Для США Ізраїль є ключовим елементом системи безпеки Близького Сходу, і Вашингтон фактично знаходиться на волі Тель-Авіва чи Єрусалима. Зараз ситуація схожа. Як американська участь на Близькому Сході може вплинути на ситуацію в Україні? Про це на порталі Wirtualna Polska пише Славек Заґурський у статті «Ключовий елемент: Чи постраждає Україна від кроку Трампа?».
Автор нагадує, що з моменту вступу на посаду Дональда Трампа військова допомога США Україні була скорочена до абсолютного мінімуму. Поставки більшості наступальних озброєнь були призупинені. Незважаючи на тиск з боку деяких республіканців та європейських союзників, адміністрація послідовно проводить політику ізоляціонізму.
Наслідки скорочень для України, тобто зменшення поставок боєприпасів, ракет та радарів спричиняє: втрату ініціативи на фронті українською армією, просування Росії на Харківському та Сумському напрямках, дефіцит у протиповітряній обороні та ротації підрозділів, зростаючу залежність від європейської допомоги.
На думку автора, адміністрація Трампа стоїть перед вибором: або підтримувати свою участь у Східній Європі, або повністю зосередитися на Близькому Сході, який вона вважає важливішим. Вибір Трампа очевидний: «Америка понад усе» = Близький Схід на першому місці. На практиці це означає перерозподіл частини ресурсів, особливо фінансових та операційних, з Центральної та Східної Європи на Близький Схід. Це найбільше б'є по Україні.
Заґурський вважає, що Європа намагаєтсья врятувати ситуацію. Однак європейська підтримка, хоча й зростає, – недостатня, щоб компенсувати скорочення США, – зазначає публіцист.
Заґурський пише, що Москва користується напругою в США та НАТО. Дії Сербії щодо Косова, нестабільність у Молдові та російські провокації в Балтійському морі свідчать про те, що Москва навмисно грає на ситуації глобального перевантаження США та НАТО. Розподіл уваги та ресурсів між Близьким Сходом та Європою може зіграти на руку Кремлю в найближчі місяці. Мета Росії — відволікти Захід і змусити його до політичних поступок за столом переговорів.
Висновки Заґурського наступні: США не відмовляться повністю, але обмежать підтримку України до політичного мінімуму. Україна протримається військово, але не матиме сил для контрнаступу. Пріоритетом США зараз є стабілізація Ізраїлю, а не перемога України. Європа повинна діяти разом і швидко, щоб зупинити повзучу поразку України. Конфлікт у Східній Європі вступає у фазу війни на виснаження, де час – на боці Росії.
Про «Розрахунки Путіна» пише Роберт Боґданський на шпальтах тижневика «Do Rzeczy».
Автор статті вважає, що Росія може стати ядерним покровителем непередбачуваного режиму в Ірані, що нагадувало б взаємини Путіна-Мєдвєдєва — удавана рівність і співпраця, але насправді засновані на залежності та маніпуляціях. Така домовленість служитиме стратегічним інтересам Росії та дестабілізуватиме світовий порядок.
Боґданський нагадує про російську багаторічну стратегію дестабілізації. Росія роками використовувала свої союзи з авторитарними державами (Сирія, Іран, Північна Корея) як інструмент впливу та хаосу на міжнародній арені. Інтернет-меми із зображенням авторитарних лідерів (наприклад, Хаменеї, аль-Асад, Янукович) зображують їх як пішаків Путіна, що сидять за кухонним столом у Кремлі – пропагандистський образ, але такий, що відображає реальність.
Публіцист зауважує, що на відміну від Сирії, Іран не просто клієнт – це потенційний стратегічний партнер, особливо в контексті його ядерної програми. Потенційне набуття Іраном ядерної зброї було б вигідним для Росії – їй не потрібно постачати боєголовки, достатньо підтримувати незрозумілість щодо доступу до них.
Автор стверджує, що Росія ставиться до Ірану як до України – як до зони впливу, втрата якої буде ударом по престижу. Відносини Москви та Тегерана, на його думку, нагадують відносини Пекіна та Пхеньяна: асиметрична залежність, але з потенціалом дестабілізації світового балансу.
Стаття Марека Будзіша «Вболіваємо за Келлога», опублікована в тижневику «Sieci», стосується неочікуваного візиту Кіта Келлога – спеціального посланника США з питань України та Росії – до Мінська 20 червня 2025 року. Зустріч з Аляксандром Лукашенком та його близьким оточенням викликала хвилю спекуляцій та інтерпретацій щодо можливих змін у політиці Білорусі.
У статті натякається, що Лукашенко знову намагається вести свою геополітичну гру: він робить жести в бік Заходу та намагається посилити незалежність від Москви. У ній наголошується на теплій атмосфері зустрічі та символічній поведінці.
