досвід у країнах цього регіону.
Ельжбєта Потоцька автор численних наукових та публіцистичних публікацій. Слід звернути особливу увагу на її останню монографію «Важке сусідство. Коротка історія японсько-російських відносин», яка вийшла друком наприкінці минулого року у варшавському видавництві «Dialog».
Співрозмовниця програми «Міжнародний (без)лад» представила широке полотно проблематики, яка стосується теми зміни Конституції Японії і офіційної відмови від політику пацифізму:
«Японія — це понад 122-мільйонна нація, яка не має регулярної армії, і це зафіксовано в Конституції 1947 року.
Ця конституція була нав’язана Японії американською окупаційною владою, і в ній міститься положення, яке мало унеможливити відродження японського мілітаризму. Йдеться про Дев’яту статтю, в якій мовиться: японський народ назавжди відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від застосування або погрози застосування сили як засобу розв’язання міжнародних суперечок. Далі йде, що в Японія не буде утримувати сухопутні, морські й повітряні збройні сили.
Інакше кажучи, Японія стала пацифістською і беззбройною державою, а її безпеку мали гарантувати Сполучені Штати. І, як ми знаємо, тривалий час вони цю безпеку забезпечували».
Експертка підкреслює, що це, однак, не означає, що Японія протягом всього цього часу взагалі не мала жодних збройних сил:
«Коли почалася Холодна війна, а згодом війна в Кореї, американці та японці фактично обійшли положення Конституції. Спочатку вони створили поліцію, яка мала стежити за внутрішнім і політичним порядком, а згодом поступово трансформували її структури, перетворивши їх на сили самооборони Японії.
Сьогодні ці сили налічують 247 тисяч підготовлених, озброєних і вдягнених у форму захисників безпеки Японії. Вони діють з 1952 року, тобто від моменту завершення американської окупації, коли частину американських військ було виведено. Сьогодні ці сили оснащені найновішими оборонними системами, але формально вони не є армією в тому значенні, у якому армію визначають міжнародні відносини».
Експертка наголошує, що саме це хоче змінити прем’єр-міністр Японії Такаїчі:
«Вона представниця групи політиків, яких часто називають "яструбами". Вже багато років вони виступають за зміну Конституції та перетворення Сил самооборони Японії на звичайну армію.
Йдеться про створення військової структури, покликаної захищати інтереси держави, її суверенітет і вести військові дії. Тобто мова про армію, а не лише сили самооборони».
Санае Такаїчі, яка є представницею Ліберально-демократичної партії Японії, обійняла посаду прем’єр-міністра 21 жовтня 2025 року і заявила, що доб’ється зміни Конституції та статусу сил самооборони країни. Ельжбєта Потоцька продовжує пояснювати:
«Щоб досягти цього, тобто змінити статтю 9 Конституції, вона повинна мати підтримку двох третин голосів в обох палатах парламенту. У нижній палаті така підтримка вже є. У верхній палаті її ще потрібно отримати, і вона переконана, що це вдасться.
Коли з’явиться можливість формально підтримати пропозицію, її потрібно буде винести на референдум, тобто заручитися суспільною підтримкою, а це — 50% плюс один голос. Тоді цю статтю основного закону можна буде змінити. Однак такого референдуму в історії Японії ще ніколи не було, тож це складний процес, який, ймовірно, триватиме приблизно два роки».
Водночас японознавиця наголошує, що далеко не всі прагнуть такої зміни:
«Існують суспільні та психологічні бар’єри. Японське суспільство в цьому питанні глибоко поділене. Це пов’язано з післявоєнною травмою та пацифістським вихованням. Для багатьох японців стаття 9 є фундаментом національної ідентичності й гарантією того, що їхню країну ніколи не втягнуть у чужий конфлікт, наприклад, разом зі Сполученими Штатами на Близькому Сході.
Крім того, змін Конституції не хочуть люди старшого віку — ті, кому понад 65 років. Вони народилися в дуже трагічних післявоєнних умовах. Бідність і голод були повсякденною реальністю. Вони пам’ятають окупацію і її наслідки.
