Березень 2021 року. На сайті Держатоменерго Польщі з’явилося повідомлення, в якому установа попереджає, що «внаслідок відходів ядерної енергії зі звалища радіоактивних відходів у Мейшаголе (Литва, 30 км від Вільнюса) стався викид радіонуклідів у поверхневі та підземні води».
У повідомленні Держатоменерго Польщі у березні 2021 року читаємо, що у Сувальському районі допустимі норми перевищено на 760%, також значне підвищення радіонуклідів зафіксовано в Німеччині, Швеції та Данії.
Згодом сайт Національного агентства з атомної енергії Польщі повідомив, що став жертвою кібератаки.
Експерти Cyberdefence24.pl повідомили, що вся операція схожа на інформаційні операції проти солдатів НАТО та Академії військового мистецтва, які проводилися у 2020 році. Сценарій практично ідентичний і передбачає розміщення неправдивого повідомлення на веб-сайті певної установи чи агентства з подальшим його поширенням різними каналами. Дата операції невипадкова, оскільки тоді велися інтенсивні переговори зі США та Францією щодо майбутнього польської атомної енергетики. Зважаючи на те, наскільки важливим є будівництво атомної електростанції в Польщі, експерти очікували, таких операцій буде більше.
Експерти Cyberdefence24.pl говорять, метою таких операцій є створити простір для поляків і відбити у них бажання будувати атомну електростанцію.
Російські ЗМІ дезінформують про польський атомний проект, щоб продемонструвати, що Польща повинна купувати електроенергію в Росії чи Білорусі. На цю практику тоді звертав увагу речник міністра-координатора спецслужб Станіслав Жарин.
Жарин описав у Twitter статтю з російського сайту Regnum, яка ставить під сумнів доцільність польського ядерного проекту та пропонує рішення у вигляді закупівлі електроенергії з Росії чи Білорусі.
«Станіслав Стремідловський, який постійно бере участь у дезінформаційних кампаніях проти Польщі, на початку липня опублікував коментар, у якому стверджує, що Польща має намір долучитися до будівництва атомної електростанції в Калінінградській області (…). Він натякає, що Польща, Литва, Латвія та Естонія мали спільну мету заблокувати NS2, але «після того, як Вашингтон відмовився» від блокування NS2 «альянс цих країн не має сенсу». Саме це спричиняє, на думку російського пропагандиста, те, що Польща може захотіти долучитися до будівництва російської електростанції, на що наразі мала б згоду США», — зазначає Жарин.
Такі рішення були б надзвичайно небезпечними з точки зору безпеки країни. По-перше, з’єднання польської енергосистеми з іноземним ядерним об’єктом становило б загрозу державній безпеці. Підключення такого блоку до системи означає, що він буде розглядатися як постійна основа. Будь-яка втрата такого блоку створить загрозу стабільності. Проте Польща матиме дуже обмежений вплив на те, що відбувається на електростанції, розташованій за її межами. Крім того, коли ми говоримо про Калінінград чи Білорусь, ми говоримо про підрозділи, розташовані на території ворожих нам країн, які здатні використовувати енергію для досягнення політичних цілей, пише портал.
На щастя, той проект провалився, говорить Лукаш Толяк, доцент кафедри міжнародних команд коледжу Civitas. Його сфера діяльності — міжнародна безпека, енергетична безпека, ядерна енергетика.
«На початку 2010-2012 років росіяни навіть почали часткові інвестиції та почали готуватися до будівництва атомних реакторів у Калінінградській області, сподіваючись, що вони зможуть побудувати інтерконектори з польською та угорською енергосистемами та сподіваючись, що вони увійдуть в країну як постачальник електроенергії Польщі та Східній Литві.
