Після того, як українські військові вдарили по дамбі Білградського водосховища, що завадило просуванню російської армії, у Росії закликали до помсти. Пропагандисти назвали цей удар «актом тероризму» і вимагали бити по українських гідроелектростанціях. При цьому росіяни добре пам’ятають, як самі у 2023 році підірвали дамбу Каховської ГЕС, аби зупинити контрнаступ Збройних сил України, але власні дії тероризмом не вважають.
Україна під час цієї війни вперше у світі зіткнулася з явищем, яке можна назвати державним тероризмом у контексті питної води. Росіяни свідомо били по місцях зберігання води та по системах водопостачання. Про це говорили представники українських органів місцевого самоврядування під час зустрічі з експертами у Польщі. Директор аналітичного центру якості води Володимир Кобилянський наголосив, що в перші ж дні повномасштабного вторгнення Асоціація водоканалів України постала перед питанням: якими будуть виклики у галузі водопостачання.
«Ми ще не розуміли, де будуть основні удари і чи ворог піде на те, щоб знищувати інфраструктуру, — каже Кобилянський. — Але по Харкову ми зрозуміли, що так, він буде знищувати. Те, що відбувалося пізніше, можна побачити на прикладі Миколаєва».
Миколаїв, місто з населенням понад пів мільйона, вже на початку квітня 2022 року залишився без централізованого водопостачання. «Це сотні тисяч людей, які втратили воду в квартирах. Під час війни ці люди зрозуміли, що водопровідна вода — це не тільки питна вода. Це гігієна, санітарія, комфортне проживання», — пояснює Кобилянський.
За його словами, у Миколаєві місцева влада пішла на безпрецедентний крок — вирішила подати в мережу морську воду. «Прийняли вольове рішення, всупереч усім законодавчим нормам, подати морську воду в місто. Експерти казали, що мережа витримає два-три місяці, після чого піде теча. Але іншого виходу не було». У травні морська вода пішла в систему. «Так, це було незаконно, але це врятувало місто», — каже він.
Наразі в Україні триває робота над змінами до законодавства, щоб водоканали могли поетапно відновлювати постачання — спочатку дати воду, а потім забезпечити її очищення. «Кількість води — це основа. Дали воду — врятували місто. А питну воду на 2–3 літри на людину треба вирішувати окремо», — говорить Кобилянський.
Харків одним із перших відчув наслідки російської агресії. «Ворог бив по житлових кварталах і нищив інфраструктуру», — розповідає головний інженер КП «Харківводоканал» Володимир Поболков. Основні джерела водопостачання Харкова розташовані на значній відстані — 40 і 140 кілометрів від міста. «Річка Сіверський Донець тече фактично за парканом, а це вже територія ворога. Друге джерело — за 140 кілометрів, це канал Дніпро–Донбас», — пояснює інженер.
На початку війни місто не мало резервних джерел електропостачання, а без електрики помпи не працювали. «Потім, за допомогою донорських організацій, встановили дизель-генератори. А міський голова поставив завдання створити резервні джерела водопостачання», — каже Поболков. У Харкові пробурили понад 120 свердловин глибиною до 40 метрів, частину обладнали системами очистки. «Мешканці можуть набирати 2–3 літри питної води для життєвих потреб. Це дуже важливо, коли централізована система може бути зруйнована», — додає він.
Чернігів теж пережив великі проблеми з водою. Керівник відділу взаємодії з правоохоронними органами Чернігівської міськради Андрій Ткач каже, що місто врятували старі артезіанські свердловини. «У нас старі мережі, часто були пориви, тому водоканал купив водовози. Розвозили воду по графіку, але ворог вирахував маршрути — по чергах з водою наносилися артилерійські й бомбові удари», — розповідає Ткач. Згодом воду почали роздавати вночі, а також відновили роботу старих водяних колонок за допомогою генераторів.
Він додає, що до перебоїв з водою додалася паніка серед населення: «30% людей стали на захист міста, 30% були в паніці й заважали іншим працювати, а ще 10% — працювали на ворога». За його словами, навіть серед працівників критичної інфраструктури знаходилися зрадники, які передавали інформацію про вразливі місця.
У Херсоні ситуація була ще драматичнішою. Пані Валентина, якій вдалося виїхати з окупованого міста, згадує: «Ми ходили по воду до Дніпра. Міни над нами літали, ховалися під парканами, боялися навіть вийти з дому. Волонтери привозили хліб, але не завжди вистачало. Води не було, тепла не було, світла не було. Діти на вулиці палили багаття, щоб приготувати їжу».
Росія діє відкрито в Україні, знищуючи об’єкти водного господарства. В Європі ж застосовує гібридні методи — диверсії та саботаж. У серпні цього року в Польщі затримали 36-річного громадянина України, який пошкодив водозабір у Сопоті, а раніше намагався проникнути на інше водосховище. Агентство внутрішньої безпеки повідомило також про інші інциденти — зокрема, спробу диверсії на водоочисній станції у Кракові.
Польські спецслужби розцінюють ці випадки як елементи гібридних дій Росії. Її мета — не захоплення територій, а дестабілізація, посів хаосу та підрив довіри до державних інституцій. Кремль, як зазначають експерти, поєднує кіберзагрози, саботаж, дезінформацію та використовує тих, хто готовий за гроші допомагати ворожим структурам, щоб сіяти ворожнечу між поляками та українцями.
Повну версію слухайте у доданому звуковому файлі:
20:39 PROFIT_USPR_WODNYJ TERORYZM_2025_11_03.mp3 ПРОФІТ. Україна - перша жертва державного тероризму в галузі водопостачання
Володимир Гарматюк