В розпал агресивної війни Росії проти України українські соціологи вже замислюються про зміни суспільної свідомості українців та їхню готовність до відповіді на повоєнні політичні, геополітичні та соціальні виклики. В Києві вони оприлюднили дослідження «Україна: суспільно-політичні виклики переходу від війни до миру та повоєнного відновлення», в якому намагалися дати оцінку цим змінам та спрогнозувати подальший розвиток держави та українського суспільства.
Оприлюднені соціологами «Центру ім. Разумкова» результати дослідження суспільних настроїв українців дають можливість для цілком впевненого оптимізму щодо спроможності населення держави продовжити опір російській збройній агресії та зі впевненою рішучістю дивитися в майбутнє.
Директор політико-правових програм «Центру Разумкова» Михайло Міщенко зазначив, що прагнення до захисту свободи й відданість демократичним цінностям залишаються провідними рисами українського суспільства і навіть переважають турботу про безпеку. Аналізуючи цифри, він вказує на те, що українці бачать у сильному лідерстві не заміну демократії, а інструмент її збереження в екстремальних умовах.
«Панівною є частка тих, хто вважає, що демократична політична система є хорошою для України — 87% опитаних. В умовах війни влада військових в Україні переважно сприймається як засіб захистити демократичний устрій, а не альтернативою цьому устрою. Учасники бойових дій частіше, ніж по масиву опитаних загалом, віддають перевагу свободі перед добробутом», — прокоментував Михайло Міщенко.
Попри відданість українців демократії, більшість з них незадоволена функціонуванням демократичних інститутів в державі. Цей парадокс прокоментував директор політико-правових програм Центру Разумкова Віктор Замятін, підкресливши, що суспільство відчуло власну суб'єктність у найнапруженіші моменти історії, коли державний апарат виявився паралізованим. Це заклало фундамент для формування нової ідентичності, де громадянин є активним творцем, а не пасивним спостерігачем.
«Можливо, ми бачимо процес початку формування якоїсь нової української ідентичності. Суспільство продемонструвало дуже високий рівень згуртованості у перші дні війни, якраз у той час, коли органи державної влади часто просто мовчали. Люди хочуть захищати і свій достаток, і свою безпеку, але при цьому і свою свободу, що є однією із фундаментальних ліберальних цінностей», — вважає Віктор Замятін.
Зафіксовані соціологами зміни в суспільних настроях не завжди є однозначно оптимістичними — деякі з них викликають обґрунтовану тривогу науковців. Заступниця директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Галина Зеленько зауважила, що нинішня «пауза» у політичному процесі створює ефект стиснутої пружини, яка після завершення бойових дій неминуче призведе до бурхливої політичної активності. Вона також пов'язує симпатії до військового управління не з диктаторськими нахилами, а з гострим дефіцитом справедливості в цивільному житті.
«Дослідження показали дуже точкові зміни, які поки що не конвертувалися в активні форми, але після того, як політичний процес знімуть з паузи, це буде вибух громадянської та політичної активності. Велика частка громадян вважають хорошою систему, де правлять військові, і саме військові сприймаються як засіб її захисту. Зараз Україна вийшла на певне плато "демократії, що воює", де після піку активності 2022-2023 років почав зростати скепсис через відсутність каналів для реалізації настроїв», — зазначила Галина Зеленько.
Однією з найбільш фундаментальних і позитивних змін Михайло Міщенко назвав поступовий відхід українців від очікувань того, що держава має вирішувати всі їхні соціально-економічні проблеми. Покладання на власні сили та відповідальність за свій добробут стають провідними рисами сучасних українців. Цей зсув від патерналізму яскраво проявився у волонтерському русі, який не просто допомагає армії, а й фактично диктує нові військові технології та стратегії.
«Люди розчарувалися в тому, що влада без участі самих громадян буде працювати на покращення їхнього становища, тому зміцнилося усвідомлення того, що громадяни мають самі вирішувати свої проблеми. Саме діяльність громадянських організацій та волонтерів сприяла зміні тактики бойових дій, наприклад, через впровадження FPV-дронів, які міністр оборони спочатку називав "весільними". Громадяни стають дієвою силою суспільних змін, усвідомлюючи, що не може бути добробуту без свободи», — Михайло Міщенко.
Галина Зеленько також вважає, що зростання активності українського суспільства в соціальній та економічній царині є беззаперечним свідченням дорослішання нації. Трагедія війни стала тим шоковим фактором, який змусив людей покинути зону інерції та пасивного очікування соціальних благ, закладених ще у пострадянській Конституції 1996 року, які держава об'єктивно не могла виконати.
«Показники суспільної пасивності змінюються лише під впливом сильного потрясіння, яким стала трагедія війни. Зараз суспільство повертається в жорстку реальність і усвідомлює, що держава не може виконати той об'єм функцій, якого хотілося б. Людині нічого не лишається, як сподіватися на саму себе, і це дуже гарна динаміка з точки зору майбутнього», — виокремила Галина Зеленько.
Ще одним відкриттям соціологів стало значне збільшення ступеня єдності українців незалежно від регіону проживання. Віктор Замятін наголосив, що старі географічні розколи відходять у минуле, поступаючись місцем новим, більш природним для демократії відмінностям — за рівнем освіти, доходів та віком. Крім того, формується новий тип довіри, де головним політичним капіталом стає не партійна приналежність, а безпосередній досвід захисту країни зі зброєю в руках.
«Воєнні потрясіння змінили демографічну картину, що спричинило поступове стирання колись сильних регіональних відмінностей — сьогодні це вже не розколи. Ми бачимо, що сьогоднішні політичні партії повністю втратили довіру суспільства, а натомість зростає запит на людей, які пройшли через війну. Люди з досвідом служби у Збройних Силах матимуть значно більший рівень довіри, і саме за них змагатиметься майбутній електорат», — вважає Віктор Замятін.
Парадокси відповідей, наданих українцями, насправді є логічним осмисленням становища та перспектив України в сучасному світі, зазначив президент «Центру Разумкова» Юрій Якименко. Він звертає увагу на те, що попри складність шляху до ЄС та НАТО, європейська ідентичність перестала бути просто політичним гаслом, перетворившись на внутрішнє відчуття половини населення країни.
«45% вважають, що Україна буде впливовою європейською державою, а 33% бачать її країною, що йде особливим шляхом, що є реакцією на зовнішньополітичну турбулентність та ворожість сусідів. Ми стаємо меншими романтиками й більшими реалістами: люди не поміняли свій вибір на користь ЄС та НАТО, але бачать, що цей шлях складніший, ніж здавалося. Важливо, що 50% громадян стабільно вважають себе європейцями — це значить, що європейськість стає внутрішньою рисою ідентичності, незалежно від формального членства», — наголосив Юрій Якименко.
Дослідження «Центру Разумкова», проведене за сприяння німецького Фонду Конрада Аденауера, охопило всі підконтрольні регіони України. Воно зафіксувало момент глибокої трансформації: суспільство, що колись чекало на допомогу від держави, перетворилося на силу, яка сама рятує державу, вимагає справедливості та чітко ідентифікує себе як частину європейської цивілізації, попри всі труднощі воєнного часу.
Підготував Олександр Савицький