Попри декларативну відкритість багатьох сучасних суспільств, у них досі діють механізми виключення. Вони не завжди мають форму прямих заборон, але часто визначають, хто отримує доступ до можливостей і суспільного визнання, а хто залишається на периферії. Такі механізми проявляються в ізоляції бідних у межах окремих локальних спільнот, у відокремленні етнічних меншин, мігрантів і біженців, а також у стійких стереотипах, які формують ставлення до певних груп задовго до особистого знайомства з ними.
Саме дослідженню цих процесів присвячена виставка польсько-ромського художника Кшиштофа Ґіля «Вас тут ніхто не хоче», яка триває у варшавській галереї «Захента». У центрі її уваги — поняття ґетто, яке митець розглядає не лише як історичне явище чи конкретний простір, а як один із найстійкіших інструментів суспільного виключення.
Відправною точкою для цих роздумів став як особистий досвід художника, який виріс у ромському поселенні, але є поляком так і сучасні суспільні процеси, які він спостерігає в різних країнах світу.
Кураторка виставки Моніка Вейхерт зазначила, що важливим джерелом натхнення для митця стала книга турецької письменниці та журналістки Едже Темелькуран «Нація чужинців: як відбудувати наш спільний дім у XXI столітті».
«Ця виставка — про всіх нас, адже вона про те, що кожен у будь-який момент свого життя може несподівано стати чужинцем. І мені здається, що зараз я кажу це саме тим людям, які дуже добре розуміють, наскільки складним є перший момент перебування в іншій культурі, в іншому місці. Сьогодні ґетто вже не оточені мурами й не є якимись замкненими просторами. Насправді вони можуть виникати спонтанно, за будь-яких обставин, у будь-який складний момент», — говорить Вейхерт.
За її словами, сучасні форми виключення стосуються не лише походження чи соціального статусу людини. Людей виключають за їхні сексуальні уподобання, через те, що їхні тіла не відповідають суспільним уявленням про норму. Ці системи виключення, на переконання авторів виставки, сьогодні перетворилися на маленькі ґетто.
Водночас експозиція розповідає не лише про історію ромів чи євреїв. За словами Кшиштофа Ґіля, йдеться про механізм, який повторюється в різних країнах, епохах і суспільствах. Саме тому виставка побудована як своєрідна подорож у часі. Починається вона з Венеції XVI століття, де виникло перше визнане істориками ґетто для єврейської громади.
«Слово "ґетто" означає "ливарня", тому що місце, куди переселили єврейську спільноту, було пов’язане з обробкою металу та литтям. Для мене це стає метафорою формування й "відливання" людини», — пояснює художник.
Експозиція виставки «Вас тут ніхто не хоче» у Національній галереї «Захента» у Варшаві
Одним із джерел натхнення для виставки стала кінохроніка 1950-х років, знайдена ним в архівах Польської кінохроніки. Стрічка розповідала про виставку ромського мистецтва на території колишньої Югославії.
«Для мене завжди дуже важливо, якщо я звертаюся до ромської культури, показувати її неочевидні аспекти. Я не відтворюю у своїх роботах фольклор і не повторюю екзотизованих образів. Окрім ремісничої праці ромів — виготовлення металевих тарілок, мисок, горщиків — фільм показував і дивовижні скульптури ромських майстрів. Вони здавалися мені водночас дикими тваринами, дивними людьми і навіть богами. Саме ця неоднозначність мене надзвичайно надихнула», — розповів Кшиштоф Ґіль.
Художник створив власну серію скульптур, натхненних побаченими роботами, а також панорамний рисунок вугіллям. Уся виставкова зала побудована як діалог із традицією етнографічних експозицій, де різні культури часто демонструвалися через спрощені та стереотипні образи.
«Вид з вікна», Кшиштоф Ґіль, 2026, олія, полотно
«Для мене перше замикання починається саме з візуального образу — з того, як ми уявляємо собі "Іншого". Тому, коли я звертаюся до власних історій і роздумів, пов’язаних із тим, що я поляк ромського походження, я шукаю в них універсальну постать "Іншого". Я звертаюся до цього не лише для того, щоб розповісти якийсь епізод ромської історії, а щоб розповісти ширшу, універсальну історію», — каже він.
У другій частині виставки художник переносить глядачів до Польщі кінця 1990-х і початку 2000-х років — періоду соціальних трансформацій, економічних труднощів і зростання радикальних рухів. Митець нагадав, що саме в цей період активізувалися неофашистські угруповання.
«У 1990-х роках і навіть на початку 2000-х групи по шістдесят, сімдесят, вісімдесят осіб нападали на місця, де жили роми. Я пережив це особисто, коли мені було десять років. І про це теж розповідаю на виставці. Але тут ви не побачите ані жертв, ані катів. У своїй творчості я не відтворюю образи насильства. Це моя свідома позиція», — підкреслює художник.
Кшиштоф Ґіль
На його думку, сьогодні мистецтво має шукати нові способи говорити про насильство, не відтворюючи його буквально.
«Для того, щоб людина змогла наблизитися до цієї складної теми, її потрібно в неї ввести. Мій спосіб полягає в тому, що роботи мають бути дуже естетичними, формально привабливими. Саме завдяки цьому глядач може зануритися в ці історії, в простір виставки й залишитися в ньому», — зазначає він.
Художник пов’язує створення виставки зі своїм занепокоєнням через появу нових форм радикалізму та ксенофобії.
«Я вже бачу їхні перші ознаки. Бачу їх на Близькому Сході, бачу у Сполучених Штатах, бачу й по відношенню до українського середовища. Саме тому, коли мені випала можливість скористатися такою платформою, як Національна галерея мистецтв "Захента", я захотів говорити саме про цю тему», — говорить Ґіль.
Він переконаний, що люди, які самі пережили переслідування, часто швидше помічають тривожні сигнали в суспільстві.
«І поки що, на мою думку, ми маємо справу лише з першими подихами нового фашизму, який народжується. Я знаю, що фашизм то розгорається, то згасає, а потім повертається в різні епохи та за різних обставин. Це залежить від багатьох рішень і процесів», — каже художник.
На завершення він наголошує, що сучасні суспільства давно не є однорідними, а надмірна увага до відмінностей лише поглиблює поділи між людьми.
«Нам потрібно зосереджуватися на тому, що нас об’єднує. А об’єднує передусім те, що всі ми люди й маємо однакові базові потреби. Потребу безпеки, дому, родини, рівних можливостей. Це спільне для кожної людини», — говорить Ґіль.
На його думку, небезпечно сприймати будь-яку групу людей як однорідну спільноту.
«Людина — це окрема особистість. А все інше, що ми на неї накладаємо, часто є лише проєкцією, створеною зовнішнім поглядом, стереотипами, образами з мистецтва, літератури чи інших джерел. Тому, коли ми говоримо про інакшість, не можна сприймати людей як одну однорідну масу. Таке мислення є дуже небезпечним», — переконаний художник.
Він підкреслює, що ніхто не застрахований від дискримінації чи виключення. Виставка «Вас тут ніхто не хоче» триватиме у Національній галереї «Захента» у Варшаві до серпня.
Христина Срібняк