28-29 травня у Варшаві відбувся XI Конґрес «Польща. Великий проєкт». Це цикл зустрічей і дебатів про стратегічний розвиток Польщі та Європи на найближчі десятиліття. Конґрес проходив у Королівському замку, тема дводенного заходу - «XXI століття. Безпека і культура».
Як каже Ґжеґож Ґурни, член програмної ради «Польща. Великий проєкт», Королівський замок поєднує ці два гасла — безпека і культура:
«Можна сказати, що це символічне місце для цьогорічного конгресу. З одного боку, замок має свої оборонні функції, і це — безпека. А з другого боку, замок був центром культурного, мистецького життя, і ми торкаємося культури. Отже, королівський замок у Варшаві поєднує ці два аспекти».
Під час конгресу відбулися дебати про роль королівського замку, - говорить співорганізатор Конгресу професор соціології Університету імені Станіслава Вишинського Міхал Лучевський:
«Наш конгрес щороку відбувається у замку. Але цей рік — особливий, тому що минає 50 років від прийняття рішення про відбудову королівського замку у Варшаві. Тому ми хочемо подякувати замку за гостинність, а також показати, що культура, яку представляє замок, не є чимось маргінальним на фоні суспільних змін. Королівський замок дуже добре показує, чим є Польща, але також — чим є Тримор’я, про яке ми теж говорили. Це простір, в якому може і політика не дуже сильно присутня, оскільки наші політичні установи не є сильними, так само — наші економічні установи не є сильними, але те, що тримає цей регіон в якійсь такій спільності, єдності, це є культура. Культура, яка завжди відроджується — так, як королівський замок».
Головними темами конґресу була культура та безпека. Як зауважує Ґжеґож Ґурни, безпека - дуже широкому вимірі сучасних викликів:
«Зверніть увагу, що останній період, тобто пандемія, а перед цим — гібридні війни, війна в Україні, поставив перед нам новий вид небезпек і загроз, про які ми раніше не думали і яких не розуміли. Це, зокрема, питання безпеки здоров’я, безпеки їжі, логістики, безпеки ланцюга постачання, безпеки критичної інфраструктури тощо. Це також безпека кіберпростору. Щойно тепер чимало людей зрозуміло, що ми, як континент, не є самодостатніми, ми залежимо від постачання сировини з Азії. Зокрема, 35 основних продуктів, які ми використовуємо у фармацевтичній галузі, для виробництва ліків, походить з Китаю. Без цих складників ми не можемо виробити навіть звичайну таблетку проти болю. Цей приклад показує, на яких нестабільних колонах опирається наша безпека. Вистачить, що з якогось невралгічного пункту припиниться постачання, і це блокує всю фармацевтичну або промислову галузь».
Темі безпеці був присвячений перший день конгресу. Другий був присвячений культурі. Чому саме таке поєднання? Ґжеґож Ґурни:
«Тому що питання культури, попри все, тісно пов’язане з питанням безпеки. Зауважте, що у публічному просторі побутує термін “культурні війни”. Можна поставити запитання, як можна поєднати війну та культуру? Але коли ми повернемося 25 століть назад і прочитаємо твір геніального військового стратега Сунь-дзи “Мистецтво війни”, то відкриємо для себе, що взірцем власне такого мистецтва війни є немілітарні дії. Китайський стратег пише, що найбільші перемоги нас чекають, якщо навчимося впливати на мислення та реакцію противника. Цей вплив можна чинити за допомогою, зокрема, культури. Треба вміти так діяти, щоби дезінтегрувати культуру противника. Сунь-дзи пише у своїй книзі, що найвище мистецтво — це підкорити ворога без штурму. Автор дає кільканадцять порад стосовно ведення війни, і ці всі дії стосуються сфери культури. Це і підбурювання молодих проти старшого покоління та традицій старшого покоління, це теж спокушування піснями та музикою, це і сіяння розбрату. Отже сфера духовна, сфера культури є, на думку цитованого мною автора, більш невралгічною, ніж військове протистояння. Це дуже цікаві спостереження. Причому, коли говорити про вагу культури, то не тільки ворог її може ослаблювати. Культуру можуть ослаблювати певні цивілізаційні процеси, що призводять до регресу в галузі культури. Це повинно стати для нас сигналом, що потрібно діяти, її зміцнювати. Адже так можна програти війну».
