X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

«Я, мужчина»/«Ja, mężczyzna»: чоловіки в часи пандемії

11.01.2021 10:00
15 січня відбулася прем'єра польсько-української кіноновели, яка є ефектом діяльності Української сцени театру «Бюро подорожей»
Аудіо
  • Театральна кіноновела "Я, мужчина/Ja, Mężczyzna"
 , - ,
Олег Нестеров, театрально-кіноновела "Я, мужчина""Ja, mężczyzna" Teatru Biuro Podróży/materiały prasowe

15 січня відбулася прем'єра кіно-театрального етюду «Я, мужчина» (оригінальна польська назва – «Ja, mężczyzna»). Це остільки цікава для наших слухачів подія, що відбувається вона онлайн, доступ до відео буде відкритий, а участь у проєкті беруть українські актори.

«Я, мужчина» є результатом польсько-української співпраці в рамках Української сцени театру «Бюро подорожей» (Teatr Biuro Podróży) з Познаня. Про театр і проєкт розмовляю із засновником і режисером театру Teatr Biuro Podróży Павелом Шкотаком та актором, котрий взяв участь в цьому проєкті, Артемом Мануйловим.

Про ваші українські проєкти я дізналася у 2017 році, коли театр реалізував спектакль «Свій/Несвій. Роздуми про еміграцію». 

Павел Шкотак: Наша історія зв’язків з українською публікою та українськими артистами є довшою, вона почалася у 2006 році. Тоді ми разом з театром «Арабески» та митцями з Білорусі працювали на спектаклем, темою якого був Чорнобиль. Згодом ми багато разів виступали зі своїми театральними пропозиціями в Україні, не тільки у Києві, але теж у Львові, Харкові, Вінниці, у Донецьку — у 2012 році, ще перед війною. Від того часу співпрацюємо з українськими митцями, котрі живуть у Польщі та в Україні. І таким спільним польсько-українським проєктом, який ми реалізували 2017 року в Познані, був спектакль «Swój/Nieswój. Rozważania o emigracji» («Свій/Несвій. Роздуми про еміграцію»). У проєкті взяли участь українські та польські актори, а його мета полягала в тому, щоби ми, поляки й українці, познайомилися. Ми теж хотіли дати можливість нашим друзям з України розповісти про себе, а для нас, поляків, це теж була можливість дізнатися, як на нас дивляться інші, як нас оцінюють. Думаю, що заголовок цього спектаклю «SwójNieswój» — промовистий.

Згодом було ще кілька спільних польсько-українських проєктів. Хочу згадати один з них, «Ja, kobieta» («Я, жінка»), реалізований наприкінці минулого року.

Павел Шкотак:  До цього спектаклю ми запросили десять українок різного віку та з різними професіями. Наші учасниці, на загал, аматорсько займаються театром, цікавляться театром. У цьому спектаклі жінки розповідали про себе і своє життя тут, у Польщі. Гадаю, що це була чергова добра нагода дізнатися, чим живуть українці. У продовження цієї теми ми зробили постановку «Ja, mężczyzna» («Я, мужчина»). Заголовки кореспондують між собою. У цьому спектаклі взяли участь троє українських акторів — Юрій Чеботарев, Артем Мануйлов та Олег Нестеров. Початково проєкт планувався як театральна вистава, але через епідемічні обмеження ми змінили форму — це буде теральний кіноетюд. Прем’єра — вже 15 січня. Етюд реалізували троє митців з Познаня — Міхал Французік, Ніна Твардовська та Дарек Лукасік. Хочу згадати теж композитора — Лукаша Матушика. Котрий нам дуже допоміг у двох реалізаціях, створюючи прекрасні аранжування українських пісень.

На зв’язку з нашою студією Артем Мануйлов, один з українських акторів, котрі грають в цьому етюді. Артем пов’язаний із двома варшавськими театрами – «Teatr Powszechny» і «Nowy Teatr» Артеме, це Твій перший досвід співпраці з театром «Бюро подорожей»?

Артем Мануйлов: Так, я вперше співпрацював з цим театром. Ця співпраця з’явилася досить несподівано. На самому початку мій друг, актор Юрій Чеботарев запропонував мені взяти участь у цій роботі, але оскільки я живу у Варшаві, а репетиції мали відбуватися у Познані, я не зміг долучитися. Тому був інший актор, котрий готувався до цієї ролі. Але за кілька тижнів до того, як почалися зйомки, він був змушений виїхати до іншого міста, в нього змінилися життєві обставини, і тому театр знову звернувся до мене. Я буквально протягом тижня, у дуже швидкому темпі освоїв матеріал. Це було досить екстремально.

Я дивилася трейлер, прекрасне, зрештою, аранжування пісні «Весна» гурту «ВВ». Чи лейтмотивом цього етюду є самотність? Тому що саме це слово звучить. І яка самотність? В яких контекстах?

