Наприкінці 1970-х років Польщею прокотилася хвиля робітничих страйків. Комуністична влада стежила за опозиціонерами, активістів заарештовували, а їхні квартири обшукували. У цьому середовищі діяло подружжя Яцека та Ґражини Куронів. Вони разом їздили на судові процеси над страйкарями, допомагали переслідуваним робітникам і перетворили власну квартиру на місце зустрічей опозиціонерів та інтелектуалів. Друзі називали Ґражину Ґайкою. Її чоловіка знали як одного з найвпливовіших діячів демократичної опозиції. 11 листопада на польські екрани виходить фільм Пьотра Домалевського «Наша революція».
Режисер пропонує подивитися на історію польського спротиву через життя двох людей, чиї особисті стосунки були тісно пов’язані з політичною боротьбою. Яцек Куронь був одним із засновників Комітету захисту робітників (KOR), створеного 1976 року, та одним із головних ідеологів демократичних перетворень у Польщі. За свою діяльність він провів у в’язницях загалом дев’ять років. Водночас Куронь був пацифістом і вважав, що зміни мають відбутися шляхом мирної передачі влади.
«Яцек Куронь був революціонером, але не в тому сенсі, що бігав вулицями з прапорами. Він усе життя присвятив активному спротиву режиму. Водночас він був пацифістом. І це стосується їх обох, адже ідеї Яцека Куроня насправді були спільними для нього та Ґражини. Він виходив із того, що комуністичний режим у Польщі певною мірою зруйнує сам себе, а завдання опозиції — наблизити цей процес, намагаючись домогтися мирного переходу влади. Силове захоплення влади могло призвести до загибелі багатьох людей. Яцек Куронь не хотів, щоб загинула хоча б одна людина. Саме це вирізняло його серед інших. Зрештою, саме його бачення демократичної передачі влади було втілене в Польщі», — розповів режисер Пьотр Домалевський.
Режисер не прагнув відтворити на екрані лише хронологію політичних подій. Страйки, арешти й діяльність опозиції можна описати за допомогою документів та історичних досліджень. Кіно ж дає змогу наблизитися до того, що залишалося поза політичною хронікою: почуттів, страхів, сумнівів і стосунків між людьми. Одним із джерел для сценарію стали справжні листи Яцека та Ґражини Куронів, опубліковані окремим виданням. Родина також поділилася з творцями фільму спогадами про повсякденне життя подружжя.
«Їхні близькі стосунки стали ключем до нашої інтерпретації цієї історії. Адже про те, що і в якому році вони зробили, можна прочитати в книжці або в інтернеті. А от про те, що вони відчували, коли розпочинали боротьбу, чи боялися, чи переживали ейфорію, чи були закохані, — про такі зворушливі моменти ми й намагалися розповісти на екрані. Їхні листи надзвичайно особисті. Читаючи їх, я в якийсь момент відчув, ніби стаю учасником чогось дуже інтимного і приватного. Родина поділилася з нами безліччю історій про справжнє, повсякденне життя Куронів. Вони підтвердили те, про що можна прочитати в листах. Ґайка і Яцек були безмежно закохані одне в одного, цілковито розчинилися у своєму коханні. Можливо, їхні стосунки були своєрідним захистом від жорстокості тих часів і насильства з боку влади. Цю інтенсивність почуттів ми також дуже хотіли передати у фільмі», — пояснив режисер.
Яцека Куроня у фільмі зіграв Аркадіуш Якубік, Ґражину — Маґдалена Поплавська. Режисер не ставив перед акторами завдання точно відтворити зовнішність історичних постатей. Натомість вони мали передати їхню енергію, пластику рухів, голоси й реакції. Так творці прагнули уникнути карикатурної схожості й показати людей, а не сценічні копії відомих політиків. У фільмі важливе місце посідає Ґражина Куронь. У суспільній пам’яті історія польської опозиції часто пов’язана передусім із її чоловіком — політиком, якого знають із фотографій, промов і підручників. Водночас Ґайка була повноцінною учасницею опозиційної діяльності: підтримувала чоловіка, допомагала переслідуваним, брала участь у спільній роботі.
«Я особливо пишаюся тим, що нам вдалося певною мірою повернути цю героїню глядачам. Ми вже провели кілька показів фільму й почули чимало відгуків: “Нічого собі, я навіть не знав, що така людина існувала. Не знав, чим вона займалася”. Життя Ґражини Куронь, те, що вона робила і як діяла в цьому революційному тандемі, на мою думку, було дуже показовим для багатьох жінок того часу. Завдяки фільму нам вдалося повернути цю героїню в суспільну пам’ять. Важливо показувати, що в революції є також герої другого плану. І вони так само важливі, як ті, кого ми знаємо з пам’ятників і промов», — зазначив режисер.
Ґая Куронь, онука Яцека та Ґражини, не застала бабусю. Проте з родинних історій знає, наскільки важливою вона була для дідуся і для їхньої спільної справи.
«На жаль, я не мала можливості познайомитися з бабусею. Якби могла попросити у золотої рибки лише одне бажання, то хотіла б хоч трохи з нею поговорити, провести разом час. Вона була неймовірно сильною та відважною жінкою. Як кажуть: "Без Ґайки не було б Яцека". Це, мабуть, найточніші слова, які все пояснюють. Думаю, вона буквально присвятила своє життя тому, щоб урятувати Польщу. Про цю жінку можна написати багато книжок. Мені здається, фільм показує, наскільки вона була видатною особистістю. Не сказала б, що стрічка ставить її на перше місце, але дуже добре показує, що за Яцеком Куронем стояла також Ґайка», — розповіла онука.
Ґая Куронь, онука Яцека і Ґражини Куронь, 3 листопада 2026 року. Фот. PAP/Marcin Obara
Історія Яцека Куроня має і безпосередній український вимір. Він народився у Львові й, за словами онуки, завжди наголошував на близькості українців і поляків.
«Я провела з дідусем лише вісім років свого життя, але він точно передав усій нашій родині бажання допомагати іншим, бути доброю людиною, підтримувати тих, кому важче. Життя показує, що важливі не лише гроші, а й стосунки між людьми. Думаю, дідусь завжди наголошував на цьому. А оскільки він народився у Львові, то завжди казав, що українці — наші брати», — згадує Ґая Куронь.
Після початку повномасштабного російського вторгнення родина долучилася до допомоги українцям у Польщі: надавала житло, допомагала з працевлаштуванням, готувала їжу та співпрацювала з продовольчими банками. Для онуки це продовження цінностей, які передав їй дідусь: уваги до інших, солідарності й готовності підтримати тих, хто опинився у складних обставинах.
«Нашу революцію» планують використовувати в польських школах для розмов із молоддю про історію демократичної опозиції, свободу та громадянську відповідальність. Міністерство національної освіти Польщі надало стрічці патронат, а освітяни підготували матеріали для занять, під час яких учні зможуть обговорити фільм. Для режисера Домалевського важливо, щоб глядачі побачили в героях фільму людей, які мусили ухвалювати рішення в конкретних обставинах і жити з їхніми наслідками. А історія Ґражини Куронь нагадує, що за відомими іменами політичного спротиву стояли й ті, чия робота залишалася менш помітною, хоча без неї спільна боротьба могла б мати зовсім інший перебіг.
Підготувала Христина Срібняк