На думку автора, це може бути початком нової спроби переосмислити відносини Білорусі зі США та Заходом. Мінськ кілька місяців підтримував робочий контакт з американцями, готуючись до візиту. Росія може бути стурбована – послаблення впливу Москви на Білорусь є серйозною регіональною зміною, вважає Будзіш.
Автор пише, що Кремль може інтерпретувати дії Лукашенки як зраду та спробу здобути незалежність. Російська економіка та війна в Україні послаблюють його здатність впливати. Побоюючись «кольорових революцій» та подальших бунтів, Росія може рішуче відповісти, не виключає Марек Будзіш.
На погляд публіциста, Білорусь може прагнути «єгипетської моделі» – збереження авторитарного правління, водночас досягаючи угоди із Заходом. Автор зазначає, що Лукашенко хоче забезпечити собі «м’яке приземлення» після відходу від влади. Наступні кроки США будуть ключовими – можливе скасування деяких санкцій, передача технологій або економічна підтримка.
Будзіш торкається теж міжнародного контексту. За його словами, Росія ослаблена, США повертаються до активної політики в регіоні. Білорусь може стати полем гри між Заходом і Росією, але також може отримати вигоду від стратегічного положення. При цьому Лукашенко розраховує на покращення відносин та економічну допомогу, не відмовляючись від повного контролю над країною.
Корнель Вавжиняк на шпальтах тижневик «Przegłąd» пише про «Загадкові зникнення дронів» над Балтійським морем на півночі Польщі. І цікавиться, чи не можуть бути це дії росіян?
У районах Триміста та півострова Гель відбуваються загадкові перебої в роботі дронів та електронних пристроїв. Оператори безпілотників повідомляють про втрату контролю над своїми машинами, їхні спонтанні падіння або непередбачувані рухи. Перебої також впливають на GPS-навігацію в автомобілях та системи прокату електромобілів, – пише автор.
Експерти підозрюють використання станцій активних перешкод, так званих глушників (англ. jammer), чи пристроїв для фальшування локації (англ. spoofing), що може свідчити про контррозвідувальну діяльність. Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш пов'язує інциденти з діями Російської Федерації. Альтернативна гіпотеза передбачає навчання НАТО або дії Служби державної охорони (SOP), про які офіційно не повідомляється громадськості.
Експерти, яких цитує автор у статті, наголошують, що Росія може використовувати такі дії: для розвідки та випробувань, або як заходи для зриву діяльності спецслужб НАТО та Європи в регіоні Балтійського моря. Пьотр Нємчик, експерт з питань безпеки, попереджає, що Росія може використовувати ці методи для перешкоджання моніторингу басейну Балтійського моря, який має велике стратегічне значення.
Автор статті наголошує, що такі дії є частиною нової фази конфліктів – так званої війни дронів, де безпілотні системи використовуються як для бойових, так і для розвідувальних операцій. Україна показує, наскільки ефективно можна використовувати як повітряні, так і надводні дрони. У статті наводиться приклад українських атак й операцій на російський флот за допомогою морських безпілотників. Це показує, що Росія сама є мішенню для передових операцій безпілотників, але також може розробляти власні системи радіоелектронної боротьби для самозахисту або проведення гібридних операцій.
Деякі експерти припускають, що Росія може розглядати регіон Ґданської затоки як випробувальний майданчик: для перевірки ефективності нових технологій глушіння, для проведення діяльності нижче порогу війни, яку важко довести та офіційно приписати.
На порталі Defence24 читаємо статтю під назвою «Польща та Україна: реконструкція залізничної інфраструктури як стратегічний стовп безпеки регіону».
Війна в Україні показала, що залізнична інфраструктура відіграє ключову роль не лише в економіці, а й в обороні. Залізниця дозволяє перевозити війська, евакуювати людей, здійснювати гуманітарні поставки та експорт, стаючи стратегічним інструментом для стійкості країн регіону. Конфлікт підкреслив важливість сучасної, ефективної залізничної мережі як основи безпеки – як економічної, так і військової.
Як наголошується у статті, реконструкція української залізниці – це можливість для інтеграції з Європейським Союзом, особливо шляхом адаптації до стандартів мережі TEN-T. Поточні відмінності в інфраструктурі (наприклад, ширина колії) обмежують можливості співпраці та підтримки. Польща, завдяки своєму розташуванню та потенціалу інфраструктурних компаній, відіграє роль логістичного хабу для України. Однак вона повинна вийти за рамки цієї функції та активно брати участь у реконструкції, створюючи, серед іншого, спільні підприємства з українськими партнерами.
Стабільне фінансування залізничних інвестицій у Польщі має ключове значення. Запропонована реформа Залізничного фонду може забезпечити безперервність реалізації проектів, збільшивши пропускну здатність ліній та зміцнивши обороноздатність. Сильний, стабільний залізничний сектор Польщі також є надійним партнером для України та елементом регіональної безпеки.
Опрац. Тарас Андрухович