X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

У Варшаві відкрито виставку «Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор»

27.07.2020 11:00
24 липня, після понад тримісячної перерви, Галерея Українського дому знову відчинила свої двері. Запрошуємо відвідати виставку відкриття авторства Лії Достлєвої та Андрія Достлєва 
Аудіо
  • Виставка Лії Достлєвої та Андрія Достлєва «Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор» - в Українському домі у Варшаві
      ,      .
Фрагмент роботи Лії Достлєвої та Андрія Достлєва, виставка "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор"фото: Яна Стемпнєвич

24 липня, після понад тримісячної перерви, пов’язаної з епідемією коронавірусу, Галерея Українського дому відновила свою діяльність виставкою Лії Достлєвої та Андрія Достлєва «Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор». 

Це символічний збіг обставин, — говорить кураторка галереї Іванка Берчак, — оскільки у 2016 році Галерея починала свою діяльність від виставки «Реконструкція пам’яті», співавторами якої були Лія та Андрій Достлєви:

«Це дійсно такий збіг обставин, тому що чотири роки тому Галерея сучасного українського мистецтва почала своє існування зі збірної виставки, де Лія та Андрій були учасниками. І так само зараз, після довготривалої перерви, ми теж відкриваємо їхньою виставкою, цим разом індивідуальною. “Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор” - тут тема Голодомору стосується постпам’яті, адже художники не були прямими свідками події. Вони розповідають з досвіду своїх бабусь, але теж показують, як на психологічному, підсвідомому рівні ця трагедія вплинула на нас, ціле покоління, і як позбутися цього відчуття сорому за те, що ми викидаємо їжу, маємо достаток цієї їжі».

Тема Голодомору, пам’яті про нього, постпам’яті чергових поколінь, в Україні найчастіше проговорюється. Література, театральні вистави, кіно — тут є слово. Митці знайшли свою візуальну форму розповіді.


Виставка "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Виставка "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Лії Достлєвої та Андрія Достлєва

Лія Достлєва: «Ми намагалися знайти таку форму виразу, яка пропонувала іншу візуальну мову, ніж та, якою у нас прийнято говорити про ці події. Нам йдеться не про сам Голодомор, а про постпам’ять цієї травми. Ми довго думали про це і знайшли цей внутрішній блок, почуття провини, яке пов’язано з тим, що треба викинути недоїдки, їжу, яку вже не хочеш їсти. Ми вважаємо, що це є проявом постпам’яті про травму. І ми почали робити візуальний щоденник. Кожного разу, коли ми викидали їжу, ми її мазали чорнилом і робили на папері відбиток. У такий спосіб ми робили сліди травматичної події, які непомітно присутні в наших щоденних практиках, видимими».

Андрій Достлєв: «Випадкова картинка з усіх – 3 березня 2018 року, коли ми викинули трохи рису і шматочок ковбаси. Це все відбито на сірому папері чорним чорнилом, з маленьким фрагментом фотографії з деревами, і це трохи нагадує традиційні японські пейзажі, живопис, але водночас ним не є».

Лія Достлєва: «Вівсянка зі сніданку, яка засохла в каструлі, 7 березня 2018 року. Тут ми бачимо жменю вівсянки, просто чорну пляму, яка візуально дуже співпадає з гілочками ялинки – тому ми як візуальну риму додали сюди ці ялинки на фотографії. І в принципі, ці всі побутові практики, все, що пов’язано з побутом, має в собі багаторівневі складові. Тут є і травма, і це трохи смішно, тому це перемазана чорнилом їжа, що може виглядати дивно. Кілька наших робіт мають випадкові візуальні рими з японською гравюрою».

Виставка "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Лії Достлєвої та Андрія Достлєва Виставка "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Лії Достлєвої та Андрія Достлєва

У колажі з відбитками таких сучасних продуктів харчування, як салат айсберг, картопля фрі, вкомпоновані фрагменти старих світлин.

Андрій Достлєв: «Це вирізані зі старих фотографій фрагменти пейзажу. На них можна помітити, що це пейзаж більш-менш впізнаваний як пейзаж наших місць, але неможливо сказати де це і що це. Так ми хотіли показати відсутність якихось конкретних місць пам’яті, пов’язаних із Голодомором, що немає одного місця, де стався якийсь великий епізод Голодомору, як є у випадку інших травм XX сторіччя. У нас ця смерть від голоду була більш-менш рівномірно розмазана всім простором, розмазана теж у часі. Пейзаж в даному випадку абсолютно не має слідів травми, натомість наші сліди, які ми робили, вони є, вони присутні в наших практиках, в підсвідомості нашого покоління. А не в ландшафті».

Виставка "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Лії Достлєвої та Андрія Достлєва

Заголовок виставки - «Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор». Друга його частина вказує на те, що Голодомор — це частина родинної історії авторів.

