Classical: NEXT у Берліні — це, мабуть, найбільший фестиваль, пов’язаний із класичною музикою у світі.
Минулого тижня ми вже трохи говорили про цей форум, але сьогодні зосередимось на контексті, власне, українському.
Хоча — добре, не цілком українському. Адже будуть і приклади виконавців з інших країн: або з CD-дисків, які випадково опинились у мене в руках під час прогулянок фестивалем, або це виконавці, яких ми згадаємо між іншим — вони природно виринають із загального контексту. В першій частині програми ми говоримо із Ольгою Лозинською, яка курує музичний напрямок в Українському Інституті.
Ольга Лозинська: Знаєш, дуже хочеться мати більше простору для того, щоб просто творити мистецтво заради самого мистецтва. Але насправді сьогодні мистецтво для нас — це значною мірою мистецтво заради виживання. Це також мистецтво, яке допомагає утвердитися, заявити про себе, дати собі означення у світі. Зараз мистецтво виконує дуже багато функцій. Війна наклала свій слід буквально на все. Що б ти не робив у культурній сфері — усе так чи інакше вписується в український контекст боротьби, усе існує в тіні війни. Я не хочу звучати пафосно, звісно. Але справді щиро сподіваюся, що якнайбільше українських музикантів пам’ятатимуть про свою роль і свою відповідальність. Тому що в такий час ви потрібні своїй країні, своєму народу. Насправді не так вже й багато треба: просто добре робити свою справу й об’єднуватися.
Фрагмент розмови із Олексієм Бадіним, засновником проекту DZ'OB
Я розумію, що ви поїхали на фестиваль із найсвіжішою програмою, так? Тобто з альбомом The Playground?
— Так, у нас була комбінована програма. Ми виконували кілька композицій з нового альбому, а також деякі треки з попередніх релізів.
— Окей. Я би хотів, щоб ти трохи розповів саме про цей останній альбом. Мені одразу сподобалась обкладинка. Я люблю всі ці хендмейд-історії. Це ж, якщо я правильно розумію, вишивка вручну?
— Так, саме так. По-перше, це, мабуть, наш найдовший у створенні альбом. Ми почали роботу ще у 2019 році, коли Довженко-Центр замовив у нас музику для німого кіно — для відкриття Музею кіно. Після цього ми взяли деякі теми, скетчі, які створили для фільму, і вже розвинули їх у повноцінні композиції. Планували реліз на 2022 рік, але через повномасштабне вторгнення усе довелося відкласти. І от лише цього року альбом нарешті вийшов.
— А обкладинка — це окрема історія?
— Так. Її створила українська художниця й майстриня Марія Мудрак. Вона працює з гобеленом. Я натрапив на її роботи, вже й не згадаю де саме, але вони мене дуже вразили. І я просто написав їй: "Давай зробимо щось разом для обкладинки нашого альбому". Ми завжди робимо обкладинки вручну. Цього разу я накидав скетч — як я бачу композицію, і на його основі Марія виткала гобелен. Він і став обкладинкою альбому.
— А що це в хлопчика в руці на зображенні?
— У нього паперовий літачок, який горить.
Мирослав Трофимук