X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Ґарет Джонс і ціна правди

25.10.2019 20:00
Сьогодні у польський прокат виходить фільм «Громадянин Джонс» Аґнєшки Голланд. В українському прокаті він буде із назвою «Ціна правди»
Аудіо
  • Інтерв'ю Аґнєшки Голланд і Мірослава Влеклого
Kadr z filmu Obywatel Jones, reż. Agnieszka Holland
Kadr z filmu "Obywatel Jones", reż. Agnieszka HollandRobert Pałka/Kino Świat

Це – картина про валлійського журналіста, який прагнув донести до світу трагедію Голодомору в Україні у 30-роках. Він розповідав про це на той час великим світу, однак йому не вірили. Одного разу Джонс вирішив зіскочити з потяга у Харківській області і пройтися селами, які вмирали від голоду, пішки. Він це зробив. Однак, описану ним правду, світ так і не почув.

Поряд із фільмом Аґнєшки Голланд у світ вийшла книга письменника і журналіста Мірослава Влєклого «Ґарет Джонс. Людина, яка знала забагато». Це – біографія валлійського журналіста. Цікаво те, що автор книжки, як і в 30-ті роки ХХ століття герой його книги, пройшов шлях селами Харківщини, питаючи свідків про Голодомор.

- Розкажіть, будь ласка, про обставини зйомок фільму в Україні? Що вам допомагало відчути атмосферу тих часів? Чи ви використовували історичну хроніку?

Аґнєшка Голланд: Є дуже мало іконографічних матеріалів, дуже мало фотографій. Я взагалі не бачила такого фільму, який би показував найгірше з тих часів. Однак було трохи фотографій. Було багато спогадів. Але те, що ми бачимо на тих небагатьох фотографіях чи у спогадах, то це особливо не відрізнялося у візуальному плані від інших голодів, наприклад, від голоду у Варшавському Гетто. Я знімала фільми з тих часів, тому я знала, де можна спіткнутися, як легко можна послизнутися у таку, можна сказати, поверхневість. Ми шукали такий спосіб, аби це більше виразити, аніж розповісти. Тиша, яка йде поруч зі смертю, вмирання з голоду, безсилля, самотність… Ми хотіли, аби це вдалося там сфотографувати, зробити образ.

- Якщо йдеться про історію журналіста Ґарета Джонса, то його постать також представлена в інших фільмах. Зокрема, в українському документальному кіно Сергія Буковського «Живі»? Цікаво, чи ви мали нагоду подивитися цей фільм? Можливо, ви знаєте режисера? Взагалі, з ким ви співпрацювали під час зйомок фільму «Ґарет Джонс» («Ціна правди») в Україні?

- Там ми мали співпродюсера, це називається – кінороб, наскільки я пам’ятаю. Дуже добре нам співпрацювалося. Вони організували частину зйомок в Україні у співпраці з нашими польськими виконавчими продюсерами, які відповідали загалом про все. Але велика частина команди під час зйомок в Україні була українською. Я дуже добре згадую цю співпрацю, як і зі сценографом, режисеркою персонажів, костюмографкою і зі всією командою, яка щоденно з нами була і організовувала нам знімальний майданчик. Було відчуття, що для тих людей це не був просто якийсь пересічний фільм, іноземна послуга. Вони відчували, що твориться важливий фільм.

- Чи ви долали шлях Ґарета Джонса на Харківщині? Чи знімали ви у тих місцях?

- Ми знімали у Харкові, але Харків для нас зіграв Москву. Також ми трохи знімали у Києві. Наприклад, у помешканні однієї журналістки, це була так звана комуналка. Це було у Києві. Але все інше ми знімали не у тих місцях, де Ґарет перебував. Ані в Сталіно, ані на околицях. Пригадую, що ми знімали в одному селі, я вже зараз не згадаю цієї назви, але це було між Києвом і Прип’яттю. Загалом, ми вибирали такі місця, які були найбільш подібні, особливо будівлі, до 30-х років в Україні. Можна знайти ще такі села, які практично не змінилися з тих часів. У них, щоправда, є трохи електростовпів, але ми їх ліквідували.

- На тих теренах є також кладовища. Пусті поля, про які розповідають, що це кладовища, що там лежать люди, без могил…

- Спочатку робилися могили, а потім, коли смертність стала масовою, то вже не було особливо кому хоронити померлих. Ця секвенція висловлює цю абсолютну безпорадність, самотність і того  Ґарета, який перебував у тому жахливому світі, у якому єдине, на що він мав надію, то це те, що хтось ще йому щось розкаже, пояснить, чому все це виглядає настільки абсурдно. Не можна було зрозуміти, як на такій родючій землі, а Україна була житницею Росії, найбільш родючою землею тої частини Європи, де селяни були хорошими господарями, досить заможними, знали, як вести господарство, з причин природньої катастрофи – посухи, повені чи ще чогось, панує настільки сильний голод. Люди самі не розуміли, чому це відбувається, як так сталося.

Письменник і журналіст Мірослав Влеклий, коли почув історію про Ґарета Джонса, то надзвичайно нею перейнявся і протягом доби, від тоді, коли отримав пропозицію написати книжку про нього, властиво, його біографію, погодився на це. Вона називається «Ґарет Джонс. Людина, яка знала забагато». Він збирав різні матеріали, співпрацював також зі знімальною групою, але також вирішив пройтися пішки селами, як Ґарет Джонс під час Голодомору в Україні у 30-х роках на Харківщині. Тоді журналіст вистрибнув із потягу і йшов глибокими снігами у пошуках правди. Тоді йому ніхто не вірив, що в Україні – голод. Він йшов селами і бачив на власні очі, як вмирають люди. Мірослав Влеклий під кінець 2018 року, у тій же порі, разом з українським колегою, істориком з Харківщини, також пішли цим шляхом. Якою ж була ціль при подоланні цього шляху майже 90 років після Голодомору?

Мірослав Влеклий: Я хотів відчути це повітря у ту пору року. Доторкнутись до снігу. Снігу ми не застали. Але був мороз. Я хотів пройти той самий залізничний шлях, який кілька десятків років тому пройшов Ґарет Джонс. Я дуже сподівався на те, що я зустріну останніх свідків Голодомору. І я їх зустрів. Практично, у кожному селі, до якого ми заходили, були якісь останні люди, які пам’ятали Голодомор. Тоді вони були дітьми. Але кожен з них якось доповним для нас цю історію Ґарета Джонса. І для мене ці зустрічі і подорож мабуть були найсильнішим враженням під час написання цієї книжки. Окрім Романа Романцова, з якими ми там були, я відчував, наче Ґарет Джонс йшов разом з нами.

- У деяких свідченнях люди, які пережили Голодомор кажуть, що «краще, аби наше покоління взагалі не народжувалось». Що вам ці люди розповідали?

- Це також були дуже сильні розповіді, спогади. Наприклад, в одному селі люди розповідали, як вони їли власний кал. Нічого іншого вже не було. Вони знали, що вже помирають. В останні миті свого життя вони хотіли наситити шлунок. Це були розповіді, на мій погляд, не для кожного журналіста. Не кожен би міг це пережити. Я дуже довго над цим думав після повернення з України. Це було ще сильніше, коли я чув це з перших вуст. Це було значно сильніше, ніж, якби я це прочитав у якійсь книжці.

Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.

Мар'яна Кріль