Експертка: У РФ працюють 30–50 тисяч військових КНДР, заробляючи для свого ВПК, що виробляє зброю для війни в Україні

Про використання примусової праці та військово-економічну співпрацю Росії та Північної Кореї і роль у цьому Китаю — дані розслідування в коментарі сходознавиці Йоанни Хосаняк (з-ця гендиректора Громадянського альянсу за права людини в Північній Кореї).

Зустріч Кім Чен Ина і Путіна (Пхеньян, 19.06.2024).

foto:kremlin.ru

Повномасштабна війна Росії проти Україна як ніколи раніше виопуклила загрозливий геополітичний трикутник РФ-КНДР-КНР, де ця остання складова, тобто Китай, намагається триматися у тіні.

У Варшаві у Фонді імені Стефана Баторія пройшла презентація важливого звіту–розслідування «Фінансування поневолення і збройних програм. Російсько-північнокорейські спільні підприємства, що реалізуються через військові структури та служби безпеки».

Це результат спільного проєкту Громадянського альянсу за права людини в Північній Кореї та російських незалежних експертів з організацій Arctida і Transparency International Russia, які займаються боротьбою з корупцією.

Його представила польська сходознавиця Йоанна Хосаняк, яка є одним з авторів цього розслідування і працює в Кореї, у Сеулі. Вона заступниця генерального директора Громадянського альянсу за права людини в Північній Кореї. Це перша у світі неурядова організація, чия діяльність повністю присвячена правам людини в КНДР. Організація була заснована у 1996 році.

В документі представлено аналіз поглиблення співпраці між режимами Путіна та Кім Чен Ина. Там розкрито механізми, через які Північна Корея забезпечує Росію ресурсами, робочою силою та компонентами озброєння, зокрема під прикриттям освітніх і трудових програм. Особливу увагу приділено системі примусової праці, що дозволяє акумулювати кошти для військово-промислового комплексу, а також ролі цієї співпраці у підтримці війни проти України. Звіт підкреслює, що взаємодія двох авторитарних режимів не лише посилює їхні внутрішні репресивні механізми, але й становить дедалі більшу загрозу для міжнародної безпеки.

В основу документа лягли свідчення північнокорейських перебіжчиків, які були частиною цієї системи.

Йоанна Хосаняк передовсім наголошує, що система відправки північнокорейських громадян, які працюють у Росії в умовах примусової праці, функціонує вже дуже давно:

«Це триває десь від 90-х років. Переважно ці особи були зайняті в Сибіру. У 2003–2005 роках ми помітили своєрідне зростання реєстрації північнокорейських компаній у Росії. Зазвичай вони мають дуже подібні назви до своїх північнокорейських відповідників, лише часто використовують російську транслітерацію.

Загалом наша команда самостійно ідентифікувала 108 таких компаній, які діяли в період з 2003 по 2025 рік. Останню з військових компаній було зареєстровано на території Росії у 2025 році. Більшість цих осіб становили цивільні, яких вербували на території Росії».

Однак приблизно у 2015–2016 роках відбулася значна зміна, коли контингент примусових робітників з КНДР почав складатися з військових:

 «У цей час ми також спостерігаємо, що ці тенденції пов’язані зі зростанням фінансових потреб Північної Кореї, яка тоді готувалася, як вам відомо, до п’яти ядерних випробувань, а також до випробувань балістичних ракет. Відповідно, фінансові витрати значно зросли, і в цей момент Північна Корея почала відправляти до Росії, в рамках торгівлі людьми під командою військових, саме військових.

Ми спілкувалися з військовими, які перебували там вже з 2016 року. Коли у 2017 році ООН запровадила санкції проти КНДР, вони включали два основні елементи: репатріацію північнокорейських працівників до країни та заборону створення спільних підприємств. У зв’язку з тим, що репатріація мала завершитися до грудня 2019 року, більшість цих солдатів повернулися до Північної Кореї, але негайно отримали студентські, освітні або навчальні візи й одразу ж у 2019 році повернулися до Росії».

Йоанна Хосаняк представили деякі аспекти роботи військових КНДР на підприємствах у РФ, які вдалося дізнатися команді розслідувачів:

«Ми провели низку інтерв’ю як із солдатами, так і з офіцерами, які керували цими військовими компаніями. На території Росії цих солдатів зазвичай навчають і готують: вони опановують базовий словниковий запас російської мови, мають наказ не віддавати честь офіцерам, які контролюють ці компанії, носять цивільний одяг, вивчають, наприклад, одиниці виміру, що використовуються в Європі та Росії тощо.

