Сьогоднішні удари Росії по українській інфраструктурі, зокрема по теплових об’єктах у Києві у ніч на 9 січня, ще раз показали вразливість централізованої системи теплопостачання. Через знеструмлення теплових генеруючих об'єктів, столична влада прийняла рішення злити воду з батарей, щоб не допустити розриву будинкових мереж і серйозних пошкоджень. Це тимчасово залишає людей без тепла, але зберігає системи від руйнування, які потім відновити значно складніше.
Експерт з інфраструктури Михайло Бабійчук пояснює, що це правильне технологічне рішення. Якщо залишити воду у батареях при морозі мінус 20, система може лопнути. Тоді ремонт буде довгий і складний, а відповідальність за відновлення системи і витрати на неї – питання окреме.
Крім того, дії влади підкреслюють різницю між оперативними та стратегічними рішеннями. Оперативно можна підключати мобільні котельні, використовувати електроприлади для обігріву, але це створює додаткове навантаження на мережі, які теж обстрілюють. Стратегічно вирішення більш комплексне: децентралізовані системи, поквартальні котельні, дахові або гібридні станції, теплові насоси, когенераційні установки. Такі рішення роблять систему більш стійкою, бо удар по одній котельні не позбавляє тепла весь район або місто.
При цьому децентралізація має складнощі: хто керує котельнями, як визначають тариф, хто забезпечує ремонт і обслуговування. Раніше, ще до війни, централізоване теплопостачання розраховувалося під певну гідравліку і споживання тепла. Коли частина будинків переходить на індивідуальні котли, це порушує баланс системи. З одного боку, відключення зменшує навантаження на комунальне підприємство, але з іншого – ускладнює роботу тепломереж і може підвищувати тариф для тих, хто залишився під централізованим опаленням.
Ще одна проблема – старі системи і великі втрати тепла. У Кривому Розі, наприклад, втрати у мережах сягають 44%. Багато будинків не утеплені або утеплені частково, що знижує ефективність опалення. Тому комплексний підхід включає не лише модернізацію котелень, а й утеплення будинків та енергомоніторинг. Такий підхід показує економію для споживачів і допомагає зменшити витрати енергоносіїв.
Що стосується автономних систем, то можливо використовувати когенераційні установки на газу, які одночасно виробляють тепло і електрику, або невеликі квартальні котельні з локальним живленням. Це зменшує залежність від централізованого електропостачання і робить систему більш стійкою.
Фінансування таких проєктів складне. Частково це можуть покривати місцеві бюджети, але основна підтримка йде від міжнародних донорів і технічних програм. Є приклади кредитів та грантів для енергетичних проєктів, частково через польські банки, частково через фонди ЄС.
Реалізація нового об’єкта теплопостачання в умовах війни можлива, але потребує часу. Спрощені процедури дозволяють прискорити проєктування і монтаж модульних котелень, але все одно потрібно враховувати отримання дозволів, підключення, погодження тарифів та запуск у роботу. За найоптимістичним сценарієм, від проєктування до введення в експлуатацію невеликої котельні може пройти від трьох до шести місяців, залежно від складності та волі місцевих органів.
Ситуація показує, що централізоване теплопостачання вразливе до ударів, а стійка система вимагає децентралізації, модернізації і комплексного підходу до теплових мереж і утеплення будинків. Це не швидке рішення, але без нього ефективне опалення під час воєнних дій неможливе, говорить експерт.
Повну розмову можна послухати у доданому файлі:
26:42 ENERGETYCZNA_2026_01_11_BABIJCZUK.mp3 Війна проти тепла: чому українські тепломережі потребують змін уже зараз
Володимир Гарматюк