Українська Служба
Додати як бажане джерело в Google

Додайте нас до пріоритетних джерел у Google, щоб наші новини відображалися у Вас на початку результатів пошуку.

Троє за одним столом, але кожен грає свою гру

20.11.2026 21:00
Польські та українські експерти про приховані сенси зустрічі в Китаї.
Аудіо
  • Троє за одним столом, але кожен грає свою гру
   ,             ,      -   (),       , , 19  2026 .
Президент Росії Володимир Путін, голова КНР Сі Цзіньпін та президент США Дональд Трамп прибувають на тристоронню зустріч, що відбулася на полях саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), у державній резиденції «Цілінь Шаньчжуан» у Шеньчжені, Китай, 19 листопада 2026 року.PAP/EPA / В’ячеслав Прокоф’єв / Sputnik / пресслужба Кремля.

Зустріч Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна та Володимира Путіна в Китаї стала символічним моментом для світової політики. За одним столом опинилися лідери трьох держав, від відносин між якими значною мірою залежить майбутнє глобальної безпеки. Однак за дипломатичними жестами та демонстрацією політичної ваги не було видно готовності до серйозних компромісів. Для Кремля зустріч стала нагодою продемонструвати, що Росія залишається учасником міжнародної політики на найвищому рівні. Китай закріпив за собою роль господаря геополітичної сцени, а Дональд Трамп отримав можливість представити дипломатичний контакт із Москвою та Пекіном як власний успіх.

Проте приблизно понад годину переговорів не принесли великого прориву. Їхнім підсумком стала спільна політична декларація, яка охопила чотири основні напрями: ядерну безпеку, реформування ООН, енергетичну співпрацю та питання юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Документ містить загальні політичні заяви, але не передбачає конкретних механізмів реалізації домовленостей і не має обов'язкового характеру. При цьому в ньому немає жодної прямої згадки про російську війну проти України чи конфлікт навколо Ірану.

Американіст Познанського університету імені Адама Міцкевича Міхал Урбанчик вважає, що сам формат зустрічі не дає підстав говорити про історичні домовленості.

«Сам формат не мав якогось особливого переломного характеру. З нашої, східноєвропейської, перспективи варто радіти, що спільна заява виявилася абсолютно безбарвною і не містить жодних конкретних домовленостей. Це означає, що розбіжності в інтересах цих держав настільки великі, що їм не вдається налагодити будь-яку взаємодію», — говорить Міхал Урбанчик.

Для Володимира Путіна зустріч із президентами США та Китаю має передусім символічне значення. Після повномасштабного вторгнення в Україну та західних санкцій Кремль прагне показати, що Росія не опинилася в міжнародній ізоляції. Однак за зовнішньою демонстрацією рівноправності приховується дедалі більша залежність Москви від Пекіна. Росія потребує китайських ринків, технологій, товарів та економічної підтримки, тоді як Китай отримує можливість зміцнювати свої позиції у відносинах із ослабленим партнером.

«Для Путіна ця зустріч — можливість продемонструвати, що він спілкується з найвпливовішими людьми планети. Проте очевидно, що це жодним чином не перетворюється на реальні здобутки для Росії», — наголошує Міхал Урбанчик.

Він звертає увагу на те, що нинішня ситуація дедалі більше відповідає стратегічним інтересам Китаю.

«Росія все глибше загрузла у війні в Україні, а через це дедалі більше залежить від Китаю. Чим сильнішою стає ця залежність, тим більш поступливою є Росія, а отже, тим вигідніше це для Китайської Народної Республіки», — каже американіст.

У довгостроковій перспективі така ситуація може створювати проблеми і для Сполучених Штатів. Вашингтон традиційно прагне не допустити формування тісного стратегічного союзу між Росією та Китаєм. Водночас американська політика щодо Москви за Дональда Трампа породжує питання, чи не намагається президент США змінити баланс сил шляхом зближення з Кремлем. Міхал Урбанчик нагадує, що Росія контролює території, які історично належали Китаю. Йдеться, зокрема, про землі Далекого Сходу, багаті на природні ресурси. Китай має економічні інструменти, щоб посилювати свій вплив у регіоні, і ця тенденція може стати довгостроковим чинником у відносинах двох держав.

