Цьогорічний Львівський медіафорум став не просто місцем зустрічі журналістів з усього світу, а майданчиком для великої розмови про те, як медіа виживають у час війни, дезінформації та глобальної недовіри. І, мабуть, не випадково серед міжнародних гостей форуму була також делегація тайванського мовника Rti — Міжнародного радіо Тайваню. Для Тайваню тема інформаційної безпеки давно не є теорією — так само, як і для України. У Тайбеї добре розуміють, що таке постійний тиск авторитарного сусіда, інформаційні атаки та боротьба за власний голос у світі. Саме тому участь Rti у Львівському медіафорумі цього року звучить особливо символічно.
Уперше тайванський мовник став стратегічним партнером Lviv Media Forum та провів окрему дискусійну панель Taiwan Session, присвячену спільним викликам для України й Тайваню — від дезінформації до інформаційної стійкості демократичних суспільств. У RTI відкрито говорять про те, що Україна й Тайвань сьогодні мають багато спільного: обидві країни живуть поруч з агресивними сусідами й щодня стикаються не лише з політичним чи військовим тиском, а й з інформаційними атаками.
Тайванський мовник останніми роками активно розвиває український напрям, створює українськомовний контент — у межах Rti вже кілька років працює українська служба — та співпрацює з українськими незалежними медіа. У Тайвані уважно стежать за українським досвідом спротиву — не лише на фронті, а й у журналістиці. Водночас і для українських журналістів досвід Тайваню сьогодні звучить дуже актуально. Адже йдеться про спільні виклики — як зберігати довіру суспільства, як працювати в умовах постійного тиску та як не дозволити пропаганді перемагати правду.
І саме про цю подорож до Львова, про участь у Львівському медіафорумі, про спільні виклики для України й Тайваню та про те, як медіа можуть протистояти інформаційним атакам, ми сьогодні поговоримо далі. У Варшаві я поспілкувався з одними з учасників тайванської делегації до Львова: віцепрезидентом Міжнародного радіо Тайваню Крісом Лю та дослідником Тайванської асоціації стратегічного моделювання (Taiwan Association for Strategic Simulation) Віктором Хуаном.
Вед.: Ви побували в Україні та взяли участь у Львівському медіафорумі — одному з найбільших міжнародних майданчиків, де сьогодні говорять про медіа, інформаційну безпеку та журналістику під час війни. Ваша поїздка почалася у Варшаві, а вже звідси ви вирушили до Львова. І Польща, і Україна сьогодні живуть на передовій, хоча Україна — у прямому сенсі на передовій, бо вже понад п’ять років перебуває в умовах повномасштабного російського вторгнення. Тож на початку нашої розмови хочу попросити вас поділитися враженнями: що ви відчули, коли приїхали спочатку до Польщі, а потім перетнули кордон і опинилися в Україні? Чи помітили ви різницю в тому, як сьогодні живуть наші країни?
Кріс Лю: Цього року Міжнародне радіо Тайваню очолило делегацію, до складу якої увійшли експерти з протидії дезінформації, представники суспільних медіа, а також експерти з питань китайської армії. Спочатку ми приїхали до Польщі, а потім чекали на візи, щоб поїхати до України. Метою нашої поїздки цього разу була співпраця зі Львівським медіафорумом. Це один із найбільших медійних форумів, який організовують у Львові — як під час війни, так і ще до повномасштабного вторгнення. Тому, думаю, для Міжнародного радіо Тайваню було дуже важливо взяти участь у цьому форумі, адже Тайвань та Україна мають схожі виклики. Саме тому було важливо особисто приїхати до України, на власні очі побачити ситуацію, поспілкуватися з людьми та обмінятися ідеями. Якщо говорити про мої перші враження від Львова, то це дуже красиве місто. Коли я приїхав туди, мене одразу вразила його атмосфера та архітектура. Це дуже давнє місто. Я бачив багато туристів і багато людей на вулицях. І водночас важко уявити, що це місто живе в умовах війни. Іноді ми також чули сигнали повітряної тривоги. Тому для мене це були дуже складні й неоднозначні відчуття.
25:56 0043E340.mp3 Готуватися до найгіршого і не втрачати стійкості: що Тайвань вивчає в України [інтерв'ю з віцепрезидентом Rti Крісом Лю й дослідником Тайванської асоціації стратегічного моделювання (Taiwan Association for Strategic Simulation) Віктором Хуаном]
Вед.: Попри те, що ще не так давно Росія завдала масштабного ракетного удару фактично по самому центру Львова і, очевидно, певне напруження через це залишалося, чи відчували ви небезпеку під час перебування в Україні? Чи були у вас побоювання щодо безпеки? І водночас — що вас найбільше вразило у повсякденному житті людей у Львові? Чи могли ви уявити, що українці навіть в умовах війни намагаються жити нормальним життям — працювати, зустрічатися, ходити в кав’ярні, проводити міжнародні форуми й просто жити далі, попри постійну загрозу війни?