Це не вдалося, незважаючи на сильне лобіювання того, що росіяни мають технології, звичайно, що Польща буде звільнена від зобов’язань будувати нові виробничі потужності і що це буде дуже зручний спосіб для польських політичних еліт позбутися проблеми необхідності відмови від вугільної енергетики, хоча ми ще не побудували атомної енергетики. Але, на щастя, з нашої точки зору, російський план провалився, тому що ні Польща, ні Литва не зважилися на таке рішення, вважаючи, що росіяни зробили б наш електроенергетичний сектор і нашу енергетичну безпеку ще більш залежними від себе. Тож ці інвестиції, які розпочали росіяни на початку 2010-х років, просто зупинили, і ідея росії провалилася. Тоді також були ідеї спробувати побудувати енергетичний міст з Білоруссю, тому що, як відомо, в Білорусі є нова атомна електростанція в Островці, яка фактично могла б теоретично також живити польську енергосистему виробленою там енергією. Звісно, це теж російська технологія, але й з цього нічого не вийшло. Знаючи манеру дій Росії та ставлення до енергетичної політики та енергоресурсів як зовнішньополітичного інструменту, як вона тисне на країни, з якими вона співпрацює і що робить їх залежними від росії, польські політичні еліти просто не зацікавлені у будь-якій співпраці з російською стороною на даний момент».
Більше того, поява такої електростанції в мережах саме цього регіону Європи могла зірвати плани розділення енергосистем Росії та Євросоюзу, які реалізовувалися вже кілька років. Тому не дивно, що литовський уряд (який працює над підключенням до європейської системи) відреагував досить різко, заявивши вустами міністра енергетики Дайнюса Крейвиса, що інформація про інтеграцію польських та литовських компаній або неправдива чи російська дезінформація.
«Увесь текст насичений тезами, які мають на меті переконати читачів, що Польща за крок від прийняття рішення про приєднання до російського ядерного проекту. Текст є черговою публікацією, спрямованою на дестабілізацію польської ядерної енергетичної програми. Серед інших — російська пропаганда намагається показати, що Польщі не потрібна атомна енергетика, тому що електроенергію краще черпати з Білорусі чи Росії», — резюмує тоді Жарин.
Лукаш Толяк говорить, що росіяни використовують енергетичну зброю для ведення зовнішньої політики в Центральній та Східній Європі, та й загалом у глобальному масштабі, з самого початку створення Російської Федерації, тобто від розвалу совєцкого союзу.
Раніше це також був важливий інструмент у проведенні їх зовнішньої політики. Вони зрозуміли, що енергетика, насамперед, галузь, пов’язана з їх енергетичною сировиною, вуглеводнями, газом і нафтою, є дуже важливим способом впливу на політику західних країн, насамперед, у європейському масштабі і, звичайно, на країни Центральної та Східної Європи.
Вони зрозуміли це на початку 1990-х, коли знали, що не зможуть конкурувати із Заходом у військовому та економічному плані в інших аспектах. І суть цього в тому, що вуглеводні, перш за все газ у випадку Європи, а також нафта становлять найбільшу частку в доходах російського бюджету, були і використовувалися, і використовуються політично.
Величезна залежність Центральної та Східної Європи від російської сировини була пов’язана з наявною трубопровідною інфраструктурою, яка була створена в період холодної війни в 1970-х — 1980-х рр., і до якої входили колишні радянські республіки, країни Центральної та Східної Європи і навіть Німеччина.
Німеччина тут є, напевно, найбільш яскравим прикладом, вважає Лукаш Толяк.
«По-перше, проблема полягає у використанні формальних і неформальних джерел впливу в інформаційній війні на політичні еліти Німеччини, особливо федеральних земель, наприклад, або політиків найбільших політичних партій, я маю на увазі в першу чергу СДПН, тобто німецьку соціал-демократію, звичайно, меншою мірою ХДС, ХСС, і перш за все німецькі соціал-демократи, були відомі тим, що мали дуже широкі контакти з російськими елітами і ніби якось були включені в цей проект, припускаючи, що Росія є безпечним постачальником, постачальником енергії для потреб німецької промисловості, для потреб європейських країн, що, звісно, разом із посиленням цієї залежності спричинило посилення російського впливу в цій сфері.
Коли мова йде про неформальну діяльність чи формальну діяльність, яка має неочевидний вплив на енергетичну політику та безпеку в країнах Центральної та Східної Європи, дозвольте лише нагадати вам про такі фонди, наприклад Німецький фонд з Мекленбурга, це фонд, який займався чи підтримував будівництво газопроводів Nord Stream 2, Nord Stream 1, тобто газопроводів, які мали проходити через Балтійське море в обхід існуючої транспортної системи, яка проходила через Білорусь, насамперед через Україну.
