22 дні музики Фридерика Шопена, 84 піаністи з 19 країн світу — у Варшаві 2 жовтня розпочався 19-й Міжнародний конкурс піаністів ім. Фридерика Шопена — найпрестижніший піаністичний конкурс у світі, що вже майте століття популяризує музику лише одного композитора — Фридерика Шопена, а також відкриває нові імена у фортепіанній музиці. Про значення конкурсу для польської культури, його початки і очікування щодо цьогорічного конкурсу розповідає Пшемек Псікута — музичний журналіст Другого каналу Польського радіо і один із коментаторів конкурсу.
21:33 U 02 10 Przemek Psikuta DM.mp3 Про значення конкурсу для польської культури, його початки і очікування щодо цьогорічного конкурсу у нашому ефірі розповідає Пшемек Псікута — музичний журналіст Другого каналу Польського радіо і один із коментаторів конкурсу.
- Думаю, кожен з нас має свій перший конкурс, який пам'ятає. Я перший конкурс пам'ятаю з 1980 року. Мені тоді було 8 років, і я пам'ятаю, що мама взяла мене на другий етап, коли грав Іво Поґореліч. Найбільшим феноменом того конкурсу був піаніст з Югославії, який мав багато прихильників з самого початку, тож на другому етапі, коли він грав, коли наближався його виступ, його концерт, до зали філармонії зайшла велика кількість людей.
До того ж ми сиділи на землі між рядами, бо це був такий час, коли не дотримувалися правил безпеки. І я добре пам'ятаю цей концерт у другому етапі — концерт Поґореліча 1980 року, бо це було таке трохи рок-н-рольне переживання, ніби я прийшов на концерт якоїсь зірки, на який приходять нетипові молоді люди, як для цієї зачесаної, холодної публіки. Я пам'ятаю ці емоції, так, це був мій перший концерт, на якому я був і який пам'ятаю з 1980 року. І тільки пізніше я, звичайно, зрозумів, наскільки важливими були попередні конкурси, бо для деяких 1980 рік є останнім, великим, легендарним конкурсом, і я ще встиг на нього потрапити.
Феномен конкурсу у тому, що фактично на ньому звучать твори лише одного композитора, чимало з них виконують багато разів, але щоразу звучать вони по-іншому. Це і є головна ідея цієї події — показати музику Шопена, яку виконують молоді люди зі всього світу.
- Перший конкурс відбувся ще до війни [Другої світової війни – ред.]. Тут слід згадати ім'я Єжи Журавльова. Конкурс ім. Фридерика Шопена мав дуже благородну, дуже почесну ідею - показати музику Шопена в конкурсі, де молоді люди, молоді піаністи з усього світу приїжджають до Варшави і грають виключно музику одного композитора.
Це настільки особливий конкурс, що він є монографічним і присвячений виключно фортепіанній музиці. Тут немає роздрібнення, немає інших інструментів, і тому він є абсолютно моно, а також тому, що Шопен написав дуже обмежену, як ми знаємо, кількість творів, кількість композицій, зате всі геніальні, то цей порівняльний матеріал, ця база дуже чітка, що всі підходять до тих самих творів. Це ідеальний матеріал для порівняння, щоб саме виміряти себе на ґрунті цієї дуже особливої музики.
І так, це захоплююче, що це виправдало себе, що за стільки років ми не втомилися від того, що раз на п'ять років весь світ звертає сюди свої очі, слухає, приїжджає, кожен хоче виступити на цьому конкурсі, є відбіркові тури, попередні відбіркові тури.
І ще, я думаю, дуже важливим у цих передвоєнних конкурсах був спортивний аспект, змагання, тому що спорт колись, 100 років тому, був набагато чистішою дисципліною, і люди вважали, що спорт формує характер, що заняття спортом є, простіше кажучи, чимось хорошим. Інтелігенція дуже цікавилася спортом, наприклад, боксом, змаганнями між спортсменами. І цей спортивний аспект, що б там не говорили про конкурс, я думаю, що він і допоміг, і є дуже важливим, бо привертає увагу. І ті, хто беруть участь у конкурсі, теж усвідомлюють, що ми змагаємося, бо «ми граємо, ти граєш, я граю, ми граємо ті самі прелюдії, а в наступному етапі є тільки одне місце. Тож ми мусимо усвідомлювати, що один з нас вибуде».
