Українська Служба

Політолог: Україні слід усвідомити, що демонстративне апелювання до традиції УПА є надто високою ціною у відносинах із Польщею

10.06.2026 18:10
Справа позбавлення Володимира Зеленського Ордену Білого Орла та її вплив на польсько-українські відносини – коментар професора Пшемислава Журавського вель Ґраєвського (Лудзький університет).
Аудіо
  • Пшемислав Журавський вель Ґраєвський
              (, 19.12.2025)
Володимир Зеленський і Кароль Навроцький під час першої офіційної зустрічі президентів України і Польщі (Варшава, 19.12.2025)foto:pap/Paweł Supernak

Справа з позбавленням президента Володимира Зеленського Ордену Білого Орла з огляду на присвоєння одній з українських військових частин імені «Героїв УПА»  стала чи не темою номер один не лише на лінії Варшава і Київ, але й теж викликала потужний суспільний резонанс, передовсім серед поляків, і меншою мірою серед українців.

Про цю безпрецедентну кризу у вимірі символічної політики і її можливий вплив на подальші польсько-українські відносини, у програмі «Міжнародний (без)лад» говорив політолог, професор Пшемислав Журавський вель Ґраєвський з Лудзького університету.

Він вважає, що відповідь на питання чому президент Кароль Навроцький вирішив позбавити Володимира Зеленського найвищої і найдавнішої державної нагороди Республіки Польща слід розглядати в кількох площинах і з огляду на попередні роки політики президента України і його команди.

«По-перше, в ситуації, що склалася внаслідок дій президента Зеленського, реакція польської сторони є неминучою. Уявлення про те, що її могло б не бути, відірване від реальності. Польська громадська думка не зрозуміла б іншого рішення.

Вона сприйняла б це як дивовижну поступливість у питаннях історичної дискусії. Виграли б від цього –і тут ми вже переходимо не до емоцій, а до холодного аналізу ситуації – лише обидві "Конфедерації", що не відповідає інтересам ані Польщі, ані України. І ще раз наголошу: цю ситуацію та цей вибір – зробити крок, який посилить позиції обох "Конфедерацій", чи ні – зробив президент Зеленський. Ми можемо лише реагувати та намагатися мінімізувати втрати. Ця справа жодним чином не скасовує головного висновку: стратегічна співпраця Польщі та України є необхідною для обох народів, а будь-який конфлікт, незалежно від того, хто в конкретний момент вважатиме себе переможцем, насправді є втратою для обох сторін. І це не лише на російському напрямку, а загалом у геополітичному вимірі».

В цьому геополітичному контексті політолог зазначає наступне:

«Польща й Україна окремо мають надто обмежений потенціал, щоб бути самостійними суб’єктами політики в нашому регіоні. Або вони поєднають свої потенціали в тісному союзі й виступатимуть разом перед усіма іншими гравцями, або самі стануть об’єктами гри зовнішніх сил. Це питання суб’єктності як Польщі, так і України. І президент Володимир Зеленський зробив крок, який руйнує цю конструкцію – і, зрештою, не вперше.

Якби йшлося лише про перший інцидент, то, мабуть, наслідки не були б настільки серйозними. Проте варто пам’ятати про події 2023 року, про всю послідовність подій, починаючи з надмірної й різкої реакції посла Василя Зварича. Адже посли не вигадують політику самостійно – вони виконують інструкції. Йдеться про його реакцію на висловлювання речника МЗС РП Лукашa Ясіни, а потім про виклик польського посла до Міністерства закордонних справ України для пояснень після того, як міністр президентської канцелярії Марцін Пшидач заявив, що Україна повинна бути вдячною за отриману допомогу.

Це ж не ті обставини, які в дипломатичній практиці виправдовують настільки різкі кроки, як виклик посла для пояснень. Польща не очікує від України вдячності – вона очікує політичної солідарності, якої не отримала».

Співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад» теж згадав про цілий комплекс проблем, заяв і кроків у попередні роки, які погіршили польсько-українські взаємини та посприяли росту антиукраїнських настроїв у Польщі.

«Потім виникла суперечка щодо зерна з дуже суттєвим –і ми це бачимо, хоча в Україні цього, здається, не помічають – втручанням Німеччини та Європейського союзу. У цій ситуації влада України, команда Зеленського, виступила проти тодішнього польського уряду разом із Німеччиною та інституціями ЄС, маючи на меті зміну влади в Польщі. Саме тієї влади, яка надала Україні масштабну допомогу у 2022 році.