Цільовий проект, який був побудований, але якого на даний момент більше не існує, через те, що ця установка була частково підірвана. З точки зору пропускної спроможності, ця система зрештою мала повністю замінити всю систему транспортування, яка проходить через Україну.
З одного боку, звичайно, росіяни, використовуючи німецькі канали і лобіюючи з самої Німеччини, вказували, що це питання економічного розвитку, суто бізнес-проект і питання енергетичної безпеки, але на практиці ідея полягала в тому, щоб чинити тиск насамперед на Україну як на країну, яка потенційно позбавлена впливу від транспортування газу і відключена, означає, що вона перестає бути проміжним елементом між Росією і Німеччину можна було б відрізати, прямо кажучи, від енергоресурсів, без шкоди для німецької економіки та країн Європейського Союзу.
Перш за все, Німеччини, яка хотіла бути газовим хабом, з точки зору співпраці з Російською Федерацією, що дало б можливість ще більше тиснути на Київ і підпорядкувати собі Київ у цьому плані».
Росіяни впродовж багатьох років проводили дуже широкі неофіційні дослідження, неофіційну діяльність, метою якої було формування соціальних настроїв і певної точки зору на сприйняття енергії, наприклад ядерної, західними суспільствами. Звичайно, це не єдиний фактор, який впливає на політичні рішення, наприклад, у самій Німеччині, але ця діяльність, яка проводилася ще в 1980-1990-х роках, принесла чудові результати бо російська точка зору призвела до різкої зміни громадської думки в самій Німеччині, коли мова йде про підтримку атомної енергетики.
Німеччина нещодавно закрила свою атомну електростанцію, вирізавши весь енергетичний сектор з нульовими викидами зі свого енергетичного міксу.
Росіяни дуже добре використали тут відомі в усьому світі катастрофи на об’єктах ядерної енергетики.
«Звісно, катастрофи у Чорнобилі, чи на Фукусімі у 1986 та 2011 роках відповідно, мали величезний вплив на сприйняття атомної енергетики у світі. Однак, німецькі реактори були відносно сучасними і відносно безпечними, новими. Останні з них були побудовані наприкінці 1980-х років, тому попереду у них ще був потенційно тривалий термін експлуатації. Але в російському наративі, який поширювався саме через ці неформальні канали в самій Німеччині, загалом по всій Європі, — але перш за все Німеччина була головною мішенню, у російському наративі — ядерна енергетика мала бути «небезпечною, брудною» технологією, яка жодним чином не вписується в так звану зелену свідомість, яка швидко набувала популярності в німецькому суспільстві. І тут Зелена партія певною мірою фактично зіграла свою роль, об’єднавшись із СДПН у цьому процесі закриття атомної енергетики Німеччини. З точки зору Німеччини це нелогічно, тому що Німеччині довелося замінити потужності з виробництва ядерної енергії вугільними електростанціями, частково також газовими, що, звичайно, призвело до збільшення викидів.
Враховуючи те, що ми маємо справу із зеленою трансформацією та спробою втекти від викидів, це контрпродуктивна стратегія. Тиск як частина інформаційної війни, як частина впливу на політичні еліти Німеччини, вплив на громадську думку Німеччини, коли йдеться про атомну сферу, призвела, як ми знаємо, до закриття цієї галузі в Німеччині, до остаточного закриття цього сектору у 2023 році та спричинив необхідність заміни цих джерел енергії на інші джерела енергії з викидами, тобто буре вугілля та газ як такі, на викопне паливо як таке, і водночас, разом із німецькою хімічною промисловістю, зробило німців більш залежними від поставок газу в Російській Федерації.