Віктор Хуан: Перш ніж перетнути кордон з Україною, я думав, що це буде дуже небезпечно, тому що чув багато історій про повітряні тривоги. Ми були одними з перших учасників делегації, які прибули до кордону. І вже вночі я почув сигнал повітряної тривоги, а також побачив у новинах повідомлення про атаки дронів по Україні. Тому, чесно кажучи, я трохи нервував. Ми запитали на рецепції готелю, чи потрібно нам іти в укриття. Але для людей там це, здається, вже частина повсякденного життя. Нам сказали, що ми можемо просто продовжити вечерю. І це викликало в мене дуже складні відчуття щодо війни. Війна триває, але водночас триває й життя. Люди живуть своїм звичним життям, працюють, займаються повсякденними справами, але при цьому постійно пам’ятають, що війна нікуди не зникла. У когось рідні чи друзі зараз на фронті. Для людини з Тайваню це був дуже незвичний і водночас сильний досвід, тому що раніше я ніколи не стикався з подібною ситуацією.
К.Л.: Так, я хотів би дещо додати до цього. Тайванці також стикаються зі схожими викликами. Поруч із Тайванем є дуже сильний сусід — Китай, який постійно намагається анексувати Тайвань або вторгнутися, якщо матиме таку можливість. Тому ще з дитинства ми регулярно проходили навчальні повітряні тривоги. Але це були лише тренування — не справжня небезпека. І тому було дуже дивне відчуття, коли ми вже тут, в Україні, почули реальний сигнал повітряної тривоги й усвідомили, що це не навчання, а реальна загроза для життя через можливий авіаудар. Думаю, це також змусило нас замислитися про те, з чим Тайвань потенційно може зіткнутися в майбутньому і до чого нам потрібно бути готовими. Наприклад, коли лунає повітряна тривога, потрібно йти в укриття, спускатися в підвал. Для нас це теж був перший досвід перебування в укритті. І це був дуже особливий та незвичний досвід.
Вед.: Тобто, попри регулярні навчання у Тайвані, ви ніколи раніше не мали досвіду перебування в реальному укритті. А в Україні, навіть у Львові, який розташований лише приблизно за 80 кілометрів від кордону з Польщею — країною-членом НАТО, — постійно залишається загроза ракетних ударів чи атак дронів, вам уперше довелося йти в укриття. Але до вашої участі у Львівському медіафорумі. З ким вам вдалося там зустрітися? Які дискусії чи панелі були для вас найбільш важливими та корисними — і як для медійників, і як для експертів? Яким досвідом ви ділилися зі своїми українськими колегами? І загалом — як вас приймали у Львові, Кріс?
К.Л.: Думаю, одним із найважливіших моментів стало те, що ми вперше організували Taiwan Session у межах Львівського медіафоруму. Раніше дискусій про ситуацію навколо Тайваню на форумі було небагато, тому однією з головних цілей нашої делегації було саме проведення такої окремої панелі. У межах Taiwan Session ми запросили експертів із Тайваню, які ділилися досвідом протидії дезінформації та розповідали, як використовують відкриті дані для аналізу діяльності китайської армії. Також ми запросили експертів з українського боку. Серед учасників був колишній заступник міністра цифрової трансформації України, який ділився своїм досвідом, а також дата-журналіст. Мені здається, це було дуже хороше поєднання, коли обидві сторони могли поділитися власним досвідом і обговорити, як ми можемо співпрацювати в майбутньому. В одній зі своїх панелей я також розповідав про те, що Міжнародне радіо Тайваню офіційно визнане об’єктом критичної інфраструктури. Це означає, що ми повинні забезпечувати комунікацію та мовлення під час будь-яких надзвичайних ситуацій — наприклад, під час землетрусів чи тайфунів у Тайвані або потенційно в майбутньому — під час війни чи інших криз, спричинених людьми. Серед українських колег я також зустрічався з представниками Суспільного. Вони активно ділилися своїм досвідом протидії дезінформації, а також тим, як забезпечувати безпеку своїх працівників — не лише фізичну, а й психологічну. Адже під час війни багато журналістів працюють безпосередньо на фронті або змушені переїжджати до міст, які їм незнайомі. І мені здається, що Суспільне сьогодні робить дуже багато для підтримки журналістів і медійників — допомагає їм підготуватися до роботи в таких умовах і водночас дбати про власний психологічний стан. Це те, чому я справді багато навчився у наших українських друзів.
В.Х.: Під час своєї панелі я говорив про когнітивну війну, яку Китай веде останніми роками. І я отримав багато відгуків про те, що ця ситуація дуже схожа на те, як Росія діє проти України. Також мене здивувало, що деякі учасники ставили запитання про те, чи постачаються тайванські технологічні продукти до Росії. Для них це було важливе питання, тому що, якщо демократична країна продає велику кількість ІТ- або технологічної продукції авторитарному режиму, це може виглядати неприйнятно для демократичних партнерів. Ми обмінялися думками щодо цього. Я пояснив, що в Тайвані нам часто бракує точної інформації про подальший шлях наших товарів після експорту до інших країн, особливо через обмежені дипломатичні відносини Тайваню з багатьма державами. Через це нам іноді складно відстежувати такі процеси. Але загалом ми дійшли спільної думки, що демократичні країни повинні співпрацювати між собою не лише у протидії когнітивній чи військовій війні, а також і в питаннях економічного тиску з боку авторитарних режимів. У нас була дуже хороша дискусія про те, як саме ми можемо співпрацювати в майбутньому. І для мене, і для Тайваню це стало важливим нагадуванням про те, що потрібно думати не лише про безпекові чи військові питання, а й про економічну співпрацю — те, що сьогодні також дуже цікавить людей в Україні та Польщі.
Повну версію розмови слухайте у прикріпленому звуковому файлі.
Тарас Андрухович