X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Від драм - до комедій. Воєнний стан у польському кінематографі

13.12.2020 12:23
В огляді фільмів про воєнний стан розповідаємо, зокрема, про «Смерть як скибка хліба» Казімєжа Кутца та «Контрольовані розмови» Сильвестера Хенцінського 
Аудіо
  • Польські фільми про воєнний стан
Europejskie Centrum Solidarnosci ECS, przemówienie telewizyjne generała Wojciecha Jaruzelskiego informujące o wprowadzeniu stanu  wojennego 13 grudnia 1981 roku.
Europejskie Centrum Solidarnosci ECS, przemówienie telewizyjne generała Wojciecha Jaruzelskiego informujące o wprowadzeniu stanu wojennego 13 grudnia 1981 roku.Wojciech Strozyk/REPORTER

У ніч з 12 на 13 грудня 1981 року у Польщі було введено воєнний стан. У «Культурній рубриці» Вашій увазі пропонуємо огляд польських фільмів, присвячених цьому періоду польської історії. 

Одним із найвідоміших фільмів про трагічні події воєнного стану є стрічка Казімєжа Кутца «Смерть як скибка хліба» (пол. «Śmierć jak kromka chleba»). Режисер, котрого називають спеціалістом із сілезької тематики в польському кіно, розповів про найтрагічніший момент воєнного стану - пацифікацію шахти «Вуєк», під час якої міліціонери вбили дев'ятьох шахтарів, а багато гірників, котрі брали участь у страйку, були важко поранені. Для «заспокоєння ситуації» в копальні Військова рада національного порятунку направила регулярні відділки війська, спеціальний підрозділ міліції ZOMO. Страйк шахтарів тривав 3 дні, він почався 13 грудня 1981 року, після оголошення генералом Войцєхом Ярузельським про введення воєнного стану. 16 грудня відбулися сутички міліції із шахтарями і кривава пацифікація страйкарів.

Казімєж Кутц підняв цю тему 13 років після подій в копальні «Вуєк». Режисер розповів про страйк і його придушення з точки зору простих шахтарів. Однак, це не були постаті, вигідні комуністичній пропаганді. Героями Кутца стали звичайні поляки, котрі підтримували «Солідарність». Трагічні події грудня 81-го, введення воєнного стану — то була тільки спроба зламати польський дух, - говорять герої фільму. У стрічці режисер підкреслив роль Католицької церкви, яку вона виконувала у боротьбі проти комуністичного режиму, Кутц показав, наскільки релігійними були сілезькі шахтарі, і наскільки сильним був їхній зв’язок із костелом. У фільмі Кутца знялися відомі польські актори, а сам фільм вважається одним із найліпших образів воєнного стану.

У розмові з Польським радіо кілька років тому Казімєж Кутц так говорив про правила своєї праці:

- Основне правило — добре виконати свою працю. А праця режисера є важкою. Тому я дуже багато часу присвячує підготовці до зйомок. Збираю інформацію, шукаю по архівах. Перед тим, як почати зйомки, прийти на план, я повинен знати, що я хочу знімати, і це слід пояснити своїм акторам. Адже режисер для актора — це людина, котра йому чітко пояснить, про що буде фільм, і яку роль він має в ньому відіграти. Я повинен ввести актора у світ цього фільму. Адже кожен новий фільм для актора — це лабіринт, яким він ніколи не ходив, а я є путівником у цьому лабіринті, котрий має допомогти через нього пройти.

Другий фільм, на який хочу звернути вашу увагу, — це психологічна драма Кшиштофа Кєсльовського «Без кінця» (пол. «Bez końcа»). Рік 1982, Польща надалі перебуває в умовах воєнного стану. Від серцевого нападу помирає адвокат, як то кажуть, від Бога, Антоні Зиро. Його дружина, Уршуля, не може погодитися із цією смертю, і відчуває присутність чоловіка. На думку кінокритиків, фільм Кєсльовського «Без кінця» є одним із найкращих аналізів психічного стану польського суспільства, покаліченого воєнним станом.

Ще один фільм, на який хочу звернути увагу — «Стан страху» (пол. «Stan strachu») режисера Януша Кійовського. Події фільму розгортаються у середовищі акторів, а воєнний стан, який тут виступає дуже виразним тлом подій, показує усію складність людських доль. Головний герой — молодий актор Ян Малєцький, котрий в грудні 1981 року має втілитися у виставі у роль Гамлета. Ян намагається бути нейтральним і стосовно «Солідарності», і політичної ситуації в країні. Він мріє виїхати до Швеції, в цьому має допомогти знайомий майор спецслужб. Але приходить ранок 13-го грудня...

Якщо у «Стані страху» розповідається про нищівний вплив ситуації на акторське середовище, то стрічка «Верифікація» (пол. «Weryfikacja») Мірослава Ґроновського показує, як прослуховування, цензура та доноси нищать журналістів.