Росіяни не мали шансів продавати свої ядерні технології в західні країни, тому що Німеччина мала розвинений ядерний сектор і власні технології в цій галузі, а Німеччина не мала власних джерел газу як такого і була змушена купувати цей газ з-за кордону. Тобто чим більше росіяни тиснули на політичні еліти та громадську думку в таких великих країнах, наприклад Німеччині, але не тільки, а й у країнах Центральної та Східної Європи, тим більше вони могли забезпечити домінування чи кращу стартову позицію для власної виборчої кампанії, насамперед для "Газпрому", тобто головної компанії, газової компанії, яка відповідає за експорт газу з РФ, і зробили німецьку промисловість і німецькі політичні еліти ще більш залежними від російського газу. Це викликало величезний шок, як ви, напевно, добре знаєте, коли в 2022 році почалася війна в Україні, і Європа постала перед необхідністю відрізатися від поставок вуглеводнів, газу та сирої нафти з російського сектора», — говорить Лукаш Толяк.
Цей німецький приклад дуже характерний, тому що там дуже чітко видно, як російське лобіювання та російська діяльність у сфері інформаційної війни колись вплинули на громадську думку, яка просто вважала атомну енергетику абсолютно непридатною для майбутнього. Це один із секторів, який зазнав такого тиску. І по-друге, коли росіяни будували політичне лобіювання на основі провідних німецьких політиків, і не тільки німецьких політиків, фінські політики також були використані в цьому російському лобіюванні.
Всім добре знаний приклад канцлера Німеччини Шредера, який відразу після того, як він перестав бути канцлером Німеччини і після парламентських виборів передав владу канцлеру Ангелі Меркель, спочатку став одним із членів наглядової ради європейської частини «Газпрому» із зарплатою в кілька сотень тисяч євро на рік, а потім став одним із членів ради директорів швейцарської компанії «Газпром». Але в той же час він використовував свій вплив і престиж на німецькому ринку для лобіювання інтересів Російської Федерації у сфері енергетичної безпеки.
Але не тільки Німеччина.
Що стосується Польщі та інших країн Центрально-Східної Європи, то варто усвідомлювати, що ступінь залежності від енергоресурсів із Російської Федерації був тут ще більшим. Тому що ці країни були частиною Східного блоку і, звичайно, за часів совєцького союзу вони використовували інфраструктуру і, звичайно, енергетичні ресурси, які СССР відправляв у ці країни, а після 1991 року, після його розпаду вони просто перейшли на торгівлю цією сировиною з Російською Федерацією, тому що така була структура поставок.
Урізноманітнити його за короткий час було неможливо. Просто почалися звичайні фінансові розрахунки за ринковими принципами, і країни Центральної та Східної Європи постачали в російський бюджет величезні виплати через необхідність купувати цю сировину в Росії.
Немає певності в тому, наскільки сильним було російське лобі, коли йдеться про польські політичні еліти в 1990-х роках і в першому десятилітті XXI століття. Однак наразі ми можемо точно сказати, що у другому десятилітті XXI століття Польща зробила кроки, тобто після 2010 року, після 2012 року, щоб стати незалежною від Російської Федерації, насамперед щодо газу, а зараз, звісно, у зв’язку з санкціями, які введені проти РФ після початку війни в Україні у 2022 році, Польща також різко зменшила свою залежність від російської сирої нафти, але пам’ятаймо, що лише 10 років тому російська сира нафта становила приблизно 90 з чимось відсотків, або приблизно 90 відсотків усього імпорту сирої нафти до Польщі. Що стосується газу, то більше половини газу, закупленого в Польщі 10 років тому, був газ з Російської Федерації.
«Власних ресурсів при нормальному споживанні вистачало приблизно на 25-30% наших потреб. На даний момент, а за останні 10-15 років ми розробили власну інфраструктуру транспортування, альтернативну російським джерелам. Я, звичайно, говорю про газовий порт, Baltic Pipe, тобто провід із норвезькими джерелами через Північне море та Данію.
У нас є можливість повної диверсифікації щодо ресурсів газу, і фактично на даний момент ми теоретично і практично можемо забезпечити себе альтернативними поставками газу. Також пам’ятайте, що Польща, на яку тиснула росія під час своєї енергетичної політики, платила набагато вищі ціни за газ, який ми купували в Росії, ніж Німеччина. Щоб зробити її максимально залежною і водночас впливати на політику Німеччини, Німеччина платила чи не найнижчу ціну на газ серед країн Центральної та Східної Європи.
