Релігійний ландшафт України зазнає фундаментальних трансформацій під впливом повномасштабної агресії. Соціологічна служба «Центру імені Разумкова» оприлюднила результати 25-річного моніторингу в дослідженні «Українське суспільство, держава і церква під час війни», які фіксують не лише кількісні, а й якісні зміни у свідомості громадян. Дані свідчать про стабільно високий рівень релігійності українців — віруючими себе вважають 70% осіб, а чверть опитаних відчули посилення віри після лютого 2022 року.
Церкві довіряють близько 60% громадян, що підкреслює її роль як важливого суспільного інституту. Голова Державної служби України з етнополітики і свободи совісті Віктор Єленський зазначає, що сучасний стан релігійності в Україні відображає загальноєвропейські тенденції, проте має свої специфічні особливості, зумовлені контекстом війни.
Віктор Єленський: «Релігійність в Україні є нормальною європейською релігійністю. Україна в піраміді європейських країн є десь посередині. Ми бачимо, що рівень довіри церкві і рівень декларації релігійності зростає в найбільш гострі періоди нашої історії».
Водночас спостерігається збільшення запиту на національну орієнтацію релігійних організацій та дистанціювання від структур, пов’язаних із Москвою. Зокрема, 80,5% респондентів підтримують законодавчу заборону діяльності конфесій, що мають центр управління в країні-агресорі.
Важливим аспектом сучасного духовного життя є міжконфесійний діалог та спільна соціальна місія, що стає фундаментом для майбутньої відбудови. Заступник директора Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ян Філіпп Вьольберн наголосив на зростаючій ролі Церкви у підтримці фронту та вразливих верств населення.
Ян Філіпп Вьольберн: «Соціальна місія церков стала ще важливішою. Церкви захищають бідних і нужденних, але також підтримують солдатів на фронті. Християнами різних конфесій все більше сприймають себе як українських християн».
Статистика підтверджує суттєві зміни в конфесійній структурі: якщо частка православних загалом дещо зменшилася порівняно з 2014 роком, то кількість вірян Православної церкви України (ПЦУ) та Греко-католицької церкви демонструє зростання. Заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко навів цифри, які свідчать про стрімке падіння впливу Московського патріархату. За його словами, після початку повномасштабної війни кількість прихильників УПЦ МП скоротилася з 13% до 5%, тоді як ПЦУ наразі ідентифікують себе 42% українців.
Михайло Міщенко: «Після початку повномасштабної війни Росії проти України істотно менше стало вірних Української православної Московського патріархату. Їх було у 2021 році 13%, а зараз лише 5%. У 2000 році відвідували релігійні служби 49% опитаних, то у 2025 році — 53%».
Оцінка ролі Церкви у суспільстві залишається переважно позитивною, хоча й має певну амплітуду коливань залежно від інтенсивності воєнних дій. Окрему увагу соціологи приділяють питанню моральності духовенства та очікуванням громадян щодо соціального служіння. Михайло Міщенко зауважує, що понад три чверті членів релігійних громад підтверджують активну допомогу своїй парафії, Збройним силам України та біженцям. Громадська думка еволюціонувала до переконання, що церква повинна займати чітку патріотичну позицію.
Михайло Міщенко: «75% респондентів відзначають, що релігія підвищує моральність і духовність людей. Оцінка ролі церкви в цілому залишається позитивною, хоча і відзначається певна динаміка. Більшість відповідає, що вона повинна бути національно орієнтованою».
Проте питання зв’язків із державою-агресором залишається головним чинником напруженості. Судові процеси проти Київської митрополії УПЦ МП та звинувачення її у підривній діяльності на користь РФ актуалізували дискусію про діяльність іноземних релігійних агентів. Віктор Єленський вказав на деструктивну поведінку представників митрополії у судах, яка має ознаки маніпуляції правосуддям задля збереження статусу-кво.
Віктор Єленський: «Адвокати Київської митрополії здійснюють дуже масштабні заходи з затягування часу. Ті дії, які вживають адвокати Київської митрополії, це типове зловживання правосуддям».
Своєю чергою депутатка Верховної Ради Соломія Бобровська вказала на безпековий аспект діяльності конфесій, пов’язаних із Москвою. Вона скритикувала спроби деполітизувати цей конфлікт, стверджуючи, що релігійні структури ворога виконують функцію агентурної мережі, в деяких регіонах домінування Московського патріархату створює прямі безпекові загрози.
Соломія Бобровська: «Вони лежать в основі національної безпеки і оборони, тому що вони формують агентурну мережу для ворога. На Бессарабській частині або Буджакській частині Одеської області це просто тотальне масове засилля УПЦ Московського патріархату».
Український досвід захисту національних інтересів через обмеження певних релігійних свобод може стати прецедентом для всього світу. Докторка філософії Людмила Филипович вважає, що Україна здатна змінити застарілі міжнародні норми, які не враховували фактор національної безпеки у питаннях свободи совісті.
Людмила Филипович: «Україна сьогодні може стати ініціатором зміни міжнародних норм, що свого часу не врахували фактор національної безпеки. Україна не відмовляється від тих гарантій свободи совісті і релігійної свободи, які були зафіксовані ще 1991 року».
Моніторинг релігійної ситуації підтверджує: попри виклики, українське суспільство зберігає високий рівень духовної стійкості. Водночас формується безповоротний запит на очищення релігійного середовища від впливу агресора. Питання релігійної ідентичності остаточно перейшло з приватної площини у сферу національної безпеки, де Церква сприймається не лише як осередок віри, а й як важливий елемент цивілізаційного вибору України.
Олександр Савицький