Події кінця року стали одним із прикладів ширшої тенденції, яку обговорювали під час Варшавського форуму з енергетичної безпеки в січні. У центрі дискусії було не стільки походження конкретних інцидентів, скільки здатність державних і приватних операторів розпізнавати загрози, діяти в умовах невизначеності та зберігати контроль над критичними функціями.
У цьому контексті особливу увагу привернув підхід Дарії Новак, спеціалістки з питань безпеки критичної інфраструктури. Вона наголошує, що найбільша складність виникає на ранньому етапі, коли ще незрозуміло, чи має організація справу з технічною несправністю, випадковим збоєм або цілеспрямованим впливом. У таких ситуаціях інформація зазвичай фрагментована, а рішення потрібно ухвалювати швидше, ніж формується повна картина подій.
За словами Новак, сучасні загрози рідко проявляються у вигляді одного чіткого інциденту. Йдеться про середовище гібридного тиску, де кіберінциденти, фізичні порушення, інформаційні операції, проблеми з персоналом або логістикою можуть відбуватися одночасно. Така комбінація навмисно ускладнює ідентифікацію подій і сповільнює реакцію, залишаючи систему в зоні підвищеного ризику.
Окрему увагу під час дискусії було приділено морській критичній інфраструктурі. Підводні кабелі зв’язку, трубопроводи, порти та морські енергетичні об’єкти складно контролювати фізично, а інциденти в морському середовищі часто не мають однозначного пояснення. Балтійське море є прикладом простору з високою концентрацією інфраструктури, інтенсивним судноплавством і обмеженим часом для ухвалення рішень у разі позаштатних ситуацій.
Ключовим елементом підходу Дарії Новак є розуміння того, що технології, попри їхню важливість, не є вирішальним чинником стійкості. Системи моніторингу та автоматизації можуть вчасно виявляти аномалії та збирати дані, але саме організаційна готовність визначає, чи буде цей сигнал правильно інтерпретований і перетворений на дію.
Стійкість критичної інфраструктури, за цим підходом, формується через чітке визначення критичних функцій і залежностей, заздалегідь підготовлені сценарії, розподіл ролей і відповідальності, а також відпрацювання дій у складних і неоднозначних умовах. Мета полягає не в повному уникненні інцидентів, а в здатності підтримувати ключові функції під час перебоїв і контрольовано відновлювати роботу систем.
У складних системах кілька дрібних подій можуть накладатися одна на одну, створюючи ситуацію, у якій вирішальним стає не індивідуальна імпровізація, а злагоджена робота команди й дотримання процедур. Саме це дозволяє скоротити час між першими сигналами та управлінськими рішеннями і зменшити ризик помилок у критичні моменти.
Розмова про стійкість критичної інфраструктури, яка розгорнулася навколо польського досвіду, виходить далеко за межі однієї країни чи одного сектору. Вона стосується загального питання управління ризиками в середовищі, де загрози дедалі рідше мають чіткі контури, а відповідальність за рішення лежить на людях, які змушені діяти в умовах обмеженого часу та неповної інформації.
Повна версія - у доданому звуковому файлі:
23:47 ENERGETYCZNA_CYBER_BALTIC_2026_02_09.mp3 Кібербезпека інфраструктури: як зберігати керованість
Володимир Гарматюк