Я говорю про ті часи, коли росіяни торгували успіхом з нашими країнами. І ми платили за газ багато більше, ніж Німеччина.
Однак відомо, що німецька сторона, яка, очевидно, була найбільшим споживачем російського газу за загальним обсягом, платила за цей газ значно нижчі ціни, що робило німецьку промисловість ще більш залежною від цього газу, оскільки цей дешевий російський газ дав німецькій промисловості конкурентну перевагу, коли мова йде про постійні витрати, пов’язані з промисловим виробництвом, і це було дуже важливо для німецької промисловості. У Польщі ціни на газ були вищі, але Польща фактично зробила дуже рішучі кроки, щоб звільнитися від російського газу, і на даний момент, як я вже сказав, ці потреби впали взагалі за останні два роки, вони трохи менші, ніж вони були в попередніх роки. Польща наразі має промислову інфраструктуру та можливість отримувати газ з інших напрямків, так що, фактично, це повністю забезпечить нашу самодостатність і незалежність від польських і російських джерел. Інші країни Центральної та Східної Європи також намагаються вжити таких заходів, зокрема: в Литві, в різних місцях», — каже Лукаш Толяк.
Присівши на російську енергетичну голку, Європейський Союз зазнав шоку, коли довелося з голки зістрибувати через те. що путін почав війну в Україні. Європа і досі страждає, говорить колишній прем’єр-міністр Росії (2000-2004) Міхаїл Касьянов.
«Так, Європейський Союз дуже страждає без російського газу, тому що Європейський Союз та інші не хочуть фінансувати Путінську машину війни. Але якщо Путін зникне і з’явиться інша Росія, це буде чудовий дешевий ресурс для Європейського Союзу для отримання перехідного палива, я маю на увазі, газу. Інфраструктура є. Щоб побудувати інфраструктуру з Китаєм, треба дуже багато інвестицій. Інфраструктура з Європейським Союзом є. Її можна було б легко відновити. Але проблема в Путіні та його агресивній війні проти України. Що ми можемо зробити? Частково те, про що ми вже говорили щодо ціни на нафту — ми повинні прийняти принципове рішення. Захід протягом року має принципово, абсолютно принципово оголосити про те, що Україна має перемогти.
Він має подвоїти підтримку України — військову і фінансову. В Україні закінчуються людські ресурси. Люди там уже втомилися. В Росії теж. Але в Росії їх більше. Економіка набагато більша. Те, що зараз робить Путін, не могло тривати довго. Путін це розуміє через проблему ціни на нафту і, звісно, міжнародного ринку. Експорт до Індії не врятує, бо центральний банк Індії не конвертує індійські рупії в інші валюти. Китай також неохоче фінансує різні транзакції через вторинні санкції Сполучених Штатів. Тож ми бачимо, що Путіну варто хвилюватися про майбутнє. Один рік він витримає. Але далі — будуть проблеми».
Колишній прем’єр-міністр Росії Міхаїл Касьянов говорить, що повільно, але збудована Путіним енергетична залежність Заходу сьогодні починає давати збій і не працює так, як він собі планував. Європа поступово унезалежнюється від російських енергоресурсів. Хоча, Німеччина, Угорщина, навіть Словаччина на рівні політиків та офіційної влади не проти б повернутися до того, як було раніше.
Минулого року «Газпром» отримав 7 мільярдів доларів збитків, хоч раніше мав абсолютні прибутки до 15 мільярдів доларів на рік після сплати всіх податків. Путін переорієнтувався на Індію та Китай, однак і там не все гаразд. Індія не конвертує рупії і Китай не дуже хоче сваритися зі США.
Отже, не в змозі запропонувати інших альтернатив енергетичних ресурсів Заходу, росія буде бити в те, що Захід намагатиметься розвивати як альтернативу російським газу і нафті.
Росія, дезінформуючи в енергетичному секторі, діє щонайменше у два способи. По-перше, лякає, говорить експерт з енергетики Войцех Якубік із BiznesAlert.pl.
Лякає поляків щодо ядерної енергетики. Намагається переконати, що це небезпечне джерело енергії.
