2 листопада у Варшаві розпочався XI кінофестиваль Ukraina! Festiwal Filmowy. Протягом тижня варшавська публіка матиме змогу переглянути найновіші українські художні, документальні, анімаційні та короткометражні фільми, зокрема роботи, що отримали нагороди на міжнародних фестивалях. Це унікальний і єдиний фестиваль у Польщі, що від самого початку своєї історії присвячений українському кіно. У програмі «Міжкультурні діалоги» програмна директорка фестивалю Мартина Лях розповідає про цьогорічну програму, про місію, завдання фестивалю, про співпрацю між Польщею та України у кіногалузі, а також що її особисто надихає в українському кіно.
22:21 [i] 02 11 MARTYNA LACH UFF (online-audio-converter.com).mp3 Програмна директорка фестивалю Мартина Лях розповідає про цьогорічну програму, про місію, завдання фестивалю, про співпрацю між Польщею та України у кіногалузі, а також що її особисто надихає в українському кіно.
11-ий рік разом із командою ви організовуєте цей фестиваль. Я пригадую наші зустрічі на другому чи третьому фестивалі, багато років тому, і тоді ніхто з нас не думав, що все це так розвинеться, що українського кіно буде дуже багато, будуть дуже цікаві фільми, документальні і художні. І сьогодні — 11-ий фестиваль і вже п’ятий рік повномасштабної війни.
— Так, насправді я сама не можу повірити, що з 2016 минуло вже 10 років і от зараз ми напередодні 11-го фестивалю. І, так, як ти сказала на початку, ми починали від маленького огляду українського кіно. Це було в одному кінотеатрі, три дні, десь вісім фільмів. Сьогодні ми показуємо набагато більше фільмів. Незважаючи на війну, фільми створюють. Я боялася, як це буде. І, справді, можливо є менше художнього кіно, які є суто українським виробництвом, все більше твориться у співпраці, але і далі фільми створюються, вони дуже хороші, прекрасне документальне кіно, короткий метр. Цього року цікава програма, і я сподіваюся, що кожен знайде щось для себе.
Буде три конкурси: художнього, документального і короткометражного кіно. Як відбувався відбір фільмів?
— Цього року у конкурсі художнього кіно у нас вісім фільмів, у документального дев’ять і у короткометражного — 24 фільми. Відбір відбувався як зазвичай, тобто на основі зголошень, які до нас надходили через кіноплатформу filmfreeway, але також частину фільмів було запрошено до участі, це кураторська співпраця. Українське кіно ми дивимося впродовж всього року. В міру можливостей, ми також їздимо на різні фестивалі. Думаю, що найважчий вибір мала команда короткометражних фільмів, адже там було найбільше зголошень. Але загалом цього року було зголошено понад 150 фільмів.
Це справді дуже багато. Блоки короткометражного кіно завжди мають велику популярність, незважаючи на те, що ці фільми не надто популярні. Пригадую, як один із членів журі минулого року мені сказав, що останній раз короткий метр він дивився у кіношколі, а тут так багато цих фільмів.
Отже, фестиваль починається 2 листопада у кінотеатрі «Антлантік» у Варшаві. І це буде фільм, на який в Україні також довго чекали. Це фільм української видатної драматургині, культової особи Наталії Ворожбит. Це буде фільм «Демони». Фільм важливий з кількох моментів. І для багатьох прихильників театру і кіно в України важливий передусім тому, що у ньому знялася Руслана Писанка. І це був її останній фільм. Кілька років тому вона відійшла.
— Так, Руслана Писанка померла ще до завершення роботи над фільмом, у 2022 році. І Наталія Ворожбит завершувала цей фільм вже після її смерті. Ця акторка дуже добре відома польському глядачеві з фільму «Вогнем і мечем» Єжи Гоффмана. Але на сам фільм «Демони» я також дуже чекала, адже попередній її фільм «Погані дороги» — просто чудовий, один із моїх улюблених. Я його бачила кілька років тому, але декілька сцен з нього дуже добре пам’ятаю.
Адже, відомо, що іноді ми дивимося кіно, але через рік вже нічого не пам’ятаємо. Але «Погані дороги» дуже сильно відбилися у моїй пам’яті. Фільм «Демони» відкриє фестиваль. Я дуже радію, що Наталка Ворожбит буде з нами. Вона приїжджає на декілька днів. Не лише братиму участь у відкритті фестивалю, але також буде зустріч із глядачами на черговому показі, а також вона проведе майстер-клас. На цю подію вхід вільний, рекомендую. Це буде у кінотеатрі «Амондо». Це буде драматургічний майстер-клас. Наталка розповість про свій досвід, про те, як писати, аби не перетинаи певні кордони.
