«Найбільший консервативний тижневик думки в Польщі», — так себе визначає тижневик «Sieci» з уже традиційною агресивною обкладинкою і рекламованим «Лише у нас» написом «Так убивають ліві». Лідом до цього заголовку слова: «Шок після вбивства Чарлі Кірка. Чи вдасться поставити перешкоду лівому тероризму?» Відповідні й ілюстрації.
Інші теми, заявлені в номері — «Сенсаційні залаштунки мільярдного тендеру на швидкісну залізницю, «Розпад Конфедерації — це питання часу», «Демаскуємо атомний блеф Путіна» і «Кохання сильніше за Аушвіц».
Стаття «Слухаймо Мерца!» Броніслава Вілдштейна передбачає слухання Мерца в такий спосіб, щоби прийти до висновку «Якщо Євросоюз перестане бути нам корисним, то ми повинні вийти з нього. Те, як нас будуть сприймати в Берліні й інших країнах Євросоюзу, буде залежати виключно від наших політичних домовленостей».
Загалом «німецькі мотиви» у журналі звучать у кількох статтях, навіть там, де би не сподівався, скажімо як про залаштунки тендеру на парк швидкісної залізниці в Польщі, щодо якого автор припускає (й аргументує свої припущення), що це буде «підлаштування під виробника з Німеччини».
Конрад Колодзєйський у статті «Евакуаційного наплічника недостатньо» переймається тим, що Польща, хоча й зробила великий крок уперед щодо військової потуги, але «як суспільство ми майже беззахисні».
Автор серйозно ставиться до висловлювань Дмитра Медвєдєва, функцію якого порівнює з функцією Жириновського та Дмитра Пєскова, оцінюючи, що якщо вони стверджують, що Москва знаходиться в стані фактичної війни з НАТО, а Україна є головним полем битви на цей момент, то поле битви, як відомо, може пересуватися.
Тож Польщі необхідно перестати думати, що ця війна скоро закінчиться, а також подивитися на конфлікт «очима противника», «бо якщо росіяни вважають що вони на війні з НАТО, то і ми, логічно, повинні відповісти тим самим», а також підготуватися до подальшої ескалації та підпорядкувати цьому всю політику держави.
Підготуватися заважає ЄС, який підписав угоду з МЕРКОСУР і «пре до зеленого ладу». А ще є проблема імміграції, яка «невдовзі може викликати чималі внутрішні конфлікти та збурити єдність суспільства».
Відтак реакція польського суспільства, а особливо уряду, на напад російських дронів виглядає безпомічно, а на шляху до адекватної підготовки поляків до російської агресії стоїть «криза довіри».
Конрад Колодзєйський також розчарований надмірною диджиталізацією, через яку сучасні діти узалежнені від смартфонів і уявлення не мають, як читати паперові карти, яких і так немає, не вміють обслуговувати радіостанції та не визначать азимуту.
У висновках автор наводить дані соціологічного дослідження, відповідно до якого лише 26 % анкетованих поляків готові боронити Польщу, а аж 57 % не збираються брати в цьому участі.
«Тижневик, який найбільше впливає на громадську думку в Польщі», тобто «Newsweek» темою номера обирає «Дудусь хоче бути мільйонером», де переймається проблемами збагачення колишнього президента Польщі. Додаткові теми, винесені на обкладинку, — «Чому в США вже немає демократії, і що це означає для світу», «Війна поблизу нас. Чи знаєш, що зробити, коли зазвучать сигнали тривоги», «Поляки в Данії», а також «Жіночі фантазії про секс».
Редакторська стаття має назву «Мовчання еліт» і її сенс концентрується в словах «Близько десятиліття кипіли енергією, з пристрастю аналізували ПіС, говорили про демократію, про права людини. Сьогодні або говорять тихіше або мовчать, хоч ситуація принципово гірша, ніж тоді».
Сам тижневик говорить, крім згаданого, про дисморфобію — суб’єктивне відчуття обридження або дефекту, якого інші не зауважують і яке часто супроводжується психічними проблемами. Є матеріал про «Покоління без зусиль», яке здатне робити лише те, що легке й приємне, як у грі на комп’ютері, й зовсім не здатне зробити реальне фізичне зусилля. Урівноважує статтю розлога рецензія на книжку про те, що поляки раптово старіють, і ще одна — про травматичний досвід пологів.
Про ще один травматичний досвід — матеріал «Ми роздратовані»: про нудоту від Європи, зростання нерівності й травму 90-х років. «Останні 35 років ми шукали рішень для майбутнього, дивлячись на минуле Заходу, не усвідомлюючи, що вони вже не працюють», — каже професорка соціології Мірослава Мароди.
«Поляки сповнені агресії. Це нас отруює», — таку назву має матеріал Давіда Карпюка.
«Довгі роки дозволялася мова ненависті. Сьогодні жнива. Агресія стає всюдисущою», — постулює автор статті, наводячи приклади з досвіду двох працівниць кав’ярень. Професор Рафал Піньковський, із яким розмовляв журналіст, підтверджує, що зростання агресії — це не суб’єктивне відчуття, а об’єктивні дані. Як приклад професор згадує, що така ненависть часто спрямована проти осіб українського походження, «а це ж наші сусіди, колеги, співробітники, це частина нашого суспільства».
Професор заперечує думку про те, що якщо «вивантажувати» агресію в інтернет мережі, то потім буде менше фізичної агресії в житті. З точністю до навпаки.
Польща — одна з останніх впровадила постанови закону Євросоюзу про цифрові послуги. Вона знаходиться в групі держав, які підлягають дисциплінарній процедурі за це спізнення. І люди відчувають, що в Польщі є згода на ненависть та агресію, — пояснює професор. «Випадок Ґжеґожа Брауна — це коронний випадок», — гірко каламбурить професор, — оскільки Браун постійно й безкарно використовує насильство та ще й стає щоразу зіркою соціальних медіа. Є й гірші випадки, як глорифікація Януша Валюся, расистського вбивці.
«Глорифікація насильства, зокрема й екстермальної, увійшла в кровообіг... Боюся, що доки прийде протверезіння, станеться щось страшне», — песимістично підсумовує вчений.
«Об’єктів ненависті є щораз більше: українці, геї, євреї, мусульмани, вчителі, лікарі, люди, які виглядають інакше, з іншими поглядами, біженці, люди, які захищають біженців, активісти», — каже Конрад Дулковський, очільник Центру моніторингу расистської та ксенофобської поведінки. Він зазначає, що раніше можливі були розмови та дискусії між представниками різних політичних поглядів, які часто закінчувалися словами «Не погоджуюся, але шаную факт, що ми поговорили», але сьогодні таких можливостей немає. Розмова «закінчується словами "Ти лівацька к...ва", і потім летять погрози».
Автор закінчує статтю оптимістичним прикладом про перепросини від одного з ультраправих Братів Камрадів, який знімав на відео приниження, агресію, погрози й фізичні дії проти Конрада Дулковського.
«Це нас усіх отруює», — остання фраза статті.
С.Ч.