«Це лише виставка, чергова виставка, яка не змінить ситуації на фронті, не змінить ставлення вільного світу до війни в Україні», — таким є анонс виставки в Галереї Лабіринт у Любліні. Хоч виставка має такий критичний до себе та мистецтва опис, її куратор Вальдемар Татарчук все ж вірить, що зміни можливі.
«Я сподіваюсь, що ця виставка щось таки змінить, але я також розумію, що це дуже важко. Війна триває десять років, вже понад два роки триває російське повномасштабне вторгнення в Україну. Спершу це була найважливіша тема в усіх медіа, проте з часом новини про війну в Україні стали все рідше займати перші шпальти. Зараз майже кожен і кожна, хто не живе в Україні, звісно, має позицію проти війни, але мені все частіше здається, що так само майже кожен і кожна не хоче чути про війну, бо це викликає дискомфорт. Я часто їжджу до України і як повертаюсь, розповідаю знайомим, що я бачив в Україні, як виглядає ситуація. І помітив, що переживання вже не такі високі. Тож це одна з причин, чому я роблю цю виставку», — пояснив Вальдемар Татарчук.
«Це лише виставка» буде проходити вже втретє. У жовтні 2023 року її можна було побачити вперше, однак те, що побачили відвідувачі, було не зовсім звичним, адже перша виставка картин була пуста.
«Часу сконтактуватись із художниками та художницями було небагато. Я почав наприкінці літа зв’язуватись з ними щодо виставки в рамках Київської бієнале і багато хто з них в той час були вже у війську, контакти часто обривались і я до останнього не знав, хто братиме участь в цій виставці. За декілька тижнів до відкриття я вирішив, що виставка не має бути сталою, що кожен її наступний показ має відрізнятись від попереднього, що наповнення виставки має змінюватись в процесі, аби до виставки могли долучатись інші митці. І коли я так вирішив то зрозумів, що немає сенсу відкривати виставку тільки з частиною запланованих робіт. Тож ми відкрили простір, він вже був готовий до презентації робіт, але самих мистецьких творів там не було. Причиною було не тільки те, що важко було через велику війну зв’язатись з авторами. Я хотів показати глядачам хоча б уламок того, що відчувають українці та українки у себе вдома, в країні, де триває війна. А відчувають вони невпевненість в майбутньому, вони не можуть знати, що на них чекає. Як люди звикли: виставка буде в галереї в такий-то день, о такій-то годині, тож хтось вирішить прийти. І людина очікує побачити картини, якісь мистецькі твори. А тут глядачі прийшли, і не було нічого. Саме так виглядає життя в Україні. Я можу домовитись з кимсь про зустріч, або запланувати поїздку до якогось міста. І коли настає той день, виявляється, я більше не можу туди поїхати, бо місто потрапило під обстріли. Або людина, з якою я домовлявся про зустріч, тепер опинилась в лікарні з пораненням. Цією людиною можу бути і я. На тій "пустій" виставці відвідувачі почувались дивно й невизначено, ходили між стінами, які нагадували покинуте місто. Ззовні на стінах галереї була проєкція неба, тільки не українського, з якого власне й приходить смерть та знищення. Це було Люблінське небо в сонячний день з білими пухкими хмарками. Щоби спробувати підкреслити цей неспокій, ця проєкція неба на стінах раз на якийсь час гасла і в галереї загалом панує темрява», — розповів куратор виставки.
Вже згодом виставка почала наповнюватись творами українських митців, деякі твори постали після 24 лютого 2022 року, проте там представленні й роботи, які були створені до великої війни. Чимало украінських митців та мистеинь долучились до ЗСУ і відтоді до творчої роботи не повертались. Хоч і піраміда Маслоу дає про себе знати, мистецтво на тлі загрози життю стає дещо другорядним, все ж боротьба України за волю це й боротьба за культуру, каже Вальдемар Татарчук: «Два моїх приятелі восени долучились до ЗСУ і для мене це був шок, я просто уявити не міг, що ці вразливі хлопці, які створювали такі незвичні роботи, тепер у формі зі зброєю в руках. Пам’ятаю, що коли я зустрівся з одним художником і запитав, що він думає про те, щоби відкрити таку виставку, він мені сказав: "Ну Вальдеку, яка виставка? Я тут маю геть інші справи". Проте згодом він все ж погодився взяти участь. Ми дивимось на ці роботи через призму війни в Україні і я сподіваюсь, що відвідувачі зможуть усвідомити, що ця війна стосується нас, поляків, людей інших країн, так само як і українців, насправді це і наша війна і ЗСУ захищають не тільки свій дім, але й нам. Україна стоїть на шляху Путіна по дорозі до Європи, за західним кордоном України розташована Польща, яка також може стати його ціллю».
Втретє до виставки вже долучились польські митці та мисткині. Такий жест підтримки є свідченням того, що люди все ж не забули й готові про війну нагадувати іншим, переконаний куратор виставки Вальдемар Татарчук: «Всі художники і художниці, до яких я звернувся, одразу погодились взяти участь у виставці, не ставили жодних питань. І це дає надію, що для польських митців підтримка України щось значить, що вони розуміють, що це справа наших життів та смертей. І якщо ми не будемо підтримувати Україну, то можемо вже нічого не робити, бо Путін може й не затриматись. І тоді вже всі виставки, вистави в театрі, фільми й книжки теж перестануть бути важливими, бо під загрозою опиниться наше життя.
Більше можете почути в доданому аудіофайлі.
Анастасія Купрієць