Також я б хотіла згадати, що цей фільм є копродукцією спільно із Польщею. Даріуш Яблонський і Іза Вуйцік продюсери цього фільму, вони також будуть на церемонії відкриття. Тож усім щиро рекомендую цей фільм, який також має дуже специфічну гаму кольорів. У ньому є трохи магічного реалізму, таємниці, також з’являються відьми. У ньому дуже специфічна, але цікава атмосфера.
Також буде фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука «Тиха повінь». Цей режисер був на вашому фестивалі декілька разів. І, серед іншого, його фільм «Памфір» — неймовірний. Пам’ятаю свої емоції під час перегляду. І теж на нього ми довго чекали. Але він повертається з іншим, дуже складним фільмом, який показує реальність України сьогодні.
— Так, я дуже радію, що Дмитро створив черговий фільм, адже «Памфір» — це також один із моїх улюблених фільмів зі всіх едицій фестивалю. Я дуже чекала на його нову роботу. «Тиха повінь» розповідає про невелику спільноту, це український варіант «амішів»,
Це релігійна спільнота, що живе на заході України. Я не пам’ятаю детально, про яку саме йдеться у фільмі Дмитра, але точно є декілька населених пунктів.
— І навіть у фільмі з’являється таке припущення, що «аміші» родом з України. Це спільнота, що живе без електрики, живе в селі, працює у полі за допомогою старих знарядь, також використовує для роботи в полі коней. Також у спільноті самотужки печуть хліб, вони самодостатні. І, я думаю, що Дмитро тут спостерігає за їхнім життям впродовж першої частини фільму. Думаю, це своєрідна медитація. Але пізніше він конфронтує це їхнє життя із життям на війні, із життям на фронті. Члени цієї спільноти не воюють. Чоловіків не мобілізують. Дуже цікавий і глибокий аналіз цієї спільноти, але вона розглядається у ширшому контексті.
А коли йдеться ще про інші документальні фільми, то тут варто згадати про фільм Аліси Коваленко «Сліди». Він вже здобув декілька важливих нагород на кінофестивалях у Європі, також його номінували від України на «Оскар».
— Так, це кандидат від України на премію «Оскар». Аліса Коваленко також була вже на нашому фестивалі, минулого року із фільмом «Мій любий Тео», а ти вела з нею зустріч. У фільмі йшлося про відносини мами і сина. А цього року Аліса повертається із фільмом, який вона створила спільно із Марисею Нікітюк, це фільм «Сліди». Він про кривду жінок під час війни. Це свідчення жінок, яких піддавали тортурам, яких ґвалтували. Зрештою, сама режисерка Аліса Коваленко також була в російському полоні і багато пережила. І це фільм, який говорить не лише про травми і трагедії, але також про жіночу силу і поверненню до життя. Думаю, що у цьому велика цінність фільму.
Так, і також на фестивалі буде новий фільм Валентина Васяновича «За перемогу!». І тут ми знову бачимо майбутнє. І це майбутнє є дуже важливим елементом фільмів Васяновича. Ми бачили його попередні фільми, наприклад, «Атлантида». Це було, здається, у 2021 році, за декілька місяців до повномасштабної війни. І в ньому показали світ після війни. Новий фільм я ще не бачила, але я декілька разів розмовляла із режисером, і, мені здається, що ми побачимо багато надії на те, що перемога все ж буде, в це потрібно вірити і багато для цього працювати.
— Так, дійсно, Валентин зробив цей фільм, знову забігаючи у майбутнє. Він це дуже любить. «Атлантида» була досить дистопічною картиною. Але «За перемогу!» має в собі багато чорного гумору. І це також дуже глибокий фільм, оскільки він ставить питання про відносини. Дія розгортається вже після завершення війни, є питання: що далі? Які відносини між людьми? Він залишився в Україні, а його дружина і дитина під час війни виїхали за кордон.
І на відстані кожен вже будує інше життя, починає жити іншими справами. І Валентин ставить питання про те, які відносини будуть у родині після війни. Пригадую, як я з ним розмовляла три роки тому, коли він починав думати над цим фільмом, і тоді він мені сказав, що зараз його найбільше цікавить те, які будуть наслідки війни для індивідуума, для родини.
