— Побачили дуже важливий саміт «Великої сімки». Мені здається, що це засідання, на відміну від попередніх, може зробити певний внесок у наближення завершення війни в Україні. Це лише враження чи заяви, які пролунали під час саміту, справді мають під собою підґрунтя?
— Можливо, що мають. Після цього саміту ми почули чимало оптимістичних оцінок не лише від українських посадовців, а й від тих членів G7, які традиційно займають найбільш проукраїнську позицію. Зокрема, прем’єр-міністр Канади Марк Карні заявив, що позиція США змінилася, а у Вашингтоні стало більше реалізму та розуміння ситуації.
Подібні оцінки висловлювали також міністр закордонних справ України Андрій Сибіга та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Можливо, американці вже зрозуміли, що Україна має власні сильні сторони та можливості, які змушують інакше оцінювати перспективи війни. Це дає підстави з більшим оптимізмом дивитися на подальшу підтримку України та збереження трансатлантичної єдності щодо Росії.
Ще до саміту відбулися зустрічі за участю президента Володимира Зеленського, а також лідерів Франції, Німеччини та Великої Британії. Сьогодні очевидно, що європейські партнери готуються активніше долучатися до можливих мирних переговорів. І чим більшою буде єдність між союзниками, тим менше можливостей Росія матиме для гри на їхніх розбіжностях.
— Ми побачили досить доброзичливі кадри: Зеленський і Трамп сидять поруч, спілкуються як партнери. Складається враження, що інтонація Трампа щодо України справді змінилася. Навіть у своїх висловлюваннях він почав добирати інші слова. Що, на вашу думку, сталося?
— Думаю, що в американській адміністрації стало більше розуміння того, що Володимир Путін не демонструє реальної готовності до миру. Було багато пропозицій щодо переговорів і різних дипломатичних ініціатив.
Насправді у певний момент Сполучені Штати були готові запропонувати Росії дуже багато. У середині 2025 року Путін мав шанс завершити цю війну із відносним збереженням обличчя. Але цього не сталося.
Водночас Україна продемонструвала значний прогрес у розвитку безпілотних систем, ракетних технологій та далекобійних засобів ураження. Сьогодні російські позиції вже не виглядають такими сильними, як рік тому, хоча Москва й надалі намагається нав’язати Заходу та Україні власні умови.
Мені здається, що навіть серед прихильників руху MAGA у США починається певне переосмислення ставлення до Росії. Все більше людей розуміють, що Кремль не прагне миру, а лише намагається виграти час.
Україна ж продемонструвала, що здатна не лише утримувати оборону без прямої американської військової участі, а й досягати успіхів на окремих напрямках. Саме тому у Вашингтоні дедалі частіше дивляться на ситуацію більш прагматично.
— Чи можуть саміт G7, зміна атмосфери у відносинах із США та українські удари по російській інфраструктурі змусити Путіна сісти за стіл переговорів? Часто кажуть, що він має викривлене уявлення про реальний стан справ. Наскільки ви з цим погоджуєтеся?
— Якщо аналізувати заяви представників російського політичного класу, то можна побачити різні підходи. Є ті, хто виступає за подальшу ескалацію та демонстрацію сили. Але є й ті, хто дедалі обережніше говорить про погіршення ситуації для Росії — як в економіці, так і на фронті.
Чим складнішою буде внутрішня ситуація в країні, тим вищою стане ймовірність змін. Російська історія знає випадки, коли лідери втрачали владу не за власним бажанням. Я не стверджую, що це найімовірніший сценарій, але зі зростанням проблем для Кремля дедалі більше людей починають розглядати й такі варіанти розвитку подій.
Можливий і інший сценарій — спроба показати Заходу нове обличчя російської влади. Умовно кажучи, представити нового політика, який говоритиме про реформи, модернізацію та готовність до діалогу. Подібний сценарій уже реалізовувався у 2008 році з Дмитром Медведєвим.
Сьогодні повторити його буде значно складніше, але не можна виключати, що російські еліти можуть розглядати й такий варіант. Мета очевидна — заморозити фронт, домогтися послаблення санкцій і переконати Захід, що Росія нібито змінилася.
Втім, поки що все це залишається радше політичними припущеннями. Водночас санкції дедалі відчутніше впливають на російську економіку, і навіть представники російської влади вже змушені це визнавати.
Повністю програму «Тиждень» слухайте в аудіоверсії.
Лариса Задорожна