Кульмінація цього процесу була добре помітною, і саме тоді стався перелом суспільних настроїв у Польщі. Йдеться про 19 вересня 2023 року, коли Зеленський заявив, що Польща “грає в російському оркестрі”.

Потім була президентська виборча кампанія в Польщі, під час якої всі кандидати використовували гасла щодо жорсткішої політики стосовно України. Не тому, що раптом змінили свої погляди, а тому, що це було електорально вигідно. А чому це було вигідно? Тому що приваблювало польських виборців. А чому приваблювало? Через те, що Зеленський зробив у 2023 році. А тепер ми маємо новий етап цього процесу. Якби не події 2023 року і не у 2024 і 2025 році, коли Зеленський знову підтримав Тшасковського у протистоянні з Навроцьким, тобто втрутився в польські президентські вибори, то нинішня реакція не була б настільки сильною. Такі речі в політиці трапляються, але тоді не варто дивуватися, що за це доводиться платити політичну ціну. Саме тому завжди наголошують, що не слід втручатися у вибори іншої держави – це дорого коштує з політичного погляду. І тепер ця ціна сплачується. Якби він цього не зробив, не було б настільки сильної реакції. Адже в польській громадській думці вже закріпилося уявлення, що Зеленський намагається впливати на внутрішні справи Польщі».

Повертаючись до питання Ордену Білого Орла і президента України: в цій дискусії довкола позбавлення Володимира Зеленського цієї нагороди згадуються різні контроверсійні кавалери цього ордену, яких ніхто його не відібрав. До прикладу: німецький канцлер  Ґергард Шредер, угорський диктатор і союзник Гітлера адмірал Міклош Горті чи фашистський лідер Беніто Муссоліні. Водночас дивує, що якось не згадується інший кавалер ордена, значно ближчий до цієї історії з Зеленським. Мається на увазі президент України Віктор Ющенко, який отримав Орден Білого Орла з рук президента Алєксандра Кваснєвського у 2005 році.

Як відомо, у 2010 році, вже залишаючи свою посаду, він ухвалив рішення, яке з польської точки зору та з погляду історичної пам’яті поляків також було сприйняте як обурливе. Йдеться, звичайно, про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України.

Тоді президентом Польщі був Лех Качинський, лідер партії «Право і Справедливість» (ПіС), яка і фактично виставила Навроцького на президента, але такого кроку не було зроблено. І постає питання: чому тоді не відбулося подібної реакції, хоча формальні підстави для неї, здавалося б, також існували? Пшемислав Журавський вель Ґраєвський:

«Тоді суспільні настрої були зовсім іншими. Ніхто не очікував якихось особливих відносин із президентом Ющенком, який уже залишав свою посаду. Інша справа – політик, який приходить до влади, але Ющенко владу втрачав і мав на той момент дуже низький рівень підтримки. До того ж у Польщі події першого Майдану вже давно стали історією і не викликали особливих емоцій. Підтримка, яку Польща надала Україні під час першого Майдану, безумовно, була важливою, але це все ж не була ситуація війни.

Тому жест Ющенка не сприймався в Польщі як настільки невдячний. Не було такого відчуття, що Польща підтримала Україну у драматичній війні з Росією, а Україна у відповідь за це називає одну зі своїх військових частин іменем “Героїв УПА”, які в Польщі асоціюються насамперед із Волинською різаниною.  Адже ми говоримо не про те, які факти коли саме відбулися, а про те, як вони сприймаються громадською думкою і як на них реагує суспільство. Після всієї допомоги, яку Польща надала Україні, виникли дуже великі сподівання, що на основі цієї співпраці та цієї підтримки українська сторона значно більше враховуватиме польську історичну чутливість. Як бачимо, ці очікування виявилися марними».

Випадок з Ющенком має бути ще одним запитанням до президента Навроцького: якщо вже бути послідовним, то вслід за Володимиром Зеленським він з точки зору логіки і здорового глузду повинен теж саме вчинити щодо Віктора Ющенка: адже здоровий глузд підказує, що до осіб, які вчинили подібні кроки, потрібно ставитися однаково. Ба більше, на мою думку, жест Ющенка міг би вважатися навіть більш обурливим, ніж те, що зробив президент Зеленський. Так цю справу бачить співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад»:

«Звісно, у логічному сенсі Ви маєте рацію. Зрештою, залишмо Ющенка. Можна було б сказати, що насамперед ордена мав би бути позбавлений Шредер – платний агент Росії. Проте ми говоримо не про судовий процес – ми говоримо про політику.