Найбільше вони пам’ятають трагедію Хіросіми та Нагасакі. Тому вони вважають, що пацифістська Японія — це найкраще рішення для країни.
Проте ситуація на Далекому Сході суттєво змінилася і продовжує змінюватися. Є напруженість у відносинах з Китаєм і Росією, Китаєм та Північною Кореєю. Існує ціла низка територіальних суперечок.
Тому молоді люди — ті, хто народився у 80-х, 90-х і вже у 2000-х роках, — хочуть зміни Конституції. Вони прагнуть "нормальної" держави з армією, національним прапором, але водночас мають певні побоювання.
Вони хочуть цих змін, але й бояться, адже остерігаються, що може бути відновлено військову службу за призовом. Прем’єр Санае Такаїчі запевняє, що йдеться про професійну армію».
Проте, як каже Ельжбєта Потоцька, Токіо теж змушене враховувати реакцію сусідів, зокрема з огляду на імперське минуле і японські злочини в період ІІ світової, війни, яка у випадку театру бойових дій на Далекому Сході розпочалася з агресії Японії проти Китаю у 1937 році:
«Історія Японії у відносинах із Китаєм і Кореєю сповнена злочинів: колонізація Кореї, використання корейців як рабської робочої сили, зґвалтування та масові вбивства в Китаї, особливо в Нанкіні, де японці в грудні 1937 року і січні 1938 року вбили близько 200 тисяч мирних жителів, — все це неможливо стерти з пам’яті.
Сьогодні і Китайська Народна Республіка, і Китайська Республіка, тобто Тайвань, і обидві Кореї розглядають будь-яку спробу змінити японську конституцію як повернення японського мілітаризму. Подібно на це дивляться й країни Південно-Східної Азії, де Японія також проводила жорстоку політику.
Прем’єр Такаїчі повинна враховувати, що така реформа може призвести до погіршення відносин у регіоні й до зростання напруженості в Східнокитайському морі. Проте вона вважає, що в інтересах Японії ці зміни необхідні».
Японістка пояснила, що Токіо розглядає зміну Дев’ятої статті основного закону з огляду на зростаючі загрози для національної безпеки країни:
«Останнім часом розвивається ідея спроможності до контрудару. Адже якщо на Далекому Сході існує така напруженість, якщо Росія напала на Україну і водночас постійно мілітаризує Курильські острови, що межують із Японією, достатньо піднятися на вершину останнього з цих островів, щоб побачити японську територію, то японці вважають, що повинні мати здатність до контрудару.
Тобто, що вони повинні мати такий арсенал, який належить уже до наступального, а не оборонного типу озброєнь, а зброю, призначену для ураження цілей на території противника. При цьому вони не виходять за межі своїх островів. Але якщо побачать, що Північна Корея запускає у їхній бік ракети, здатні досягти їхньої території, то можуть ці ракети збивати.
Йдеться про ракети великої дальності, які дозволяють уражати цілі поза зоною оборони противника».
Водночас японці вже диспонують серйозним ракетним і дроновим арсеналом:
«Станом на зараз, Японія має 400 крилатих ракет типу "Томагавк" із дальністю приблизно 1600 км. Вона має ударні безпілотники, крилаті ракети класу "повітря–земля" з дальністю близько 900 км. Має гіперзвукову та балістичну зброю. Має ракети, призначені для оборони віддалених островів, здатні з великою швидкістю уражати наземні та морські цілі.
Все це — техніка найновішого покоління. Японія має авіаносці, має флот вертольотоносців і багато сучасного озброєння закуповує у Сполучених Штатах».
Парадоксально, але Сполучені Штати, з одного боку, тиснуть на Японію, щоб та взяла на себе відповідальність за власну оборону, але, з іншого боку, це теж серйозна дилема для американців.
