«Путін хотітиме випробувати нас, як Гітлер в 1936 році», - говорить в інтерв’ю тижневику Newsweek. Polska німецький політолог, професор Університету Бундесверу в Мюнхені та автор книжки «Якщо Росія виграє» Карло Масала.
На думку фахівця у галузі міжнародної та воєнної безпеки, Росія уже планує нову війну і, ймовірно, спробує здійснити атаку на Естонію. «Я не очікував би повномасштабної атаки Росії на НАТО, оскільки це означає загрозу великого конвенціонального протистояння, а Росія не впевнена, що може його виграти. Це надто висока ставка. Однак Кремль може спокуситися випробувати єдність Альянсу, здійснюючи якусь обмежену операцію – це значно ймовірніше. Тут є різні можливості: Шпіцберґен, Арктика, міста на кордоні Латвії з Росією та Нарва. Я вибрав сценарій, пов’язаний з Нарвою, бо хотів показати, що ми не мусимо думати у категоріях повномасштабного протистояння. Росія може реалізувати свій план прорахованого ризику через захоплення невеликої частини території НАТО», - говорить він і додає, що після військових навчань у Білорусі російська армія може здійснити вторгнення, пояснюючи, що мусить захищати російську меншину в Нарві.
На погляд Масали, Росія може активізувати в Нарві «зелених чоловічків», яких Естонія може бути не в змозі зупинити.
«Якщо НАТО не запустить П’яту статтю, то воно є мертвим. Адже його створено з метою захисту території держав Альянсу. Якщо навіть на невелику частину його території нападе Росія, а НАТО не прийде на порятунок, то воно не має жодної цінності. А є великий ризик, що не прийде на порятунок. Кремль сподівається, що головні держави НАТО не будуть схильні ризикувати військовим конфліктом із ядерним потенціалом за невелике місто. Це було б повторення старого питання: „Для чого помирати за Ґданськ?”. Ось тільки тоді майже всі знали, де є Ґданськ. А сьогодні майже ніхто в Західній Європі не чув про Нарву», - пояснює аналітик і повторює, що залишення Нарви було б сигналом, що оборонні зобов'язання НАТО не працюють.
Масала наголошує, що у разі такої атаки Росії реакція має бути негайною, позаяк потім все стане значно складніше, а на додаток, підтримка США є непевною. «Останні три роки характеризувалися тим, що європейці не мали чіткої стратегії, чого хочуть досягнути. Ми постачали лише стільки зброї, аби „Україна не програла, а Росія не виграла”. Це не стратегія. І навіть ми самі не знаємо, що це означає. Єдиною стратегією уникнення катастрофи у Європі є те, що Росія має програти війну», - підкреслює у розмові з Newsweek. Polska Карло Масала.
«Дивлячись на Іран, Путін лише „глибоко стурбований”». Філіп Руднік із Центру східних досліджень у Варшаві публікує статтю під таким заголовком на шпальтах видання Kultura Liberalna. У статті показано, наскільки обмеженою, реактивною та опортуністичною стала російська зовнішня політика. Для Путіна сьогодні найважливішим є розрахунок політичної вигоди у відносинах з Трампом – навіть коштом близьких партнерів, таких як Іран.
Автор вказує на байдужість Росії у зв’язку з атаками на Іран. Він наголошує, що Москва обмежилася дипломатичним протестом, попри те, що Іран є її близьким союзником. Він вважає, що це підриває її довіру як партнера та демонструє обмежений глобальний вплив Кремля.
Росія розраховує, що їй вигідніше пом'якшити відносини зі США. Путін розраховує на «перезавантаження» з Дональдом Трампом. Прямі дії на захист Ірану можуть зруйнувати шанси на покращення відносин зі США, визнає автор.
Руднік теж вказує на вигоди Росії від ізраїльсько-іранського конфлікту. Він звертає увагу на те, що ціни на нафту зростають, а світ відвертається від злочинів Росії в Україні.
На погляд автора, Путін – це неефективний посередник між Іраном та Ізраїлем. Трамп проігнорував ці зусилля та самотужки завдав удару по Ірану, показавши, що Росія не враховується у ключових рішеннях.
На думку Рудніка, Росія втрачає вплив, незалежно від розвитку подій. Він додає, що якщо Іран паде або піддасться тиску США, Росія втратить союзника та статус регіональної держави. За його словами, найкращий сценарій для Кремля – це тривалий конфлікт, який може призвести до хаосу, можливостей для посередництва та зростання цін на сировинні товари.
