Військовий шлях Владіміра Путіна не веде від пункту А до пункту Б, а є об’їзною дорогою, що веде від пункту А назад до пункту А. Точний метод уникнення поразки, путінізм війни, має всі ознаки тупика, — оцінили на шпальтах видання Foreign Affairs дослідники Майкл Кіммедж і Марія Ліпман.
Перемога у довгій війні вимагає мобілізації військ і обладнання, що витримає довше, ніж військо і обладнання іншої сторони конфлікту, однак, Путін не пішов за цією класичною формулою, навпаки, він перевернув це на інший бік, атакуючи спочатку Україну, а лише згодом намагаючись змобілізувати російське суспільство, — оцінили спеціалісти.
Путін «ніколи не представляв конкретних переконливих цілей; ті, які він визначив, з часом змінилися. Вторгнення Росії в Україну у різних моментах мало на меті призупинення вигаданого геноциду, денацифікацію країни, що не була фашистською, визволення нібито російської природи України та демілітаризацію країни, незважаючи на те, що це не було загрозою для Росії», — перелічує професор Кіммедж.
За словами Кіммаджа та Ліпман, риторику Росії під час вторгнення можна назвати «воєнним путінізмом». Більш репресивний і менш гнучкий, ніж довоєнний путінізм, він нав’язав росіянам дух війни, мета якого «не програти, не здатися, не визнати поразки, не дозволити нічому, що загрожуватиме виживанню режиму».
PAP/М.К.