Більшість цих солдатів спрямовують на роботу в будівництві, оскільки там найвищі заробітки. Їх відряджають із конкретними нормами, які вони повинні виконати, а зароблені кошти мають передаватися через ці компанії до Пхеньяна. Наприклад, у 2017–2019 роках один солдат мав заробляти від 1000 до 1500 доларів на місяць, щоб ці кошти могли бути передані органам, що здійснюють нагляд за ними».

Експертка теж повідомила присутніх про роботу цих органів, які курують примусову працю північних корейців на території Росії:

«У більшості випадків це або Міністерство оборони КНДР, або служби безпеки, які, зокрема, відповідають у Північній Кореї за репресивну політику щодо населення, управління концентраційними таборами та таборами праці. Це Міністерство громадської безпеки та Міністерство державної безпеки, тобто таємна поліція. Поліція також має власні контингенти працівників, яких відправляє до Росії. Ці служби безпеки займаються також охороною всієї системи на території Росії: вони не лише контролюють компанії та їхній персонал, але й стежать, щоб ніхто не втік із місць працевлаштування».

Йоанна Хосаняк наголосила, що міжнародна команда розслідувачів вияснила, що ряд північнокорейських структур, які беруть участь у цьому процесі, не охоплені міжнародними санкціями і вони відповідають також за програму ядерної зброї:

«Йдеться про Бюро 131 Управління ядерною зброєю та балістичними ракетами, пов’язане з Департаментом 93 II Економічного комітету Північної Кореї. Обидва ці органи мають власні військові підрозділи, і, як показали інтерв’ю, їхні солдати працюють не лише в уранових шахтах, але й у шахтах із видобутку вольфраму.

На ці вольфрамові шахти часто приїжджають китайські компанії, які вивозять сировину з Північної Кореї. Водночас ті самі органи та солдати згодом вербуються й направляються до Росії, де працюють кілька років для виконання встановлених фінансових норм. Як бачите, це масштабна система, що функціонує у співпраці не лише з Росією, але й із Китаєм.

Щодо Бюро 131, воно не тільки відповідає за уранові шахти, але й контролює полігон Пунгері, де проводяться ядерні випробування, а також наглядає за всією ядерною програмою і програмою балістичних ракет».

Експертка наголошує, що II Економічний комітет і Департамент 93, що співпрацює з цим бюро, мають розгалужену мережу підприємств із виробництва озброєння:

«Ми маємо тисячі свідчень, оскільки проводимо інтерв’ю з перебіжчиками вже 30 років. Цей комітет, зокрема, бере участь в експорті зброї на Близький Схід, а також, наприклад, у постачанні боєприпасів чи зброї до Росії. Він акумулює кошти для інвестування у виробництво озброєнь, які потім відправляються назад до Росії або на Близький Схід. Отже, це замкнений цикл, що перебуває в постійному русі».

Інтенсифікація цієї співпраці між Москвою і Пхеньяном відбулася після повномасштабної війни в Україні, особливо після 2024 року. Дослідниця навела конкретні факти і приблизну статистику:

«Міністри освіти КНДР відвідують Росію, представники місцевої влади, наприклад із Владивостока чи Приморського краю, їздять до Північної Кореї. Все це є підготовкою до збільшення кількості відправлених студентів.

Ми не знаємо точної кількості цих осіб, але за офіційною статистикою 2024 року понад 13 тисяч осіб було зареєстровано за студентськими візами. Якщо припустити, що більшість із них фактично перебувають у системі примусової праці, це дає певне уявлення про масштаб явища.

Часто, однак, говорять, що їх близько 30 тисяч. Наразі Росія припинила публікацію різного роду статистики, що створює значні труднощі, тож ми припускаємо, що встановити точну кількість цих осіб буде складно. Якщо припустити, що кожен солдат має заробити приблизно 2000 доларів, і якщо таких осіб було б, скажімо, 20–30 тисяч, то це вже сотні мільйонів доларів на рік. Це кошти, що спрямовуються, зокрема, на потреби ядерної програми, використовуючи торгівлю людьми та примусову працю».

Експертка зазначає, що режим Кім Чен Ина  намагається заробляти на всьому з огляду на крайню економічну скруту, санкційний тиск і обмеженість ресурсів. Це також проблема для України в контексті російської агресії:

«Гроші заробляються, зокрема, через примусову працю в’язнів у концтаборах, які видобувають вугілля, золото, платину та інші ресурси, що експортуються до Росії, Китаю, а звідти, наприклад, до Об’єднаних Арабських Еміратів. У таборах також виробляють, наприклад, вії та перуки, які потрапляють і на європейський ринок, у тому числі до Польщі.

 Проте привернути увагу політиків до цієї проблеми виявилося дуже складно. Значною проблемою є розділення підходів: права людини розглядаються окремо, а політика безпеки – окремо.

Ми ж намагаємося показати, що питання безпеки і фінансування ядерної програми Північної Кореї безпосередньо пов’язане з порушеннями прав людини, і ці питання не можна розглядати окремо.

Йдеться також про текстильну продукцію великих спортивних брендів. Свідки — жінки, які працювали в трудових таборах — розповідали, що виготовляли продукцію для таких брендів, як Adidas чи Nike. Замовлення формально надходили до Китаю, але таємно передавалися на виробництво до Північної Кореї. Аналогічно продукція виготовлялася і для ліги американського футболу (NFL) у США.

Отже, частина доходів формується за рахунок експорту ресурсів і продукції, інша — через торгівлю людьми та примусову працю за кордоном, зокрема в Росії, але також на Близькому Сході й в Африці. Додатково кошти надходять через участь солдатів у війні проти України.

При цьому рівень доходів у цьому випадку значно вищий: якщо солдат на будівництві має заробити близько 2000 доларів, то за участь у війні це вже приблизно 15–20 тисяч доларів на одну особу на рік. Очевидно, Північна Корея зацікавлена у збільшенні такого контингенту».

Говорячи про співпрацю Москви з Пхеньяном в контексті інтересів Пекіну в Північній Кореї, сходознавиця вважає, що для Китаю така співпраця є незручною, але в контексті відносин РФ і КНР вона це бачить як  своєрідне антагоністичне партнерство:

«Обидві країни прагнуть мати вплив на Північну Корею. Немає кращого способу впливу на Північну Корею, ніж фінансові та економічні важелі. Отже, обидві країни конкурують між собою, щоб здобути такий вплив.

І кожна держава, так би мовити, поділила між собою ці сфери впливу. Китай здійснює виробництво чи то в трудових таборах, чи, скажімо, експортує сировину тощо, тоді як Росія займається іншим. І на цьому, так би мовити, й тримається ця співпраця, і саме таким чином обидві ці держави мають вплив на Північну Корею».

Після закінчення презентації звіту Йоанна Хосаняк відповіла на кілька питань для програми «Міжнародний (без)лад», зокрема щодо  масштабів залучення КНДР у допомогу РФ:

«Мені здається, що це залучення Північної Кореї зростає, оскільки Росія також потребує більше військової техніки, а Північна Корея здатна її виробляти. Для того щоб виготовляти зброю або її компоненти, які Росія використовує, наприклад, у дронах, що спрямовуються проти України, Північній Кореї потрібні як матеріали, так і робоча сила. Кошти на ці матеріали часто здобуваються за рахунок примусової праці, зокрема тих військових, яких відправляють на територію Росії.

Отже, маємо своєрідний замкнений цикл. Оскільки Росія потребує дедалі більше ресурсів і озброєння, кількість людей, залучених до здобуття цих коштів, також зростає. Ми спостерігаємо, що ця кількість вже зросла з приблизно з 3 тисяч у 2023 році до близько 13 тисяч у 2024 році. Наразі оцінки коливаються в межах від 30 до 50 тисяч осіб — це військовий персонал, який фактично заробляє кошти для північнокорейських військових підприємств, що згодом виробляють зброю, яка постачається, зокрема, для війни в Україні».

З одного боку, північнокорейський режим є непередбачуваним і навіть радикальним у своїх діях, але водночас вони не наважаться на серйозні кроки – такі як запуск ракет з ядерними боєголовками і початок війни проти Південної Кореї, Японії або США — без підтримки і згоди Пекіна чи Москви таке не відбудеться. Чи не так? Йоанна Хосаняк:

«Ймовірно, так і є. Однак, як показує досвід Корейської війни, якщо з боку Росії або Китаю буде дано «зелене світло», така агресія може відбутися. Де саме — це залежатиме від геополітичного контексту. Якщо це буде пов’язано, наприклад, із ситуацією навколо Тайваню, то ймовірний розвиток подій і в цьому напрямку».

Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.

Матеріал підготував Назар Олійник