Професор Міхал Лучевський:
«Я слухав дебати в рамках цього конгресу зі своєї перспективи. У виступах експертів з енергетики чи охорони здоров’я, фінансів або логістики я шукав культурний контекст. І що мене вразило — це те, що культура є дуже важливим елементом безпеки. Один із наших панелістів, наприклад, говорив, що зміна стилю життя дозволить людям зменшити наполовину ризик захворювання на онкологічні хвороби. Теж коли ми розмовляли про енергетичну безпеку, то наголошувалося, що пандемія внесла свої корективи у підхід до джерел енергії, і ми поволі відмовляємося від традиційних джерел енергії та переходимо на відновлювальні джерела енергії. Це теж пов’язано з культурою. Чи можемо уявити зміну глобальної економіки без культурного елементу, тобто віри в те, що людина може вплинути на зміну клімату? Тому культура, безперечно, поєднує ці всі галузі безпеки — від енергетики до охорони здоров’я».
Якою може бути роль культури в контексті сучасних викликів? Під час дискусій панелісти часто говорили про відчуття тривоги, яке супроводжує суспільства. Тривоги перед завтрашнім днем, страху, занепокоєння. Міхал Лучевський:
«Під час нашої панелі ми говорили про культурну безпеку. Думаю, що ми відчуваємо небезпеку і це проявляється через страх. Безпека тісно пов’язана зі страхом. Там де немає безпеки, ми відчуваємо тривогу, страх. Натомість культура — це простір, який дозволяє знайти спокій у неспокійні часи, це щось, що будує безпеку. Культура — як сказав під час час дебати публіцист Едвін Бендик, - можливість подивитися на свої засоби, оцінити свій потенціал. Адже коли ми боїмося, то просто втікаємо або атакуємо. Але тоді ми не можемо побачити, які маємо приховані засоби. Тоді теж не можемо собі пригадати, - як говорила директорка Інституту Адама Міцкевича Барбара Схабовська, - ким ми взагалі є, звідки ми тут взялися. Відповідно, не можемо відповісти на запитання, куди ми рухаємося, яка наша мета. Наші панелісти наголошували на тому, що слід бути нереактивним, а наша політика великою мірою є реактивна, адже ми реагуємо на загрози, які вже існують. А потрібно вміти користуватися із засобів, які да історія, почуття солідарності тощо. Коли говорити про польську політику і про Польщу, то експерти зауважили, що Польща рідко є суб’єктною і теж дуже рідко намагається диктувати умови гри. Безперечно, Польща — це не імперія, і про це не забуваймо, але можемо собі пригадати, що ми — велика європейська країна, найбільша держава Вишеградської четвірки, Тримор’я, і на цьому полі ми теж можемо зробити багато.
Насправді, йдеться про те, щоби будувати свою ідентичність. Думаю, що в цій частині Європи нам досить складно будувати власну тотожність. Адже ця частина Європи наповнена неспокоєм, вона лежить між Німеччиною та Росією, і ми постійно змагаємося із такою небезпекою, що як країна зможемо перестати існувати. Може нас не стати як народу. Є така пісня, “Поки співаємо, будемо поляками”. А що станеться коли нас не стане, коли ми перестанемо співати? Чи Польща тоді буде існувати? Отже, ми відчуваємо якийсь такий тиск, неспокій. Праця і завдання культури полягає в тому, щоби цей неспокій, цю тривогу зменшити. Можливо, це не найкраще слово, але це — терапія, це терапія нашої внутрішньої тривоги. Це словосполучення вжила професорка Марія Яньон, коли говорила про гуманістику. Йдеться про те, щоби сказати — заспокойтеся, так неспокій є, він є навколо нас, але будьте спокійні. Ваші діди-прадіди вижили, ви теж вижили і зараз ви тут. Не думайте реактивно».
У рамках Конґресу було вручено нагороду імені Лєха Качинського. Лауераткою нагороди стала скульпторка Людвіка Оґожелєц.
Jedynka/Polskie Radio 24/Я.С.