Росія тестує межі
«Newsweek Polska» публікує велике інтерв’ю з доктором Александером Олехом, експертом із питань національної безпеки, під промовистим заголовком «Як боротися з Росією».
Головна теза експерта — Польща вже фактично перебуває у стані гібридної війни з Росією. Йдеться не лише про потенційну військову агресію, а про цілу систему дій, спрямованих на дестабілізацію країни: саботаж, кібератаки, спроби порушення повітряного простору, диверсії на залізниці та енергетичних об’єктах, а також інформаційні операції.
Окремим елементом цієї стратегії Олех називає дії Білорусі та міграційний тиск на польському кордоні. На його думку, Москва поступово перевіряє, наскільки далеко може зайти, не провокуючи масштабної відповіді Заходу.
Саме тому відсутність великих руйнувань чи значної кількості жертв не означає, що Польща виграє цю боротьбу. Кожна атака, яка залишається без адекватної відповіді, може створювати для Росії сигнал про готовність і надалі випробовувати західні «червоні лінії».
Олех закликає Польщу посилювати власні оборонні можливості, включно зі спроможністю завдавати ударів у відповідь, але наголошує: будь-які дії мають координуватися із союзниками по НАТО. Самостійна ескалація у відносинах із Росією, на його думку, була б небезпечною.
Важливу роль експерт відводить Україні. Передача Києву більшої кількості наступального озброєння, вважає він, могла б посилити безпеку самої Польщі, змушуючи Росію витрачати більше ресурсів на оборону.
Україна — один із ключів до позиції Польщі у Вашингтоні
На цьому тлі особливо важливою виглядає розмова депутата від «Громадянської коаліції», голови Ради у справах співпраці з Україною Павела Коваля з порталом Onet.
Його головний меседж адресований президенту Каролю Навроцькому: якщо Польща прагне зміцнювати свої позиції у відносинах зі Сполученими Штатами, їй недостатньо робити ставку лише на особисті контакти з Дональдом Трампом. Варшаві необхідна активна східна політика, ключовим елементом якої є Україна.
Коваль наголошує, що під час своїх поїздок до США регулярно говорить з американськими конгресменами та сенаторами — як республіканцями, так і демократами — про польсько-українські відносини. За його оцінкою, у Вашингтоні Польщу сприйматимуть як сильнішого та відповідальнішого партнера, якщо вона демонструватиме стабільні й конструктивні відносини з Києвом.
Це особливо важливо на тлі суперечок, які останніми місяцями загострюються у польсько-українських відносинах. Історична пам’ять, Волинь та політичні розбіжності дедалі частіше стають предметом внутрішньополітичних дискусій у Польщі.
Логіка Коваля полягає в іншому: ці питання не повинні перетворюватися на стратегічний конфлікт. Для Варшави принципово важливо зберігати конструктивний діалог із Києвом, адже головною загрозою для польської безпеки залишається Росія.
Таким чином Україна постає не лише як об’єкт польської допомоги, а і як елемент безпеки Польщі та одним із чинників її ваги у відносинах зі США.
Війна виходить за межі українсько-російського фронту
Інший акцент робить тижневик «Do Rzeczy». У публікації Єжи Карвеліса «Європа проти Ірану» йдеться про можливе розширення географії конфлікту.
Автор аналізує українську атаку на судно, яке перевозило військове обладнання з Ірану до Росії. З української точки зору, такі дії можуть бути способом перерізати канали постачання озброєнь російській армії. Водночас вони створюють ризик прямого конфлікту України з Іраном.
Єжи Карвеліс звертає увагу на ширший контекст: Росія та Іран мають тісні військово-політичні зв’язки, тоді як Україна опиняється в одному ширшому таборі зі США та Ізраїлем у протистоянні з Тегераном.
Публіцист ставить провокативне питання: що станеться, якщо Іран атакуватиме вже не Україну, а європейську державу? Чи може такий сценарій призвести до поширення близькосхідного конфлікту на Європу та поставити НАТО перед необхідністю реагувати?
Головний висновок автора — сучасні конфлікти дедалі більше переплітаються. Війна Росії проти України вже не існує у повній ізоляції від інших глобальних протистоянь, а інтереси Росії, Ірану, США, Ізраїлю та європейських держав дедалі частіше перетинаються.
Антиукраїнські настрої виходять за межі соцмереж
Водночас польські медіа дедалі більше говорять не лише про зовнішні загрози, а й про внутрішню проблему — зростання антиукраїнських настроїв.
У колонці головного редактора «Newsweek Polska» Міхала Шадковського «На голі кулаки» йдеться про те, що агресивна риторика щодо українців дедалі частіше переходить із соціальних мереж у публічний простір.
Автор згадує образливі висловлювання, випадки нападів на українців та поширення антиукраїнського контенту. На його думку, небезпека полягає не лише в діяльності окремих радикалів. Антиукраїнські настрої поступово можуть ставати інструментом політичної мобілізації.
«Newsweek Polska» також критикує польську владу за недостатньо жорстку реакцію на таку риторику. Натомість видання пропонує більше говорити про реальний внесок українців у польське суспільство та економіку. Зокрема, у публікації наводяться дані, згідно з якими у 2024 році українці забезпечили близько 2,7% польського ВВП і сплатили понад 15 млрд злотих податків та внесків.
Для польської влади це означає необхідність чіткіше відокремлювати легітимні суперечки щодо політики України від мови ворожнечі та спроб перетворити українців на зручного внутрішнього ворога.
Українська культура: солідарність чи політика?
Ще один аспект польсько-українських відносин розглядає «Do Rzeczy» у матеріалі мистецтвознавиці Моніки Малковської «Промоція завдяки війні».
Авторка аналізує, як після 2022 року змінилася присутність української культури в Польщі. Польські музеї, галереї та культурні інституції активно приймали українських митців, кураторів і представників мистецького середовища. Українське мистецтво отримало можливість бути представленим у провідних польських культурних установах.
Водночас матеріал ставить питання про межі такої підтримки. Де закінчується культурна солідарність і починається політика? Чи не створює посилена увага до українських митців відчуття конкуренції з польським культурним середовищем? І наскільки довго має тривати особливий режим підтримки української культури?
При цьому авторка визнає позитивне значення культурного діалогу. Українське мистецтво стало важливою частиною польського публічного простору після початку повномасштабної війни, а культура може залишатися одним з інструментів порозуміння між двома суспільствами.
Опрацював Тарас Андрухович