Павел Шкотак: Самотність — це такий стан, близький, особливо зараз, багатьом людям. І він справді має кілька облич. З одного боку, досить поширена проблема — що сучасний чоловік повинен заново себе визначити, знайти свою ідентичність, своє місце у світі. І гадаю, це непросто ані для поляків, ні для українців, французів чи німців. Я би сказав, що це загальна проблема. Самотність — це стан, який торкається, зрештою, не тільки чоловіків, але й жінок, але в цьому проєкті ми говоримо саме про чоловіків. Безперечно, відчуття самотності посилюється емігрантською ситуацією. Я, як мені здається, це добре розумію з двох причин. Мій брат та моя сестра є емігрантами, і я сам у своєму житті мав емігрантський епізод. Тому я відчуваю симпатію до людей, котрі заново починають життя в іншій країні, оскільки знаю, з якими труднощами це рішення пов’язане. І врешті, з третього боку, нас усіх закрила в оселях пандемія. Це нас змусило зачинитися у чотирьох стінах. Зрештою, на початку праці над цим спектаклем, а згодом — кіноновелою, кіноетюдом, ми зустрічалися в Інтернеті, на Зумі. Ми зустрічалися, розмовляли, актори готувалися, і так ми працювали добрих кілька місяців. А згодом, як вже стало зрозуміло, що ми не зможемо показати спектакль публіці, то проєкт трансформувався у кіноетюд. Гадаю, що навіть добре сталося, оскільки завдяки цьому народилася нова форма, а ми отримали новий досвід. І, маю надію, що завдяки цій формі, проєкт знайде ширше ґроно адресатів.

 


Юрій Чеботарев, театрально-кінонвела "Я, мужчина" Юрій Чеботарев, театральна кінонвела "Я, мужчина"

Артем Мануйлов: Як я відчуваю цей матеріал, то по-перше, проєкт – про чоловіків. Задумкою Павела було розкрити цей чоловічий світ під час пандемії. А так склалося, що ми, чоловіки, беремо відповідальність у своєму житті за багато речей, не тільки за себе. Коли приходить час кризи, то все лягає на наші плечі. Я так це відчув. У мене, наприклад, є дружина і діти, у хлопців немає, тому  в нас – трішки інший контекст розуміння цієї роботи. Але так чи інакше, чоловічий світ в нас резонує. Якщо глибоко зазирнути у цей чоловічий світ, то насправді всі чоловіки – самотні. У мене – шалено багато друзів, є дружина і діти, з якими я почуваюся щасливим. Але ця самотність час від часу про себе заявляє, і приходять такі хвилі, дні, коли обов’язково треба відключитися від усього, від усіх, і побути на самоті сам із собою, тому що мусиш дати цій самотності, щоби вона зажила. Це величезна потреба дати цій самотності зажити. Тому що ми постійно якось так від неї відхиляємося, але вона є. Кожен цю самотність проживає по-різному, в якийсь спосіб, як ми пробували говорити про цю самотність… Зрештою, не тільки про самотність йдеться у цій роботі, але вона є лейтмотивом.

 

Чи Театр Biuro Podróży буде продовжувати польсько-українські проєкти? І чи є вже ідеї на цей рік?

Павел Шкотак: Так, ми плануємо черговий українсько-польський проєкт. Ми би хотіли продовжувати цю співпрацю, оскільки вважаємо, що вона потрібна й збагачує обидві сторони — і польську, і українську. Завдяки цим проєктам я багато дізнався про нас, поляків. Деякі ситуації вже мають ранг анекдотів. Пам’ятаю, що під час одної із театральних імпровізацій прозвучав такий текст, який мене з одного боку розсмішив, а з другого — змусив задуматися. Процитую «поляки — гостинні, але гостей не люблять». Звісно, це був жарт, але як у кожному жарті є тут частина правди. Мені дуже залежить на тому, щоби наші гості з України, мігранти, бачили в нас, поляках, доброзичливих людей, відкритих, котрі хочуть пізнавати інших людей, інші культури. І я маю надію, що наш театр відіграє свою роль у цьому. Вже влітку цього року ми плануємо спектакль, котрий реалізуємо разом з греками, румунами та італійцями — «Каспар хаузе». Кожна із цих театральних груп буде реалізувати цей проєкт із якоюсь меншиною. Наш театр буде реалізувати свою частину роботи з акторами і акторками з України. Це буде подія в пленері, тому плануємо її на літні місяці.

Коли ви говорили про гостинність з одного боку і нелюбов до гостей - з другого, мені пригадалися дві ситуації, що трапилися із двома акторами, котрі зрештою, знялися в проєкті «Я, мужчина» - Олег Чеботарев та Артем Мануйлов. Їх свого часу атакували тут, у Польщі, на національному ґрунті.

Павел Шкотак:  Так. Для мене це дуже великий сором і сум, що такі ситуації сталися. Ми всі в театрі тоді дуже погано себе почували і були дуже пригнічені. Я навіть тоді мав такі думки, що цю нашу багаторічну працю, спрямовану на те, щоби будувати позитивні польсько-українські стосунки, зруйновано — через людей, котрі повели себе дуже погано, скандально, неприйнятно. Це дуже пригнічувало, і нам було дуже соромно, я зрештою, багато разів перепрошував наших колег, друзів українців за те, що знайшлися такі чорні вівці. На жаль, у кожному суспільстві такі ситуації трапляються, але вони, безперечно не повинні мати місця.

На завершення – заголовок театрально-кіноеновели «Я, мужчина». Чому для перекладу польського слова «mężczyzna» ви використовуєте книжкове і менше вживане українське слово «мужчина»? Адже є «чоловік».

Павел Шкотак: Ми задумувалися над цим заголовком — яку вибрати форму. Але нам здалося, що коли поєднаємо ці два заголовки — «Ja, kobieta» і «Я, чоловік» — то польськомовні глядачі матимуть асоціації з польським словом «człowiek», а це слово означає «людину». І це поєднання звучало би принизливо для жінок — саме через такий асоціативний зв’язок «Ja, kobieta» і «Ja, człowiek». І тому ми вибрали другу форму.

Прем’єра відео – 15 січня, на фб-профілі Teatr Biuro Podróży.

Запрошую послухати розмову у доданому файлі

Яна Стемпнєвич