Адже, якщо одна з найбільш потужних економік світу, як Японія, матиме потужні збройні сили, то вплив Вашингтону на Токіо суттєво зменшиться. Оскільки відчуття власної безпеки у японців зросте, а отже, американці як вже колишній гарант їхньої безпеки матимуть менше інструментів впливу на своїх союзників.
Японістка зазначає, що американці усвідомлюють ціну цього, але готові її платити. Тим часом, ні КНР, ні РФ не змусять Японію своїми погрозами відмовитися від мілітаризації:
«Чи зроблять щось Москва або Пекін? Думаю, що ні, тому що це здебільшого є і будуть лише дипломатичні протести. Я написала книгу про японсько-російські відносини і там пояснюю, якими є відносини з Росією і якими вони є з Китаєм. Це мало що змінить, тому що Китай і так озброєний до зубів. Пекін і так активно озброюється та модернізує свої сили».
Говорячи про КНР спеціалістка переконує, що Піднебесна стрімко модернізує і нарощую свої збройні сили, але для того, щоб на когось напасти, бо це притаманно їхній традиції:
«У своїй історії Китай ніколи не вважав війну засобом розв’язання міжнародних конфліктів. Для Китаю війна була крайньою необхідністю. Китай вірив, що він є "державою середини", могутньою державою, на яку ніхто ніколи не нападе. Однак, як ми знаємо, він зіткнувся із західними державами, які мали значну технічну та військову перевагу.
Китайцям здавалося, що ці війни — це лише тимчасовий епізод і що все незабаром повернеться до норми. Проте так не сталося. Період від Опіумних війн, від 1839 року і до 1949 року, Китай називає "століттям принижень".
Це "століття принижень" закінчилося з утворенням Китайської Народної Республіки і початком відбудови держави. Насправді справжня відбудова почалася з 1978 року, коли до влади прийшов Ден Сяопін і заявив, що Китай потрібно модернізувати за зразком західних економік.
Якщо Китай сьогодні розбудовує свою армію, то не для того, щоб на когось напасти, а для того, щоб показати: ніхто більше не зможе нам загрожувати.
Я думаю, що відносини з Японією, наскільки це можливо, залишаються нормальними. Звісно, трапляється напруження, але навіть якщо Японія перетворить свої сили самооборони на повноцінну армію, то це не призведе до якихось масштабніших кроків з боку Китаю.
А щодо Росії, то тут важко передбачити, тому що ми не здатні написати сценарій її поведінки».
Одним із найбільш вибухонебезпечних місць з потенціалом ескалації глобального конфлікту вважають Тайвань. Адже, як відомо, Пекін прагне об’єднати Піднебесну, позаяк існує Китайська Республіка, тобто Тайвань, і Китайська Народна Республіка, тобто материковий Китай.
Чи поразка або успіх Росії у війні проти України вплине на ситуацію з Тайванем? І якою буде позиція Японії, якщо Пекін спробує взяти під свій контроль цю острівну країну? Адже звучать заяви, що у разі агресії проти Тайваню Японія фактично вважатиме це загрозою власній безпеці. Так цю ситуацію аналізує співрозмовниця програми «Міжнародний (без)лад»:
«Це знову ж таки дипломатична гра. Як існують воєнні ігри, так існують і дипломатичні ігри. З моїх досліджень випливає, що Китай може взяти Тайвань під свій контроль, приєднати його лише мирним шляхом. Військовим шляхом він цього не зробить, тому що це йому просто не вигідно.
Китай дуже уважно спостерігає за українським фронтом. Філософія і воєнна доктрина Китаю завжди полягала в тому, щоб виснажити двох противників і отримати з цього вигоду. І зараз відбувається саме так.
Китай аналізує все, що зробила Росія. Це мала бути блискавична війна, а вона триває вже чотири роки. Це мала бути війна з окупацією, але цього не вдалося досягти. І Китай побачив, що захоплення Тайваню — навіть теоретично, якби вони цього захотіли — майже неможливе.. Тому зараз Китай із великою обережністю ставиться до ідеї швидкого захоплення Тайваню силовим шляхом. Силу вони застосовувати не будуть».