Щодо цього, вже 19-го Конкурсу, всі ми дуже цікаві, ніхто цього не знає, яким він буде. Мені здається, що він може якось кардинально не відрізнятися від того, що було 4 роки тому. У нас дуже багато піаністів з Далекого Сходу, як і під час останніх конкурсів. Китай, Японія, Південна Корея – це, як ми знаємо, цілі центри, цілі країни, які мають прихильників Шопена. Також є велика польська команда.
Ця командність також цікава. З перших конкурсів, з тих конкурсів, що відбувалися десятки років тому, завжди підкреслювали польську команду, французьку команду, італійську команду, тож це також трохи нагадує спортивну номенклатуру, коли на Олімпіаді ми потім підбиваємо підсумки, скільки медалей завоювали поляки.
Ми, журналісти, весь час сподіваємося на якомога справедливіші рішення суддів цього року. Гаррік Ольссон, вперше не поляк, головує на засіданнях. Чудовий піаніст, якого не потрібно представляти. Ми сподіваємося, що він буде трохи поза системами, і все ж вирішальний голос належатиме йому.
Однак від суто від спортивних змагань Конкурс ім. Шопена відрізняє мистецтво.
- Звичайно, різниця полягає в тому, що тут немає однозначних оцінок, ми не можемо виміряти довжину стрибка, не можемо перевірити, чи був аут, чи м'яч був у корті, але ми часто про це говоримо. Зараз, навіть готуючи всі ці матеріали, передачі, ми замислюємося, як це так, що судді оцінюють під час гри, а потім вже не повертаються до цього виконання, бо вони потім не слухають запис, не порівнюють, а базуються на своїх оцінках, виставлених одразу після виступу. А можливо, якби вони могли пізніше, звичайно, тоді засідання журі тривало б дуже довго, але, можливо, було б справедливіше, якби вони могли ще повернутися до цього запису, послухати, подумати хвилинку, охолонути. Можливо, це було б справедливіше.
Всі ці драми, сенсації є невід'ємною частиною характеру конкурсу. Завжди буде хтось відхилений, ображений, завжди буде хтось, хто, на думку слухачів, міг би зупинитися на другому етапі, а потрапив до третього. Це все пов'язано з конкурсом, але емоції, які його супроводжують, про що вже роками говорять, це загальновідомий слоган, але трохи так і є, що під час конкурсу Шопену ми раптом всі стаємо експертами. Ми всі знаємося на Шопені, ми всі дискутуємо, маємо своїх фаворитів, і я думаю, що це гарно.
Другий канал Польського радіо є співорганізатором Конкурсу ім. Шопена, всі прослуховування, концерти транслюються у прямому ефірі, а окрім цього, музичні журналісти каналу працюють на конкурсі, коментуючи усі виступи, спілкуючись із запрошеними гостями, членами журі. Це величезна, дуже важка і вимоглива праця впродовж трьох тижнів.
- Це важка робота, відповідальна, бо треба бути обережним. На мою думку, краще не сказати кілька слів про те, що, можливо, не дуже добре, ніж знущатися з дуже молодих людей, для яких участь у конкурсі є питанням життя і смерті. Стрес, емоції, які супроводжують піаністок, піаністів, є надзвичайно великими.
Пам'ятаю, коли я був молодим, слухав розповіді своїх старших колег по радіо і пам'ятаю, що був здивований, як сильно вони можуть критикувати певні виступи. Не знаю, чи це було так необхідно в той момент, бо пізніше я розмовляв з цими піаністами, з цими піаністками і розумів, що вони відчувають, коли в гарячій дискусії коментують їхню гру, часто, можливо, занадто багато гірких слів. Але, звичайно, ми також коментуємо плюси, коментуємо все, що є хорошим, що є захоплюючим, що є цікавим у конкурсі. Це складне завдання, ми також пізнаємо себе, коли слухаємо цей конкурс, коли обговорюємо його між собою, з слухачами.
За всіма конкурсними виступами і концертами можна слідкувати на спеціальному ютуб-каналі Національного інституту Фридерика Шопена та у радіоефірі Другого каналу Польського радіо.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі.
Мар'яна Кріль