Немає суспільного тиску з боку польської громадської думки щодо таких жестів стосовно будь-кого іншого. Шредер – це вже давня історія. Це було двадцять років тому. Хто сьогодні цим переймається? Хіба що історики ще пам’ятають, ким він був і що робив. Більшість людей уже не має про це жодного уявлення. Саме так я б це пояснював. Звичайно, якщо розглядати це суто з історичного, фахового погляду, як це зробили Ви, то доведеться погодитися з Вашою аргументацією. Так, безумовно. Проте політика так не працює».

В цьому контексті теж питання, чи можна відокремити історичні суперечки від економічної чи військової співпраці Варшави і Києва. Адже коли ми говоримо про польську політику, то вона весь час орієнтується на суспільні настрої у питаннях важкого минулого, а настрої серед поляків такі, які є.

Українська сторона має власне бачення цього. Вона наголошує, що йдеться не про антипольську політику, не йдеться про заперечення Волинської трагедії як прийнято це називати в Україні, а про дискусію щодо характеру подій на Волині і в Східній Галичині та інших теренах: чи це були взаємні етнічні чистки, чи односторонній геноцид з боку ОУН-УПА, як це прийнято трактувати в Польщі.

Адже очікувати, що в умовах війни Україна відмовиться від формування міфу про героїчну боротьбу УПА в її антисовєтському і антиросійському вимірі, просто нереально.  А якщо так не станеться, то в такому разі вся співпраця може загрузнути в суспільних настроях Польщі та в безплідних дискусіях, коли в політичному просторі постійно повторюватимуться одні й ті самі аргументи про події вісімдесятирічної-дев’яносторічної давності. Що тоді робити?

«Гадаю, що єдиним виходом є визнання українською стороною того, що демонстративне апелювання до традиції УПА є надто дорогим у відносинах із Польщею.

Можливо, Ви бачили в інтернеті, що я написав текст про аналогію з генералом Желіговським. Не з тим, що саме він зробив чи не зробив, а з тим, як його сприймають литовці. Саме через це сприйняття Польща не веде з Литвою постійних дискусій про те, ким був чи не був Желіговський. Польща просто не ставить йому пам’ятників, тому що хоче мати добрі відносини з Литвою – іншого виходу немає.

Ми можемо, звичайно, обоє як прихильники тісної польсько-української співпраці нарікати на те, що відбувається те, що відбувається. Адже це справді шкодить обом нашим народам, але від самого ситуація не покращиться. Потрібно знайти спосіб уникати подібних інцидентів у майбутньому. І це уникнення не полягає у вирішенні питання, хто має рацію, а хто ні, в оцінці УПА чи Бандери.

Тому що, що б ми не встановили, історію неможливо просто “залишити історикам”, як дехто пропонує. Це неможливо, тому що історія як сукупність національних міфів живе власним життям. Гасло "залишмо історію історикам" є нереальним. Можна скликати скільки хочеш конференцій істориків, вони можуть погодитися щодо фактів, але громадська думка все одно залишиться при своєму: одні віритимуть в одне, інші – в ще інше. Цього не змінити. А саме громадська думка як виборець впливає на владу – і в Польщі, і в Україні, позаяк обидві держави є демократичними.

Тому якщо ми шукаємо не моральну і не історичну, а політичну відповідь на питання, як уникнути витрат від конфліктів, які суперечать інтересам і Польщі, і України, то відповідь лише одна. Українська сторона – бо ніхто інший не має таких інструментів – повинна діяти. Історичний конфлікт є головним інструментом москалів того, аби сварити поляків та українців».

 

Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.

Матеріал підготував Назар Олійник 

Експосол РП в Україні: Рішення Зеленського щодо «імені Героїв УПА» зумовлене його іміджевими проблемами на тлі корупційного скандалу

04.06.2026 17:22
Про реакцію Польщі на рішення президента України присвоїти Окремому центру спеціальних операцій «Північ» почесне найменування «імені Героїв УПА» — коментар Яна Пєкла (колишній посол Республіки Польща в Україні у 2016-2019 роках).