А з іншого боку, інше важливе питання: митець, творчий процес, що він не уявляє, як займатися творчістю за межами України.
— Так, це другий важливий елемент цього фільму, який розповідає про ідентичність, про коріння, про культурні коди, у яких творять митці, з ними вони почуваються, як риба у воді, саме у себе вдома.
Ще інший момент Ukraina! Festiwal Filmowy. Вже кілька років на ньому є важливий елемент, що показує різні можливості, потрапляє до українських митців, акторів, акторок, молодих режисерів, які проживають у Польщі. І ви також запрошуєте до співпраці польських продюсерів, людей із кіногалузі, які показують цей місцевий ринок. Чи буде це і цього року?
— Цього року у нас одна така подія і вона буде присвячена копродукціям України з іншими країнами. І на ній ми будемо задумуватися над тим, яким може бути майбутнє українського кіно, коли йдеться про фінансування і різні шляхи подальшого розвитку. І це буде міжнародна зустріч, на ній буде голова Української кіноакадемії, продюсер Пилип Іллєнко, який також за мить матиме свій режисерський дебют. Буде і вже згаданий Даріуш Яблонський — президент Польської кіноакадемії. Будемо говорити про те, що чекає і Україну, і Польщу у контексті кіновиробництва, а також про механізми спільної копродукції.
А також, з іншого боку, і я завжди це підкреслюю, говорячи про ваш фестиваль, що це феномен. Як я сказала на початку, тут, у Польщі, у Варшаві та інших містах, у нас є нагода побачити найновіше, найцікавіше українське кіно, також і копродукції. Як ти розглядаєш сьогодні роль і місію цього фестивалю із перспективи тих всіх років? Чи це змінилося? Можливо, з’явилися якісь нові контексти?
— Думаю, що основна місія цього фестивалю залишилася такою ж — презентація польській публіці української культури, але також і представлення українській публіці найновішого українського кіно, і творення діалогу, розмови в кулуарах, зустрічі після фільмів. За ці 10 років ми справді створили дуже багато міцних зв’язків і польсько-української дружби. Це все дуже справжні, людські контакти. І, думаю, що для нас це і далі дуже важливе.
Але, звичайно, часи змінюються. Ми починали фестиваль два роки тому після окупації Криму, після подій на Донбасі. Це був 2014 рік, початок війни. Вже тоді було дуже багато українців у Польщі. Але це діаметрально змінилося після 2022 року. І про це не треба нікому нагадувати. Війна триває. Політична ситуація така, яка є.
Для нас, думаю, що новим контекстом і новою місією вже певний час є підвищення свідомості і боротьба з дезінформацією. Тому і цього року ми підготували дві події про це. Одна — це дискусія, присвячена дезінформації, хейту, механізмам дії цих явищ, а також більш практична зустріч, на якій можна буде навчитися, як не піддаватися маніпуляціям, як оцінювати інформацію, що до нас надходить.
Але також у програмі є ретро-покази, наприклад, фільм «За двома зайцями». Чи ще щось з цього давнього й улюбленого кіно буде?
— Так, цього року буде комедія «За двома зайцями», яку мені рекомендувало декілька осіб із нашої команди. Окрім цього, на церемонії закриття фестивалю буде класика українського кіно «Сумка дипкур’єра» Олександра Довженка з музикою наживо у виконанні польсько-українського гурту DAGADANA. Я дуже чекаю на цю подію. Я знаю, що музикантки дуже багато репетирують. Окрім того, що вони гратимуть до фільму, то також зіграють ще коротку програму з новими творами.
Думаю, із нового альбому LUMEN, на який ми дуже чекаємо.
— Саме так. Тож буде цей фільм. Але ще буде німий фільм «Алім», який ми покажемо у нашій секції, присвяченій кримським татарам.
Мартино, а коли йдеться про твої особисті відкриття в українському кіно за всі ці роки. Чи ти б могла назвати, наприклад, три найважливіші для тебе фільми? Те, що для тебе важливе, до чого ти б хотіла повернутись.
— Думаю, що це точно «Атлантида» Васяновича, це для мене такий фільм, вже згадані «Погані дороги», «Памфір», ще я хочу додати цього фільм з цьогорічної програми, від якого я просто в захваті, це документалка «Nice ladies» про жінок 50+ з Харкова. Чудовий, глибокий фільм. З одного боку, дуже виважений, легкий, але з іншого боку, дуже проникливий, просто чудовий.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі.
Мар'яна Кріль