Умови, які дозволяють приймати посткомуністичні країни до Союзу, не триватимуть вічно, попереджав тодішній комісар з питань розширення Гюнтер Ферхойген наприкінці 1990-х років. Бо це був зовсім інший світ. На світанку 21-го століття Захід все ще був упевнений у собі. США ще не вступили в іракську кампанію, яка мала покласти край її безпрецедентній позиції після холодної війни. Євросоюз щойно запровадив євро і мріяв про те, що одного дня він стане важливішим за долар.
Сила об'єднаної Європи здавалася тим більше домінуючою, що росія, яка вийшла з епохи Бориса Єльцина, не була такою слабкою вже кілька поколінь. ЄС було тим легше прийняти рішення про прийом нових країн у 2004 році, що шлях до нього проклала Америка.
Тепер, як пише щоденник, Америка, налякана поверненням Дональда Трампа до Білого дому, не в змозі надалі підтримувати Україну, не кажучи вже про подальше розширення НАТО. Росія, тим часом, продемонструвала, що готова до війни, якщо Захід продовжить інтеграцію колишніх сателітів москви.
Але проблеми, яких ніхто не міг очікувати два десятиліття тому, виникають і в самих країнах-кандидатах. У Брюсселі знову почали лунати голоси про те, що посткомуністичні країни не поділяють тих самих цінностей, що й «старий Союз». На зламі двадцятого і двадцять першого століть ті, хто вважав, що з розширенням слід «почекати», залишились на маргінесі.
Rzeczpospolita/Д.Н.