Ухвалення Сенатом США закону імені Ліндсі Ґрема, який у ЗМІ називають «пекельними санкціями», а згодом його підписання президентом Дональдом Трампом дає Вашингтону новий важіль тиску на Росію. Проте на практиці він передусім має вдарити по Китаю та Індії. Закон дозволяє Трампу запроваджувати навіть 100% мита щодо країн, які купують російські енергоресурси. Це інструмент тиску на Москву, а також на її найбільших клієнтів.
Значення закону можна буде краще оцінити найближчими днями, коли до Вашингтона приїде голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін. Його візит триватиме з 23 до 25 вересня. Переговори з Трампом мають стосуватися передусім економічних відносин. Ймовірно, також порушуватимуться питання безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні та війни Росії проти України.
Водночас для Трампа момент є винятково складним. Його війна з Іраном дедалі більше ускладнює зовнішню політику США та звужує поле для маневру президента. Щодо Росії він намагається одночасно виконувати роль доброго і поганого поліцейського. Проблема, однак, у тому, що в цій політиці важко побачити єдину послідовну стратегію. Кремль використовує цю неоднозначність, підсовуючи Трампу бачення майбутніх інтересів і великих угод. Росія при цьому має простий план: перечекати тиск і продовжувати війну.
Спочатку, однак, треба відповісти на базове запитання: чим насправді є закон Ґрема? Він не зобов’язує Трампа автоматично запроваджувати нові санкції. Натомість він дає йому можливість вдатися до навіть 100% тарифів щодо найбільших покупців російської сировини. Президент, таким чином, може використати їх як реальну економічну зброю, але так само може залишити їх на столі й використовувати як карту для торгу на переговорах.
Як пояснюють американські аналітичні центри, саме спосіб використання цих повноважень тепер буде важливішим за саме їхнє ухвалення. Окрім практичного застосування санкцій, існує ще одна можливість: розглядати російський аспект як частину ширшої торговельної політики щодо Китаю, Індії та інших партнерів США. У такому разі Росія стає не стільки об’єктом санкцій, скільки інструментом тиску на треті держави.
Проблема виникне в той момент, коли Трамп справді вирішить натиснути на кнопку. 100% тарифи щодо Китаю чи Індії можуть означати нову ескалацію напруженості з цими державами, а обмеження російського експорту може підвищити світові ціни на нафту. Для Москви це означало б парадоксальну вигоду: частина втрачених доходів могла б бути компенсована вищою ціною сировини. Для Трампа це, своєю чергою, стало б величезною внутрішньополітичною проблемою, оскільки зростання цін на пальне швидко позначається на настроях американських виборців.
Саме тому закон Ґрема є передусім інструментом тиску, а не автоматичним санкційним механізмом. Трамп отримав від Конгресу можливість погрожувати Китаю, Індії та іншим покупцям російської нафти високими тарифами. Однак він не мусить робити це одразу. Зрештою, значення закону залежатиме від того, чи вирішить президент, що варто перетворити надані йому повноваження на реальні мита.
Окремого погляду потребує зв’язок закону Грема з переговорами, які Вашингтон веде з Києвом щодо можливого перемир’я, що стосувалося б енергетичної інфраструктури.
Важко припускати, що чергова, вже приблизно восьма від початку президентства Трампа, спроба домогтися від Росії та України політичного діалогу цього разу принесе якийсь прорив. Кремль не приховує, що удари по українській енергетиці є одним з елементів його стратегії. Дмітрій Пєсков прямо називав її «ахіллесовою п’ятою» України. Для держави, яка веде війну на виснаження, знищення інфраструктури противника має подвійне значення: воно обмежує можливості армії діяти, але водночас ускладнює функціонування всієї держави. Відмова від такого інструменту означала б для Москви добровільне обмеження одного з найважливіших способів чинити тиск на Київ.
У цій ситуації Трамп може спробувати підвищувати ставки, пропонуючи Москві перспективу майбутньої економічної співпраці, але це не означає, що Кремль мусить поспішати з укладенням угоди. Росіяни можуть затягувати переговори, водночас зберігаючи військовий тиск і перевіряючи, наскільки далеко готовий зайти президент США. Вони успішно роблять це вже майже 20 місяців, до того ж ображаються через зникнення «духу Анкориджа», на існування якого посилалися протягом кількох місяців. Однак дедалі більше вказує на те, що Трамп зазнає поразки. Якщо він програє майбутні проміжні вибори, а багато що на це вказує, то опозиція обмежуватиме його в кожному його кроці. Це може так само порушити його зовнішню політику, як і загострити внутрішній конфлікт у США.
Тим часом війна триватиме, російські реактивні безпілотники еволюціонуватимуть, а загроза нових театрів воєнних дій висітиме над Європою, наче чеховська рушниця.
Лєон Пінчак
Аналітик центру Polityka Insight