«Звісно, небезпечне тільки в Польщі, бо вся росія просто усіяна АЕС і просуває свої технології як безпечні. Росія перекладає щось притаманне собі на своїх конкурентів, наприклад, представляючи американські компанії-постачальники зрідженого газу як погані компанії, які хочуть «заробити на явно дорогому газі» за рахунок поляків. Тим часом російський "Газпром" колись був монополістом, який спричинив енергетичну кризу в усій Європі, тож це екстраполяція його власних характеристик на опонентів.
Вона також погрожує інцидентами з українською транспортною системою, щоб поляки не покладалися на енергетичну співпрацю з українцями, хоча у нас тут багато сфер співпраці, як в електроенергетиці, так і в газовій сфері. По-перше, ми регулярно чуємо про радіоактивну хмару, яка йде з України, тому що знову щось не працює в атомній сфері. Це аргумент, що нібито в Україні безлад, а навіть в умовах війни безпека поставок в Україну і через Україну забезпечується титанічними зусиллями людей, які там працюють. Також нам закидають інформацію, що в енергетиці України керують олігархи. Певною мірою це так, але росіяни стверджують, що не варто інвестувати ні в енергетику, ні в газовий сектор України, бо хтось вкраде гроші, бо хтось поводитиметься нечесно. Водночас у нас є низка сфер співпраці, які є і їх можна розвивати. Нещодавно дефіцит електроенергії в Польщі компенсували за рахунок постачання з України. Ми можемо й надалі використовувати газосховища в Україні. Ми зробили це під час енергетичної кризи на користь обох сторін. Ми можемо займатися відбудовою України в енергетичній і паливній сферах. І тут теж широкий простір для спільного заробітку. І це те, що Росії не подобається», — говорить Войцех Якубік.
Сьогодні в Польщі, та й не тільки в Польщі — у Євросоюзі загалом активно впроваджують відновлювальну енергетику. Зелені джерела енергії і нульові викиди. Технології, які дозволяють покращити середовище і в перспективі здешевити енергію. Росія не має що запропонувати у цих сферах, тому використовує будь-яку можливість, аби спотворити реальність і вплинути на громадську думку в західних суспільствах.
Минулого року, під час парламентських виборів у Польщі і цього під час виборів до ЄП, в соцмережах поширювали тезу про шкідливість вітряків. Мова йшла про їхню звукову неекологічність, бо вони, мовляв, вібрують і шумлять.
А також про неможливість утилізувати їхні спрацьовані елементи, зокрема лопасті, і як наслідок — необхідність їх закопувати. Звісно, у польську землю. Експерти не мають доказів того, що на таку громадську думку впливали саме росіяни, однак переконані в іншому — росіяни дезінформуватимуть про все, що їм невигідне з погляду можливості продати і таким чином вплинути чи тиснути на політиків, супільства, які розвивають енергетичну трансформацію, говорить Лукаш Толяк.
«Росіяни чудово знають, що енергетична трансформація, яка зараз здійснюється в Європі, США та Китаї, в цих найбільших економіках світу, означатиме катастрофу для їхнього гірничодобувного та енергетичного секторів. Я, звісно, говорю про катастрофу вуглеводневої галузі, яка є критичною з точки зору надходжень до бюджету.
І чим більше буде просуватися ця трансформація і чим меншою буде частка звичайних джерел енергії та викопного палива в енергобалансі окремих країн, тим більшими будуть втрати Росії.
Зараз у нас протилежна ситуація, ми говоримо про зелену трансформацію і ми говоримо про розширення відновлюваних джерел енергії, бо вітряки, як відомо, є установками відновлюваних джерел енергії, це технології, які безпосередньо несуть загрозу російським політичним і економічним інтересам. І така діяльність не є чимось екстраординарним, тобто це просто частина інформаційної політики, спрямованої на те, щоб максимально затягувати та саботувати подібні проекти.
Значна частина цих різноманітних сигналів, які з’являються переважно в соціальних мережах, є сигналами, які контролюються російськими ботами або накидаються російською стороною, або також насаджуються і спонукаються російською стороною, щоб просто викликати страх і розбрат у громадській думці, посилити напругу.
