X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Маленькі церкви зі світу Лемківщини

26.01.2020 20:00
Народний майстер Михайло Вархіл за понад 40 років у маленькій квартирі в Лігниці зробив понад 60 мініатюрних церков з Лемківщини
Аудіо
  • Розповідь Михайла Вархіла про церковні мініатюри з Лемківщини
Мініатюра церкви з села Бєлічна на ЛемківщиніПьотр Вархіл, фото люб'язно надане автором для публікації

Михайло Вархіл народився на Лемківщині у селі Крампна. У 1947 році, коли йому було кілька років, усю сім’ю в рамках операції «Вісла» переселили на захід Польщі. Лише у 60-х роках йому вдалося вперше після виселення потрапити на Лемківщину і до рідної хати. Тоді він зробив кілька фото хати, де народився, хоч на той час там вже все було по-іншому. Через певний час він вирішив зробити дерев’яну мініатюру свого рідного дому. Йому це вдалося зробити з розповідей батька, який добре пам’ятав цей інтер’єр. Після цього цікавість до дерева переросла у багатолітнє майстрування церковних мініатюр. Їх Михайло Вархіл зробив понад 60, об’їздивши з ними майже усю Польщу. У своїй маленькій квартирі у Лігниці він зберігає лише частину з них. Каже, що це його світ, що серед цих церков, він почувається, як удома.


Михайло Вархіл разом з дружиною Михайло Вархіл разом з дружиною

- Це – модель моєї хати у Крампній. Я тут народився у цій хаті. Я зробив цю модель, коли ще був живий мій тато. А я якось поїхав до Крампної. Цей дім там ще був. Я трохи пофотографував. А решту – розміри, приміщення в середині, то тато мені це все розповів. Адже він все пам’ятав в деталях. Це було у 70-х роках. А це – хата моєї мами. Вона жила у ній з дитинства. Це також Крампна. Я народився у 1941 році, у Яслівському повіті, це – центр Лемківщини. Я дуже мало пам’ятаю з виселення, мені було всього 6 років. А ми жили в кінці села, я мало ходив в село з татом чи з мамою. На це не було часу. Ми були трохи на відлюдді. Багато не пам’ятаю. Пам’ятаю нашу річку Віслок. Хату теж трохи пригадую. Пізніше у 66-му я поїхав туди в рамках райду. Тоді я вже був дорослою людиною. Тоді я побачив місце, звідки моє коріння. Це була така хатинка. Трохи сумно було. Але було дуже родинно. Тоді, у 66-му році я вперше поїхав із західних земель, там вже жили інші люди. Ми тоді поїхали з друзями в гори. Ті люди, які жили в тій хаті, нас впустили до дому, ми трохи там посиділи. Тоді я зробив кілька фото цього дому. Завдяки їм я зробив згодом модель своєї хати, - розповідає Михайло Вархіл.


Модель родинного дому Михайла Вархіла з села Крампна Модель родинного дому Михайла Вархіла з села Крампна

А як же захоплення деревом переросло у багатолітнє майстрування церковних мініатюр?

- Я взагалі не думав про це серйозно, аби робити такі моделі. Мене просто дуже здивували блискучі куполи церков серед зарослого лісу. Я був в захоплені. Цей образ досі в мене перед очима. Вперше після виселення я щось таке побачив і мене це дуже вразило. Я почав працювати над будівництвом тих елементів, моделей досить пізно. Я приїхав до Лігниці на той час з Ґожовського воєводства, тут я почав працювати. А робота є робота. Я хотів ще чимось зайнятися. Я дуже любив майструвати у дитинстві. Я робив візочки, санчата з дерева. Я взагалі обожнюю дерево. Я дуже люблю, наприклад, запах сосни. Із сосновою дошкою я можу сидіти дуже довго, годинами. Мене це збагачує. І тоді я собі подумав, що ж би таке зробити ще в умовах такого маленького житла на поверсі. Тоді в «Українському календарі» я побачив розріз церкви – конструкцію стін. Як так це робилося, то я собі подумав, що варто спробувати. Я збирав матеріали, не мав технічного підґрунтя. Мав просто якусь основу – ножик і пилочку. З часом, як це буває, я все це вдосконалив. Я зробив собі кілька пилок, різне інше знаряддя придбав, які потрібні у цьому. Дехто каже, що я роблю свої церкви з сірників. Це – неправда. Це зовсім не з сірників, а з дерева. Дерево спочатку обробляє столяр, ріже їх на менші елементи, потім ще на менші, а я у себе ріжу на ще менші елементи. Аби зробити таку невеличку частинку для даху мініатюрної церкви, то треба прикласти чималих зусиль. Його ширина – 4 мм, товщина - 0,4 мм. І з такого дерева це все робиться.


Мініатюрна церква з Лемківщини авторства Михайла Вархіла Мініатюрна церква з Лемківщини авторства Михайла Вархіла

Усіх церков я зробив 64. 21 церква перебуває поза Лігницею – у родичів, знайомих, а всі інші – тут, у нашому помешканні. Я не пам’ятаю, коли я почав цим займатися, всі мене про це запитують. Я просто ніколи навіть припустити не міг, що це набере таких обертів, що це так розвиватиметься. Я собі думав: о, це така забавка для мене. Я точно не пам’ятаю, скільки це триває, але вже близько 40 років точно. Знаєте, якщо хтось любить щось майструвати, то це вже у крові. Це вже йде з людиною протягом всього життя. У таких умовах маленької квартири я б не міг великих речей зробити. Я подумав, що щось маленьке все ж можна зробити. Я поїхав до Свидника на фестиваль до Музею української культури. Там я роздобув одну книжку, я маю її тут. Там були різні малюнки, розрізи, фото архітектури. Це мені дуже допомогло. Я почав пробувати. Перша церква мені не вийшла. Друга теж майже не вийшла. А третя вже вийшла.

У мене було понад 20 виставок, я ніколи ніякого негативу не відчув. Не пригадую собі якоїсь критики. Це дуже ощасливлює і додає віри. Всюди було дуже гарно. Люди пишуть для мене відгуки у пам’ятній книжці. Я як це читаю, то дуже зворушуюсь. Мені цього достатньо. Це для мене найвища оцінка – за мою працю, зусилля. Те, що вони там пишуть, це дуже цінне. Там нема негативних дописів. Всюди мені дуже подобалося, всі виставки відбувалися дуже добре. Я б хотів, щоб ця книжка залишилася у спадок живим.

Моя тема – це церкви Лемківщини у мініатюрах. Але якщо я щось побачу цікаве, якийсь матеріал – фото, чи щось інше з іншого регіону, наприклад, з Гуцульщини чи Бойківщини, то я це охоче роблю. У мене є дві церкви з Бойківщини, які зроблені на основі малюнків. Ось, наприклад, та церква, яка он там стоїть, то я не знаю звідки вона, я просто мав її малюнок. Якщо у мене є матеріал, то я охоче зроблю церкви і з інших регіонів.

У програмі прозвучали лемківські пісні і музика у виконанні учасників мистецького проекту «Співи нашого роду» (Польща-Словаччина) та Лемківської сільської капели «Угерец» з Любліна

Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі

Мар’яна Кріль