«На Дніпрі триває мобілізація. Що про це думають українці призовного віку, які живуть у Польщі?» — таке питання хвилює автора статті у Rzeczpospolita Руслана Шошина і половину відповіді на нього він переадресовує певному Миколі, який, усупереч ліду статті, «уже не підлягає мобілізації». Мама Миколи — у Харкові під обстрілами, а брат загинув у боротьбі з росіянами на півдні України.
Микола скептичний щодо нового закону про мобілізацію, а саме щодо тієї частини, де йдеться про припинення консульських послуг із продовження дії паспортів. Він вважає, що чоловіки, які знаходяться за кордонами України, однак тут залишаться, обійдуться без паспортів. А водночас Микола розповідає, що «заможні» чоловіки й так виїжджають за кордон, вони, зокрема деякі представники галузі ІТ, забезпечили собі «інвалідність» і так фігурують у картотеках, — розповідає Микола.
Далі автор статті перераховує, що повістку тепер чоловіки в Україні можуть отримати вдень і вночі, ті, хто переховуються від мобілізації, можуть бути оштрафовані.
Аргументує «поганість» ситуації він словами мера Дніпра Бориса Філатова про те, що невдовзі не лишиться працівників на тепломережах і водогонах.
Автор статті відзначає, що в додатку «Резерв+» в Україні уже зареєструвалися мільйон чоловіків, а «водночас із кількох сотень тисяч українських чоловіків, які перебувають у Польщі, наважилися на таку реєстрацію щойно 1727 і трохи більше ніж 1300 із тих, які перебувають у Німеччині.
«Ми дісталися до одного з цих сміливців», — розпочинає другу, коротшу частину статті польський журналіст. Дмитро зі Львівської області, який 13 років живе в Польщі, уже не лише зареєструвався, але й почав шукати для себе військову частину, до якої хотів би потрапити, до тієї, де є його знайомі.
Дмитро з першого дня війни допомагав біженцям, возив їжу на кордон, давав прихисток у своїй кавалерці, де вони живуть удвох із дружиною. Дмитро від початку війни розумів, що прийде такий момент, який прийшов тепер, і хоча не потрапить на фронт одразу після мобілізації, але психологічно до цього готується.
Дмитро розповів, що кілька його знайомих також зареєструвалися в додатку, але є й такі, які вже прижилися тут, узяли кредит на житло, їхні діти тут ходять до школи, і вони хочуть отримувати польське громадянство, бо так собі упорядкували життя. В Україні, каже Дмитро, також є українці, які взагалі не цікавляться тим, що робиться в Україні, двічі на рік їздять на відпочинок і гадки не мають підтримувати фінансово Україну чи біженців.
А є такі, які віддають останні гроші на протези пораненим військовим.
Rzeczpospolita/С.Ч.