Це старий метод ведення інформаційної війни, метою якого є вплинути на громадську думку в нашій країні або в тих сферах, де росіяни безпосередньо зацікавлені. Так це, на жаль, виглядає. І іноді це просто використання дурості окремих осіб, тих, хто не знає того чи іншого питання, а іноді це просто свідома політика, спрямована просто на використання агентів впливу, які так чи інакше підтримуються росіянами, скажімо так».
Росія завжди вдається до крайнощів. Тобто, з одного боку, вказує на помилки тих, хто вважає, що відновлювані джерела вирішать усі проблеми в енергетичному секторі і що їх достатньо. Росіяни користуються тим, що енергетична трансформація має проблеми та різноманітні виклики, пов’язані з тим, що вона тільки почала розвиватися. З іншого боку, росіяни використовують противників відновлюваної енергетики, щоб блокувати всі подібні проекти на Заході, каже Войцех Якубік.
«Якщо ми подивимося на російські стратегічні документи, наприклад російську енергетичну стратегію, трансформація енергії та відновлювані джерела трактуються як загроза для Росії. Тому що вони звузять її ринок для єдиного, що він може запропонувати світові, а це, окрім війни, вуглеводні.
Ось чому Владімір Путін у минулому намагався висміяти відновлювану енергетику. Він навіть сказав, що вітряки змушують черв’яків утікати з ґрунту, і там нічого не ростиме. Усе це для того, щоб спочатку знецінити, а потім заблокувати розвиток технологій, які загрожуватимуть підвалинам кремлівської імперії.
Ми повинні говорити про факти, але дезінформація змішує факти з вигадкою. І справа в тому, що ми не знаємо, що правда.
Енергетична трансформація, розвиток відновлюваних джерел в енергетиці зустрічається з перешкодами, має етапи уповільнення та різноманітні повороти. І це не ідея фікс, це одне з рішень, яке допоможе забезпечити енергетичну безпеку і буде набувати все більшого значення в секторі. Проте варто відверто поговорити про плюси та мінуси, адже вони є у кожної технології.
І предметна дискусія на цю тему є найкращою формою відповіді на енергетичну та кліматичну дезінформацію Росії. Єврокомісія не випадково починає інформаційні кампанії щодо російської дезінформації в енергетиці. І польське головування має мати цю тему серед своїх пріоритетів».
Рік тому Польське товариство громадських теплоелектростанцій (PTEZ) опублікувало звіт під назвою: «Мудрий поляк після фейку», головною темою якого є дезінформація в електроенергетиці. Під час прес-конференції за участю директора PTEZ Дороти Єзьоровської було представлено основні висновки дослідження та цілі кампанії «Енергія насправді», спрямованої на протидію хвилі дезінформації та надання громадськості надійних знань про енергетику.
У рамках кампанії «Енергія насправді» з січня по серпень 2023 року було проведено інтернет-дослідження. Загалом у дослідженні проаналізовано 2,5 млн згадувань, 21,8 млн взаємодій та 3,51 млрд контактів з інформацією про енергетичний сектор.
Згідно зі звітом, після вторгнення Росії в Україну теми, пов’язані з енергетикою, стали предметом все більшого суспільного інтересу. Однак із зростанням інтересу зростає й кількість неправдивої інформації, що поширюється в Інтернеті. Теми, пов’язані з вугіллям, газом, ядерною енергетикою, цінами на енергоносії та кліматичною політикою Європейського Союзу, особливо вразливі до дезінформації. Фейкові новини можуть створюватися навмисно, щоб збільшити охоплення та внести соціальну нестабільність. Вони також можуть бути результатом недбалості та неуважності з боку користувачів Інтернету.
Результати дослідження показують, що понад півмільйона проаналізованих записів щодо енергетики різною мірою містили неправдиву інформацію та фейкові новини. Це означає, що навіть кожне п’яте повідомлення щодо енергетики може бути дезінформацією.
Слухайте у доданому звуковому файлі:
31:14 ENERGETYCZNA_TRANSFORMACJA_DEZA_W ENERGETYCI_2024_28_11.mp3 Росія веде проти Заходу дезінформаційну енергетичну війну
Матеріал підготував Володимир Гарматюк