Зовнішня демонстрація єдності не означає, що Вашингтон, Пекін і Москва мають спільну стратегічну мету. Кожен із лідерів використовує міжнародну дипломатію для вирішення власних завдань. Дональд Трамп прагне продемонструвати, що здатний домовлятися з будь-якими світовими лідерами та впливати на глобальні конфлікти. Путін намагається повернути Росії статус великої держави, а Сі Цзіньпін використовує міжнародні контакти для зміцнення позицій Китаю. Аналітик центру Solid Info Тарас Семенюк застерігає від сприйняття цієї зустрічі як формування нового глобального союзу.

«Сам факт, що держави з різними політичними системами та стилями управління демонструють союзницькі наміри, ще не означає, що вони справді збираються діяти разом. Кожен із лідерів переслідує власні цілі», — пояснює експерт.

На його думку, найбільш виграшну позицію в цій конфігурації має Сі Цзіньпін. Китайський лідер може спостерігати за тим, як США та Росія намагаються вирішувати власні проблеми, водночас зміцнюючи економічний і політичний вплив Пекіна.

Особливе занепокоєння викликає можливість того, що Китай сприйматиме нинішню міжнародну ситуацію як приклад для власної політики щодо Тайваню.

«Залишається відкрите запитання: чи не виникне у Сі Цзіньпіна спокуса продемонструвати власний "майстер-клас" на прикладі Тайваню? Це поки риторичне запитання, але диктатори завжди змагаються між собою, прагнуть перевершити один одного. Вони уважно вивчають історію, злети та падіння своїх попередників і суперників, намагаючись вибудувати стратегію, яка дозволить їм стати винятком в історії», — зазначає Тарас Семенюк.

Напередодні переговорів у західних медіа з’явилися повідомлення, що спецпосланці Дональда Трампа Джаред Кушнер та Стів Віткофф передали Кремлю сигнал про нібито відкрите до січня «вікно можливостей» для завершення війни в Україні на вигідніших для Москви умовах — до того, як у Конгресі США посиляться позиції демократів. Втім, професор Лодзького університету Томаш Камінський, який досліджує зовнішню політику ЄС, скептично оцінює готовність російського керівництва до компромісів:

«Ніщо не свідчить про те, що Путін готовий до серйозних переговорів. І, думаю, як і рік чи два тому, він розраховує, що наступна зима зламає опір українців. На жаль, я не очікую тут жодного прориву».

Показовою відповіддю на переговори в Шеньчжені став саміт саміт «Коаліції охочих» на підтримку України у Берліні, який відбувся в той самий день і зібрав представників понад 30 держав. На думку Томаша Камінського, цей збіг у часі став чітким політичним сигналом: Європейський Союз не має наміру залишати Україну наодинці та не погодиться на мирні домовленості, продиктовані інтересами Москви на шкоду Києву та європейській безпеці.

Аналітик Тарас Семенюк вважає організацію берлінського саміту паралельно із зустріччю в Китаї стратегічно правильним кроком, який відображає глибоку трансформацію трансатлантичних відносин:

«Сьогодні Європа остаточно прощається зі Сполученими Штатами як трансатлантичним союзником. Можливо, щось зміниться, коли до влади у Вашингтоні прийде інший президент, але навряд чи він різко та кардинально змінюватиме нинішній курс. Тому Європа об’єднується. У неї просто немає іншого виходу, як гуртуватися всередині, навколо України та спільних цінностей».

Експерт попереджає, що в окремих європейських столицях досі зберігається спокуса обміняти фундаментальні цінності на ілюзію спокою за рахунок поступок агресору. Проте, на переконання Тараса Семенюка, домовитися з агресором неможливо, а єдиним шляхом до безпеки залишається консолідація навколо України, яка сьогодні виборює для Європи дорогоцінний час для підготовки власних армій та суспільств до потенційних загроз на континенті.

Аудіоверсія матеріалу — у прикріпленому файлі.

PR24/ PRdZ/ Опрацювала Вікторія Машталер