Колядування в Україні традиційно починається у Святвечір і триває в день Різдва Христового, а в окремих регіонах — упродовж усього різдвяного циклу аж до Водохреща. Найчастіше колядують діти, молодь або цілі гурти колядників, які ходять від хати до хати, співають колядки та віншують господарів, бажаючи їм здоров’я, добробуту, щастя і миру.
Як розповідає пластунка та популяризаторка традиційної культури Христина Чер, сучасна коляда — це поєднання християнських і значно давніших, дохристиянських елементів. Хоч сьогодні вона тісно пов’язана з народженням Ісуса Христа, саме слово «коляда» походить ще з прадавніх часів, коли люди відзначали зимовий цикл свят. У темну й холодну пору року люди інтуїтивно шукали радості: співали, запалювали світло, влаштовували обрядові дійства, споживали поживну їжу — усе це допомагало пережити зиму й дочекатися весни.
Коляда — це не лише про святковий стіл. Це передусім про спільну пісню, дух єднання і піднесення. Саме спів об’єднує людей, створює відчуття родини — як у вузькому, так і в ширшому, суспільному значенні. Музикант і ветеран Збройних сил України Богдан Олексин зазначає, що для нього колядування — це така ж природна частина життя, як щоденна кава. З дитинства коляда була в його родині звичною і радісною традицією.
За його словами, коляда має дві головні цілі: прославлення Бога та збереження української культурної спадщини. Через колядки українці заявляють про себе світові й передають свою ідентичність наступним поколінням. Серед улюблених пісень Богдан називає колядку «Дивна є новина», слова якої сьогодні особливо резонують з надіями та сподіваннями українців.
Колядки бувають різними за змістом: одні прославляють Бога, інші — природу, родинні зв’язки або окремих святих. Існують також віншувальні пісні та щедрівки, які мають на меті побажати доброго врожаю, здоров’я й достатку. Усі вони належать до одного зимового обрядового циклу й відображають прагнення людей до світла, життя та відновлення.
Віолончелістка Івано-Франківської обласної філармонії Варвара Литовчук ділиться, що колядування для неї — це щорічна традиція, незалежно від формату. Колись це були вертепи, інколи — сімейні зібрання за великим столом із музичними інструментами та співом. Сьогодні, особливо в діаспорі, коляда стає способом заохотити людей не забувати своє коріння. Відчуття гордості й радості, каже вона, виникає саме від усвідомлення: «це наше, українське».
Сучасні вертепи й колядницькі дійства не мають єдиного канону. У них часто з’являються образи сучасності, а зло може уособлювати не біблійний Ірод, а нинішні постаті, які несуть руйнівні ідеї. Водночас головна ідея залишається незмінною — передати різдвяну історію боротьби добра і зла, яку можна подолати лише разом, у спільноті та через спів.
Оксана Басараба з Фонду духовної культури пограниччя наголошує: коляда — це традиція, яка триває споконвіків і потребує постійного продовження. У Польщі українські громади щороку організовують колядування, залучають хори, гурти, а інколи поєднують ці заходи з благодійними акціями на підтримку Збройних сил України. Так вони не лише зберігають свою культуру, а й знайомлять з нею інших мешканців міст.
Особливо важливо підтримувати традицію в умовах еміграції, адже асиміляція часто призводить до її втрати. Діти, які навчаються в іноземних школах, інколи знають більше колядок мовою країни проживання, ніж українською. Саме тому, на думку Оксани Басараби, потрібно створювати сучасні, цікаві й якісні заходи, щоб колядування було не лише обов’язком, а й радісним, «модним» досвідом.
Живучість коляди проявляється і в різноманітті її варіантів. Навіть у межах однієї області тексти та мелодії можуть суттєво відрізнятися: десь колядка має три куплети, а десь — десять. Упродовж століть у пісні впліталися події, які переживало суспільство: війни, голод, трагедії й надії. Так само й сьогодні з’являються нові, авторські колядки, що осмислюють сучасні події.
Для багатьох людей традиція коляди має ще й важливий аспект ментального здоров’я. Вона допомагає дітям і дорослим відчувати спільні цінності, безпеку та підтримку громади. Через спів, гру і спільне переживання Різдва формується внутрішня стійкість і відчуття приналежності.
Коляда — це не застиглий обряд, а жива, динамічна традиція, яка змінюється разом із народом. І саме в цьому її сила: передаючись із покоління в покоління, вона залишається джерелом світла, пам’яті й надії навіть у найтемніші часи.
Інна Ясніцька