Протягом останніх 10 років американські експерти з питань міжнародної політики та політики дедалі частіше дивляться на Росію із занепокоєнням. Страх перед нею особливо посилився, коли російська влада втрутилася у президентські вибори 2016 року. За останнє десятиліття Владімір Путін анексував колишні радянські території та організував кібератаки на іноземну інфраструктуру. Росія може здатися могутньою, але насправді вона значно слабша, ніж імперія Романових (1613-1917) чи СРСР, - пише для POLITICO викладач американського National Defense University Пітер Ельцов.
- Найбільша проблема Росії - внутрішня: ця велика євразійська країна не створила національної ідентичності, яка б охоплювала все населення;
- Сучасна інтелектуально-економічна ситуація у Росії набагато гірша, ніж за часів царя чи за радянських часів, - пише автор;
- Світ повинен бути готовий до дезінтеграції Росії. Найкращий спосіб дій, який можуть вжити США та їхні союзники, - це поєднання стратегічного терпіння та стримуючих дій;
- Бомба сепаратизму, якої боїться Путін, вибухне за 10, 20, максимум 30 років, - каже історик.
А що, якщо найбільшу загрозу для Росії представляють не США чи якась інша іноземна країна, а сама Росія?
За останнє десятиліття президент Владімір Путін анексував колишні радянські території, організував кібератаки на іноземну інфраструктуру та демонтував багато політичних рішень, що захищають демократію - тому Росія може здатися могутньою. Але насправді вона значно слабша, ніж імперія Романових (1613-1917) чи СРСР.
Найбільша проблема Росії внутрішнього характеру: ця велика євразійська країна не створила такої національної ідентичності, яка б охоплювала все населення. Мільйони російських громадян мають досить сумнівну лояльність до своєї країни.
Як тільки Москва втратить жорсткий контроль над місцевими виборами - що може статися лише тоді, коли Путін перестане бути президентом - ці групи спробують звільнитися від Росії.
Як антрополог, історик та політолог, який довго жив у Євразії, я думаю, що закладена бомба сепаратизму, якої боїться Путін, вибухне через 10, 20, максимум 30 років.
Чому? Є три причини.
Перш за все, сепаратистські прагнення в Росії надалі сильні. Візьмемо для прикладу Татарстан і Башкортостан (який ще називають Башкирією) - дві автономні республіки у центральній Росії.
В обох є сильні націоналістичні організації – «Азатлик» («Союз татарської молоді») та «Кук Буре» («Небесний вовк»), які закликають до об'єднання з іншими турецькомовними або фінно-угорськими громадами регіону. Обидві святкують річницю захоплення Казані Іваном Ґрозним у 1552 році, що ознаменувало початок 500-річного періоду втрати відокремленості для обох країн.
Як ми бачили під час війни в Чечні на зламі 20-го і 21-го століть, сепаратистські рухи в Росії можуть бути дуже рішучими і боротися криваво. І справа не лише в етнічних меншинах. Росіяни, які живуть у багатому ресурсами Сибіру, на Уралі та Далекому Сході, також намагалися боротися за незалежність для себе.
За спадкоємця Путіна напружена єдність держави може розірватися під тиском сепаратизму. Можна лише міркувати, ким буде наступний правитель Росії, але його, мабуть, особисто призначить Путін наприкінці свого терміну повноважень. Однак не ясно, чи зможе наступник контролювати жорсткою рукою різні групи та регіони, як Путін.
Заступник керівника Адміністрації президента РФ В’ячеслав Володін може дочекатися здійснення його слів: «Якщо є Путін, є Росія. Якщо немає Путіна, не буде Росії».
По-друге, ідеологія, яка об'єднує Росію, не має такого впливу, як її попередні відповідники. Довголітній співробітник Путіна Владислав Сурков стверджує, що Росія вступила в нову історичну фазу – «довгу державу Путіна», чия ідеологія є такою ж привабливою для послідовників, як і свого часу марксизм.
Насправді путінізм - це агресивна суміш ідей євразійства і того, що ультраконсервативний філософ Алєксандер Дуґін називає «Четвертою політичною теорією».
Євразійство - це школа думки, що з’явилася в 1920-х роках в середовищі антикомуністичних емігрантів. Проголошує унікальну, месіанську роль Росії як незалежної цивілізації, яка не належить ні Заходу, ні Сходу. Четверта політична теорія покликана поєднати «найкраще» з фашизму та комунізму, щоб здійснити новий хрестовий похід проти лібералізму.
Дуґін хотів би усунути атеїстичний мотив від комунізму, а расизм - від фашизму, але продовжувати їх загальну спільну місію. Незважаючи на те, що ця ідеологія може викликати страх, вона не може порівнюватися з колишньою ідеологією царського правління в Росії або з марксизмом-ленінізмом. Святість царя сформувала справжній зв’язок, який протягом століть об'єднував російський народ. Марксистські ідеї рівності та розподілу багатства дійсно були привабливими у багатьох країнах у постколоніальну епоху. У наш час регіональні націоналізми, які сягають до гасел та популістських програм, становлять набагато більшу загрозу для ліберального порядку, ніж новий авторитаризм путінського розведення.
І нарешті, поточна інтелектуально-економічна ситуація в Росії набагато гірша, ніж за часів царя чи за радянського періоду. Сьогодні російські університети та наука перебувають у катастрофічному стані. Економіка базується на видобутку та продажу сировини і не подає ознак модернізації. Найбільш помітним проявом цього є факт, що діти російської еліти вважають за краще вчитися та жити на Заході.
Світ повинен бути готовий до дезінтеграції Росії. Найкращий спосіб дій, який можуть вжити США та їхні союзники, - це поєднання стратегічного терпіння та стримування - з сильним акцентом на терпіння.
Співпраця з Путіном у прагматичному плані - це не приборкування, це реальна політика, орієнтована на американські інтереси. У переговрах немає нічого поганого.
По-друге, США повинні застосовувати стратегію обміну «щось за щось» - це єдина мова, яку розуміють у Кремлі. США повинні переосмислити діючу стратегію санкцій - в одних випадках їх скасувати, в інших посилити. «Холодна війна» була виграна не завдяки санкціям, а завдяки тому, що жителі Радянського Союзу (включно з деякими найвищими рівнями влади) втратили віру в ідеологію і, думаючи про своє майбутнє, зорієнтувались на Захід.
Те саме може статися і сьогодні, коли Росія стоїть на шляху повільного краху. Жодне зовнішнє втручання не є потрібним.
onet.pl/Л.І.