«Ядерна зброя, зрештою, буде застосована, але дивлячись глобально, а не лише через призму конкретного конфлікту. Варто зазначити, однак, що сучасні тактичні боєголовки не мають великого радіуса дії. Те саме стосується забруднення, залишеного цими зарядами. Нам не загрожує повторення Чорнобиля», – каже іраніст Лукаш Пшибишевський та президент фонду AFF в інтерв'ю Wirtualna Polska. Він також окреслює сценарії щодо того, чи є застосування ядерної зброї реальною загрозою, хто може її отримати та яким буде кінцевий результат.
Аналітик не виключає, що епоха тотальної світової війни завершилася з розробкою ядерної зброї. «Ми радше станемо свідками тривалих, виснажливих конфліктів, або ж просто таких швидких поворотів подій, як зараз з Іраном. Однак добрим прикладом є те, що ми бачимо в Україні – війна триває, і кінця їй не видно. Тому, ймовірно, Третьої світової війни не буде – у тому сенсі, як була перша чи друга. Вона буде іншою. На нас чекають тривалі, криваві конфлікти», - говорить у розмові з порталом Пшибишевський.
**
Стаття Лукаша Важехи «Росія перемагає?» на шпальтах тижневика Do Rzeczy аналізує перебіг війни Росії проти України, намагаючись відповісти на питання, чи справді перемагає Росія. Основна теза автора публікації, що Росія не програє цю війну, а твердження про її поразку є пропагандою. Можна сказати, що вона не виграє її так, як передбачала, але Україна виграє її ще менше.
Автор переконаний, що немає умов для повної перемоги жодної зі сторін. Прикладом є Друга світова війна, де Німеччина була повністю розгромлена – сьогодні така ситуація в російсько-українському конфлікті є нереальною. Обидві сторони радше розраховують на втому опонента та мирне завершення конфлікту.
Важеха теж розвінчує міф про ізоляцію Росії. Попри санкції, Росія підтримує свою економіку завдяки резервам, співпраці з Китаєм, Індією, країнами БРІКС. Російська економіка почувається відносно добре – у 2023 році ВВП зріс на понад 5 відсотків. Україна ж, навпаки, зазнала різкого падіння ВВП: наприклад, у 2022 році – понад 30 відсотків щоквартально.
Утім, на думку автора, ЄС не вирішить скасувати санкції, хоча Росія все одно їх обходить. Захід діє на основі політичної та емоційної логіки, а не холодного розрахунку. Мир можливий лише тоді, коли одна сторона вирішить, що «краще припинити дії, ніж програти».
Отже у статті Важехи не стверджується, що Росія перемогла, а радше натякається, що вона не програла – і це саме по собі є успіхом Москви. Україна ж, попри свій героїчний опір, перебуває у складнішій стратегічній, економічній та демографічній ситуації.
Портал Interia повідомляє, що українці хочуть виїхати з Польщі і це для поляків велика проблема.
«Більшість українців зараз заявляють про своє бажання виїхати з Польщі, здебільшого до Німеччини, але також і до інших частин Європи. Якби це підтвердилося в масовому масштабі, ми могли б очікувати падіння ВВП, нестачі робочої сили (в Польщі майже немає безробіття) та повернення до ситуації, коли ми зіткнемося з великим вимиранням», - пише Мацєй Стшембош.
У статті аналізується становище біженців з України в Польщі через три роки після початку війни. Польща дуже добре відреагувала на першому етапі конфлікту – біженців приймали без таборів, їм надавали право на роботу та догляд. Суспільство виявило велику солідарність.
Однак відсутність довгострокового плану інтеграції з боку держави (як уряду ПіС, так і нинішньої коаліції) призвела до того, що багато українців планують виїхати з Польщі до інших європейських країн, зокрема до Німеччини. Політики, за словами Стшембоша, знехтували питанням інтеграції – бракувало планування, комунікації та протидії антиукраїнській дезінформації.
Автор наголошує, що українці насправді підтримують польську економіку – вони працюють, сплачують податки, збільшують ВВП і не обтяжують соціальну систему. Він наводить дані зі звіту УВКБ ООН та Deloitte показують, що українці зробили значний внесок у польську економіку (2,7% ВВП у 2024 році, профіцит бюджету 12,5 млрд злотих). Більшість біженців працюють, часто нижче своєї кваліфікації – 56% мають вищу освіту, але лише третина з них працює за своєю професією. Їхній від'їзд означатиме серйозні економічні втрати та поглиблення демографічної кризи у Польщі. На додаток, як пише автор, демографічна структура українських біженців сприятлива для Польщі – 40% – діти, 41% – жінки. Це може бути відповіддю на проблему старіння суспільства.
Опрац. Тарас Андрухович