Ядерна зброя десятиліттями залишалася темою, до якої світові політики намагалися ставитися максимально обережно. Сьогодні ситуація змінюється: погрози її застосування дедалі частіше стають частиною політичної риторики, тоді як міжнародні інституції та механізми контролю поступово втрачають вплив. Одночасно держави збільшують військові бюджети, модернізують арсенали та шукають власні механізми стримування. За таких умов ризиком стає не лише можлива ескалація між нинішніми ядерними державами, а й подальше розширення самого ядерного клубу.
Окремим фактором стає співпраця Росії та Північної Кореї, яка може допомогти Пхеньяну розвивати власні військові спроможності. Паралельно Китай нарощує ядерний потенціал, а в Європі дедалі активніше дискутують про майбутнє ядерного стримування. Польща має більше можливостей для розміщення на своїй території ядерної зброї союзників, тоді як відновлення власної ядерної програми України зіткнулося б із серйозним спротивом західних партнерів. Усе це свідчить про ширшу тенденцію: країни дедалі менше покладаються на стару міжнародну архітектуру безпеки й більше — на власні можливості стримування.
Послухати повну версію розмови можна в аудіозаписі або на сторінці з подкастами.
Олексій Бурлаков