Андрій Достлєв: «Так, це виходило від тих історій, що моя бабуся мені розповідала в дитинстві, і це було дуже дивним і травматичним досвідом. Мені було десь років 12, коли я вперше почув від неї ці історії, як вони пережили це в містечку в Центральній Україні, і ці історії відбилися в пам’яті, і, думаю, що це схожим чином відбилося в пам’яті багатьох з представників нашого покоління».

Лія Достлєва: «У мене теж були родинні історії, які мені розповідала прабабуся, тому що вона пережила вже дорослою ці події. Але в мене – не так як в Андрія - ці історії не були жахливими. Моя бабуся розповідала, як можна, наприклад, приготувати щось їстівне з лободи або з трави, з бур’янів. Я теж пам’ятаю, що ми з дітьми гралися, - це село неподалік Гадяча, Полтавщина, яке було важко вражене голодом, - у дуже дивні ігри. Ми гралися, що будемо готувати їжу, у нас є кілька яблук на багато днів, але дорослих немає. Ми не говорили, що всі дорослі померли, ні, ми так не говорили. Але відчувалося, що от, ми діти, залишені самі собою, і маємо вижити із їжею, яка в нас є. Ми просто програвали ці сценарії підсвідомо. Зі мною були інші сільські діти, і ніхто не ставив запитання, чому ми граємося саме в це, чому ми робимо оладки з лободи і піску та їмо їх навіть? Мій дід, 32-го року народження, написав мемуари, спогади про своє життя. Там він вперше написав про цей голод, як це вплинуло на все його життя. Я пам’ятаю світлини, коли він був молодий – він дуже красивий, статний такий і дуже стильний чолов’яга, який дбає про своє здоров’я і робить фізичні вправи й досі… У своїх спогадах він пише про те, який він слабосильний, як це жахливо вплинуло на його життя і яка це була для нього травма. І я тоді вперше дізналася, чим це було для нього, тому що ззовні він жодного разу цього не проявив. Тобто це все поруч, але цього не видно. Нам йшлося, щоби зробити це видимим».

Автори проєкту "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Лія Достлєва та Андрій Достлєв Автори проєкту "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Лія Достлєва та Андрій Достлєв

Проєкт Лії Достлєвої та Андрія Достлєва був показаний в Україні, зокрема, в Києві, Дніпрі. Виставку побачили теж у Франкфурті на Одері та інших європейських містах. Як на проєкт реагував західноєвропейський глядач, котрий не має такого історичного досвіду як Голодомор?

Лія Достлєва: «Коли я була на резиденції IWM (Institut für die Wissenschaften vom Menschen, IWM -ред.) у Відні, я показувала там свій проект, і ми про нього говорили. Про Голодомор ця аудиторія знала і чула - але такою була специфіка цієї аудиторії… Коли ми говорили про цей проект, одна жінка з Швейцарії сказала, що в них теж не можна було викидати їжу, але, можливо, це було зумовлене чимось іншим. Насправді, виставка є документацією перформенсу. Викидання їжі – це короткий жест, коли хочеш зробити цей рух рукою, але тебе щось затримує, оце відчуття сорому. І нам про це йшлося. Мені здається, що цей жест, коли хочеш викинути їжу і зупиняєшся, він є універсальний».

Фотокнига "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Фотокнига "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор"

Проєкт Лії Достлєвої та Андрія Достлєва доступний теж у вигляді книжки.

Лія Достлєва: «Видавництво “Родовід” видало, - мені важко сказати, чи це книжка, чи фотокнига. Її можна замовити на сайті видавництва. Передмову написав Сергій Жадан, за що ми йому вдячні. Ми намагалися зробити кожен примірник унікальним і не схожим на інші. Тому до кожного примірника ми доклеювали фрагмент справжньої фотографії, отже кожна людина, яка купить цю книгу, матиме унікальний свій екземпляр».

Фотокнигу можна придбати в Українськом домі у Варшаві. У вибрані дні ви теж можете подивитися виставку «Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор» Лії Достлєвої та Андрія Достлєва. Говорить кураторка галереї Іванка Берчак:

«Український дім, як більшість інституцій та організацій, нині переніс значну частину свою діяльності в Інтернет. Ми проводимо на місця консультації тільки два дні, тоді відчиняємо двері Українського дому – у вівторок і четвер, від 15:00 о 20:00. Тому виставку можна подивитися після попереднього зголошення. Наголошуємо про те, щоби відвідувачі були в масках».

Запрошую послухати звуковий варіант передачі у доданому файлі

Яна Стемпнєвич 

Виставка "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Лії Достлєвої та Андрія Достлєва Виставка "Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор" Лії Достлєвої та Андрія Достлєва