Тепер — пропозиція комедії. Це фільм Сильвестера Хенцінського «Контрольовані розмови» (пол. «Rozmowy Kontrolowane»). Це друга стрічка з трилогії про життя в Польщі («Контрольовані розмови» вийшли між «Ведмедиком» (пол. «Miś») і “Рисем” (пол. «Ryś»). Усі три фільми —  комедії, кожна стрічка розповідає про певний період в історії Польщі. «Ведмедик» — це злам 70-80-х років, режисером тут був Станіслав Барея, «Рись» — вже сучасна Польща, фільм зробив Сильвестер Хенцінський, а от «Контрольовані розмови» — це воєнний стан. Усі три фільми наскрізно поєднує постать головного героя — Ришарда Охуцького, котрого ще пестливо називають «Ведмедик» (Miś).

Сюжет «Контрольованих розмов» у кількох словах такий: у грудні 1981 року директор спортивного клубу «Веселка» Ришард Охуцький отримав від свого знайомого, одного з комуністичний представників апарату, відповідальне і секретне завдання — проникнути в структури «Солідарності» в регіоні Сувалки. Охуцький підробляє посвідчення члена «Солідарності», кладе до кишені фото Лєха Валенси і їде до Сувалок... Унаслідок різноманітних збігів обставин і несподіваних поворотів подій, Охуцький не тільки не виконує завдання, але й стає героєм делегалізованої на той час «Солідарності».

Сам режисер Сильвестер Хенцінський зізнається, що нелегко було робити комедію про драматичні події воєнного стану:

- Ця драматична ситуація, описана у фільмі-драмі, у фільмі-трилері, її набагато простіше перенести на екран. Натомість в комедії слід постійно щось вигадувати, постійно мати на увазі, що розігрується якась ситуація, яка сигналізуватиме глядачеві — ось тут буде такий момент, який викличе тінь усмішки на вашому обличчі, а ось тут — увага — теж буде трішки смішно. Ці маленькі ситуації потім накладаються на дотепний фільм, де жарт є не нахабним, а таким, який підводить глядача до висновків. Тому режисер мусить дуже напрацюватися, щоби фільм не був ані плитким, ані дурним. А щоби він таким не був, треба все пропускати через психіку людини, через її життєву ситуацію і ситуацію, про яку ми у фільмі розповідаємо. Глядач повинен відчути, що головний герой є насправді смішний, а не вдає смішного і дотепного, щоби розсмішити глядача. І це не може бути якийсь такий невибагливий жарт, що хтось когось копне, ні! Комедія вимагає жарту, який випливає із ситуації, з людини, із конфлікту, який вона в собі носить. І тому комедійні фільми так важко зробити.

Прем’єра фільму «Контрольовані розмови» відбулася у десяту річницю введення воєнного стану, 13 грудня 19991 року. Глядачі, замість квитків, отримали картки іх терміновим викликом до відділку міліції (у 1981 році це була Громадянська міліція), на викликах було написано, щоби взяти із собою зубну щіточку і внутрішній паспорт. А коли вже із цими картками люди входили до кінозалу, біля входу стояли білетери, переодягнені у міліціонерів.

Сама назва фільму натякає на спостереження і прослуховування, яке влада вела за громадянами 24 години на добу. Нагадаємо, в ніч з 12 на 13 грудня 1981 року, коли було введено воєнний стан, комуністична влада перервала телефонний зв’язок. Громадяни змогли телефонувати щойно 19 січня 1982 року, але кожний дзвінок супроводжувався попередженням «контрольована розмова» (rozmowa kontrolowana).

Своїм фільмом Сильвестер Хенцінський вшанував пам’ять іншого польського режисера — Станіслава Бареї, котрий зробив перший фільм із кінотрилогії про Ришарда Охуцького. Станіслав Барея помер у 1987 році. Фільм «Контрольовані розмови» висміював, передусім, діячів комуністичного апарату, а такого Барея за свого життя не міг зробити — з огляду на цензуру.

Чергова кіноісторія — «Убити священика» (пол. «Zabić księdza») режисерки Аґнєшки Голланд. Цей політичний трилер розповідає про куліси вбивства священика Єжи Попєлушка, котрого називали душпастирем «Солідарності». Попєлушка вбито у 1984 році, але події фільму починаються саме у воєнному стані.

Безперечно, фільмом, котрий обов’язково повинен подивитися кожен, хто хоче зрозуміти Польщу початку 1980-их, відчути атмосферу гниття комунізму, - це кіноробота Анджея Вайди «Людина з заліза» (пол. «Сzłowiek z żelaza»). Фільм вийшов у 1981 році, перед воєнним станом, він здобув Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю. Події стрічки розгортаються у комуністичній Польщі початку 80-и років, яку охоплює страйковий рух. Радіожурналіст отримує завдання зробити компрометуючий репортаж про лідера страйкового комітету на Ґданській корабельні. В ході підготовки журналіст зустрічається із людьми, котрі знають його героя, а лояльність журналіста комуністичному режиму піддається сильному випробуванню.

І на кінець фільм, який стоїть в опозиції до перелічених раніше. Один із найяскравіших прикладів комуністичної пропаганди. Фільм «Гідність» («Godność») режисера Романа Вйончека. Стрічка вийшла на екрани у 1984 році, і базується на справжній історії, котра трапилася у в одній із фабрик у жовтні 1981 року. Діячі місцевої «Солідарності» вимагали звільнення профспілківця, котрий не підтримував «Солідарність» і не хотів страйкувати. У фільмі режисер гостро критикує «Солідарність» та виправдовує введення воєнного стану.

Яна Стемпнєвич