Попри свою географічну віддаленість, повномасштабна російська агресія проти України, війна в протилежному куточку світу серйозно сприймається японською владою.
Від самого початку Токіо активно долучився до допомоги Києву, і, як підкреслює співрозмовниця програми «Міжнародний (без)лад», розмах цієї допомоги у фінансовому еквівалентні переважає допомогу кожного з європейських союзників України. Цей твердий і промовистий факт залишається поза увагою української і світової громадської думки:
«Японія дуже активно залучена в допомогу Україні. Це друга за масштабом допомога після Сполучених Штатів, про що багато людей не знають і не усвідомлюють.
У 2024 році Японія підписала з Україною десятирічну угоду про підтримку у сфері безпеки та співпраці. Ця підтримка передусім має фінансовий характер. Вона надається як у грошовій формі, так і у вигляді обладнання.
Поясню, про що йдеться. Загальний обсяг допомоги до 2026 року становить 15 мільярдів доларів США, а у грудні 2025 року було оголошено про додаткові кошти на суму шість мільярдів євро. Це кошти, і знову ж таки багато хто цього не знає, що спрямовуються передусім на виплату пенсій і на відновлення енергетичної інфраструктури. У межах цієї допомоги Японія вже поставила 2500 генераторів і 65 трансформаторів».
Ельжбєта Потоцька теж торкнулася питання участі японців в межах запущеного в серпні 2025 року механізму PURL (абревіатура від англійського Prioritised Ukraine Requirements List — Пріоритетний перелік потреб України), в межах якої країни НАТО та союзники з поза альянсу фінансують закупівлю зброї та боєприпасів з американських запасів, після чого передають цю зброю Києву.
Справа в тому, що тоді США та НАТО змінили модель надання підтримки Україні. Адміністрація Трампа обмежила фінансування нових програм допомоги й переклала більшу частину відповідальності на союзників по Північноатлантичному альянсі:
«У НАТО є 32 члени, з яких 22 беруть участь у цій програмі. Окрім країн НАТО, у ній бере участь і Японія. Альянс затвердив пакет допомоги на суму 40 мільярдів євро на 2025 рік. На 2026 рік цифри поки що невідомі. Але в цій програмі бере участь і Японія.
Що саме вона постачає? Передусім нелетальне обладнання. Японія все ще залишається пацифістською державою з Конституцією, яка забороняє розв’язання міжнародних конфліктів із застосуванням зброї.
Отже, все, що вона надсилає, — це допомога, не призначена для вбивства. Йдеться про радарні системи, бронежилети, шоломи. Це теж транспортні засоби, до прикладу, позашляховики Toyota. Тобто це автомобілі, здатні пересуватися у дуже складних умовах. Окрім того, надаються розвідувальні безпілотники, генератори, обладнання для розмінування, медичне обладнання. Проте не буде ні ракет, ні танків, ні наступальних боєприпасів. Цього Японія поки що зробити не може, хоча всередині країни зростає тиск, щоб це змінити».
Експертка також нагадала, що після 24 лютого 2022 року, Японія заморозила російські суверенні активи, розміщені у її фінансових установах, тобто — валютні резерви та золото:
«У всьому світі, тобто в західних банках, Росія має приблизно 300 мільярдів євро таких активів, а в Японії — від 25 до 30 мільярдів доларів США. Ці кошти генерують значні прибутки, і Японія оголосила, що доходи від цих прибутків будуть передані Україні. Це приблизно три мільярди доларів США.
Перший транш було здійснено 17 лютого 2026 року. Україна отримала 544 мільйони доларів. Ці кошти знову ж таки поповнюють державний бюджет, підтримуючи соціальні витрати та програми житлової допомоги. Аби все було юридично прозоро, ці кошти передають через Світовий банк в Україні — задля забезпечення прозорості та цільового використання».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник