Російська Федерація залишається найбільшою державою світу за територією та однією з ключових економік глобального рівня. Водночас її економічний і соціальний розвиток значно відстає від масштабів країни та її ресурсного потенціалу. «Попри це, повністю недооцінювати її можливості — стратегічна помилка, особливо в контексті військово-промислового комплексу», — зазначає експерт з геоекономіки та міжнародної торгівлі Олег Саркіц.
«Якщо суто оцінювати військово-промисловий комплекс РФ, то росіяни до повномасштабного вторгнення заробляли на експорті зброї більше 20 мільярдів доларів на рік, а зараз ця позначка знизилася до менше ніж 10 мільярдів через те, що більшість виробництва спрямовують на війну проти України», — пояснює Олег Саркіц.
Попри санкційний тиск, російський ВПК продовжує функціонувати та адаптуватися до нових умов. Важливу роль у цьому відіграє міжнародна кооперація, насамперед із Китайською Народною Республікою, яка має розвинений технологічний сектор і активно інтегрується в оборонні ланцюги постачання.
Водночас розвиток військово-промислового комплексу Росії не відбувається у вакуумі — він тісно пов’язаний із глобальною економічною кон’юнктурою. Особливо це стає помітним на тлі змін у світових енергетичних ринках, де геополітичні конфлікти безпосередньо впливають на фінансові можливості великих гравців.
Ескалація конфлікту на Близькому Сході вже вкотре стає тригером для глобальних енергетичних коливань, однак нинішня ситуація має значно ширший ефект. Через перебої в постачанні з регіону Перської затоки світовий ринок стикається з дефіцитом ключових ресурсів — нафти та газу. За словами Олега Саркіца, «зараз є певний дефіцит», адже фактично заблоковано близько 20% зрідженого природного газу та понад 20% сирої нафти, які раніше активно постачали до Європи та Азії.
Цей дефіцит миттєво переформатовує глобальні потоки енергоресурсів. Росія, яка залишається одним із найбільших видобувників нафти у світі, отримує пряму вигоду з нової кон’юнктури. «Російська Федерація… фактично опинилася у великому виграші через ситуацію на ринку», — наголошує експерт.
За його словами, після початку повномасштабної російської війни проти України та запровадження санкцій Москва змушена була змінити географію експорту. Якщо раніше головним ринком був ЄС, то нині основні обсяги спрямовані до Китайської Народної Республіки та Індії. Утім новий глобальний дефіцит лише підсилює цей тренд, розширюючи попит на російську сировину і з боку інших країн.
Важливою перевагою Росії залишається якість і адаптованість її нафти. Як пояснює Олег Саркіц, «російська нафта є однією з найдоступніших і технічно універсальних — вона може перероблятися на більшості нафтопереробних заводів світу». У ситуації дефіциту саме цей фактор дозволяє швидко перенаправляти потоки та знаходити нових покупців без суттєвих технологічних обмежень.
Цінова динаміка лише підсилює ефект. Попри статус еталонної марки Brent crude oil, російська Urals демонструє стрімке зростання і в окремі періоди навіть перевищує її за ціною.
«За нинішніх цін Росія отримує близько 250 мільйонів доларів надприбутків щодня. У місячному вимірі це понад сім мільярдів доларів, що дозволяє не лише компенсувати втрати від санкцій, а й поступово нівелювати бюджетний дефіцит, який оцінювався на рівні 55–60 мільярдів доларів», — зазначає експерт Олег Саркіц і вважає, що «спрогнозувати і прорахувати, наскільки РФ вразлива до санкцій, достатньо складно у поточній кон’юнктурі, тому що зараз вони заробляють великі кошти на тому, що є великий попит на їхні енергетичні ресурси». За його словами, саме цей попит дозволяє Москві утримувати стабільні валютні надходження навіть в умовах обмежень.
Також Олег Саркіц наголошує, що «Російська Федерація і досі постачає зріджений природний газ до Європейського Союзу, і також вони постачають трубопровідний газ через "Туркстрім"». Водночас він підкреслює, що структура імпорту суттєво змінилася:
«Якщо порівняти до повномасштабного вторгнення, це було більше, ніж 44% від загальних потреб ЄС, а зараз це приблизно 13–14%. Попри скорочення частки російського газу, повна відмова від нього залишається складною задачею. Якщо буде продовжуватися така передкризова ситуація на нафто-газових ринках в світі, то Європейський Союз буде звертатися до Російської Федерації, можливо, не з проханнями, але з ідеєю збільшити постачання російського газу до країн Європейського Союзу. Зараз у ЄС і говорять про те, що вони намагаються цього уникнути, але факт залишається фактом. Світ потихеньку рухається у бік великої кризи».
Хоча офіційна позиція Брюсселя полягає у зменшенні енергетичної залежності від РФ, ринкові реалії можуть змінити політичні пріоритети. Олег Саркіц звертає увагу на системну проблему: «будь-яке підприємство, будь-яка економіка світу, зокрема Європейського Союзу, залежить від постачання енергетичних ресурсів — вони мають бути стабільні та вигідні за ціною».
У цьому контексті викликом для ЄС залишається пошук альтернативних джерел енергії. Серед можливих варіантів експерт називає збільшення імпорту зі США у вигляді зрідженого природного газу, розширення видобутку в Норвегії, а також постачання з африканських країн. Однак ці рішення потребують часу та інфраструктурної перебудови.
«Найпростіший варіант зараз — це все ж таки використання російських ресурсів. Але будемо сподіватися, що ЄС зможе знайти альтернативу і навпаки посилити санкційний тиск на Російську Федерацію», — визнає Олег Саркіц, підкреслюючи прагматичний, але політично чутливий вибір, перед яким може опинитися Європа.
Вікторія Машталер