Ізраїльська опозиція здобула на виборах ключі до майбутнього держави. Хоча у неї менше мандатів, ніж у партій, які утворюють нинішній уряд, проте, якщо домовиться з арабськими угрупованнями, вона спроможна захопити владу й усунути від неї Беньяміна Нетаньягу та його коаліційних екстремістів. Ставкою є не лише зміна уряду, а й демонстрація того, що Ізраїль — справжня демократія, в якій усі громадяни мають рівні права.
Згідно зі станом після підрахунку 94 відсотків голосів два арабські списки здобули загалом 19 мандатів у 120-місному Кнесеті. Навіть якщо це число зрештою зміниться, це не змінить історичного виміру цього успіху. Заодно він не може так вже й дивувати, позаяк араби становлять приблизно 20 відсотків населення, і було відомо, що на цих виборах вони масово підуть до виборчих дільниць. Це пов’язано з тим, що уряд Нетаньягу, а особливо відомий своєю ненавистю до арабів Ітамар Бен-Ґвір, який обіймає в ньому посаду міністра національної безпеки, проводив політику, яка є екзистенційною загрозою для арабських громадян Ізраїлю. На територіях, де вони проживають, обмежено присутність поліції, що призвело до різкого зростання злочинності, напади з боку угруповань єврейських екстремістів почали посилюватися, а Бен-Ґвір особисто контролював знесення будинків бедуїнів під будь-яким приводом. Тож арабські ізраїльтяни вирішили відреагувати так, як прийнято в демократичних державах, тобто не вдаючись до зброї чи проведення терористичних атак, а йдучи до виборчих урн.
Ось саме, «арабські ізраїльтяни», — чи можна так написати, якщо Ізраїль — це єврейська держава? Ізраїль та лобі, яке його підтримує, неодноразово наголошували, що виборчі права арабської меншини доводять — це не расистська держава, як проголошують її вороги, а нормальна демократія. Ба більше, згідно з цим наративом араби мають в Ізраїлі більше політичних прав, ніж у більшості арабських країн, позаяк там виборів немає. Але яка перевага у тому, що є вибори, якщо вони не мають реального впливу на політичну дійсність? Протягом більшої частини історії Ізраїлю існувала величезна стіна, що розділяла арабські та сіоністські партії, і співпраця була немислимою. Це частково змінилося, коли консервативна арабська партія «Раам» увійшла до урядової коаліції (нинішньої опозиції) 2021 року. Це був прорив, хоча участь в уряді тривала лише кільканадцять місяців.
Перед нинішніми виборами, однак, зроблено спробу виключити з них арабські партії, тобто і «Раам», і більш радикальний «Об’єднаний список». За цими спробами стояв нинішній уряд, але зрештою суд допустив ці угруповання до виборів. На їхній успіх Нетаньягу відреагував натяком, що араби за допомогою Туреччини та Катару сфальсифікували вибори, і це справді курйозна теза. Адже всі контрольні механізми в державі були в руках Нетаньягу та Бен-Ґвіра. Невже сам прем’єр визнає, що ніколи не підходив під цю посаду, бо за його правління Ізраїль — картонна держава? Що ж, з огляду на відповідальність Нетаньягу за те, що він допустив напад «Хамасу» 7 жовтня, у цьому може бути зернина правди.
Отже, ізраїльська опозиція опинилася перед історичною дилемою. Якщо вона домовиться з «Раам» та «Об’єднаним списком», то без труднощів усуне від влади Нетаньягу та екстремістів, а відтак зможе притягнути їх до відповідальності за численні звинувачення у корупції, підриві національної безпеки та створенні бандитських угруповань. Араби вже заявили, що готові до переговорів, причому «Раам» хоче увійти до уряду, а «Об’єднаний список» пропонує обмежену зовнішню підтримку. До угоди закликають лівоцентристські «Демократи» — одна з чотирьох опозиційних партій, яка посилається на мирну політику Іцхака Рабина та Шимона Переса. Інші угруповання, особливо «Наш дім Ізраїль» Авіґдора Лібермана, займають більш стриману позицію.
Проблема в тому, що за правління Нетаньягу та Бен-Ґвіра в Ізраїлі розгулялися екстремістські настрої. У таких умовах створення коаліції з арабами зіткнеться зі звинуваченням з боку крайніх правих у «зраді» та домовленостях із «терористами». Парадокс — у тому, що якщо араби зараз отримають сигнал, що політичним шляхом вони не зможуть нічого досягти, тоді зросте ймовірність насильства. Входження арабів до урядової коаліції сприяло б також поліпшенню відносин між Ізраїлем та арабськими державами й покращило б імідж Ізраїлю у світі. Натомість продовження політики нинішнього уряду та демонстрація того, що не існує жодних «арабських ізраїльтян», а лише араби, до яких ставляться як до проблеми, — це шлях до катастрофи, яким цю країну послідовно вів Нетаньягу. Звісно, наслідком угоди з арабами може стати те, що вони відчують: Ізраїль — це їхня Батьківщина, а отже, висока відвідуваність виборів з їхнього боку збережеться в майбутньому. Кожна нормальна держава повинна бути в цьому зацікавлена, тому факт, чи визнають це метою, чи проблемою, стане для Ізраїлю випробуванням.
Варто звернути увагу й на те, як голосували російськомовні євреї. Аж 21 відсоток підтримав демократів, які виступали за мир, а лише 19 відсотків — націоналістичне угруповання Лібермана, яке часто вважають показовим для цієї групи. Одним із головних центрів цієї спільноти є багатокультурна Хайфа, де мусульмани та євреї надалі разом навчаються у місцевому університеті. Це свідчить про те, що діалог і співіснування можливі. «Лікуд» підтримали лише дев’ять відсотків російськомовних євреїв, а інші угруповання урядової коаліції — незначна частка. Зате варто пам’ятати, що нинішню владу підтримують пропутінські олігархи з подвійним громадянством.
Вітольд Репетович, журналіст та експерт у справах Близького Сходу. Автор репортажних книжок про конфлікти в регіоні, висвітлював події в Сирії та Іраку. Викладач Академії військового мистецтва
Погляди, викладені в статті, є особистою думкою автора і не обов’язково відображають позицію редакції.