Попри війну, міжнародні партнери вже створили для України низку фінансових інструментів, які мають допомогти відновленню економіки: гарантії, страхування воєнних ризиків, кредитні програми та механізми розподілу ризиків. Але між політичним рішенням про виділення коштів і появою грошей на конкретному підприємстві чи проєкті часто проходять місяці, а іноді й більше року.
Як пояснила в інтерв’ю програмі «PROFIT» Української служби Польського радіо віцепрезидентка Київської школи економіки Ольга Сливінська під час Ukraine Recovery Conference у Гднаську, сьогодні головна проблема вже не лише у пошуку фінансування. Виклик полягає в тому, щоб українські компанії могли швидше відповідати вимогам міжнародних фінансових установ.
«Інструменти вже існують, але вони потребують часу для запуску», — пояснює Ольга Сливінська. За її словами, міжнародні банки розвитку та фінансові інституції мають складні процедури перевірки — від оцінки самого проєкту до аналізу фінансової спроможності компанії, систем управління та відповідності міжнародним стандартам.
Одним із ключових факторів залишається воєнний ризик. Однак, як зазначила експертка, сьогодні цей ризик уже частково можна перекривати за допомогою спеціальних програм страхування та гарантій. Зокрема, польські компанії можуть використовувати інструменти, які пропонують польські фінансові установи, що дозволяє інвестувати навіть під час активних бойових дій.
Водночас більшість міжнародних інвесторів очікує збільшення активності після завершення гарячої фази війни. Тому завдання України зараз — підготувати проєкти і механізми, щоб у момент зниження ризиків капітал міг швидко зайти в країну.
«Наша задача зараз — підготувати проєкти і підготувати інструменти так, щоб бажання інвестувати були реалізовані в найкоротший термін», — говорить Ольга Сливінська.
Одним із прикладів нових можливостей є Ukraine Investment Framework — програма, яка передбачає гарантійні інструменти для зниження ризиків європейських банків та фінансових організацій, що працюють з Україною. У межах цього підходу фінансування може спрямовуватися не лише на великі інфраструктурні проєкти, а й на енергетику, муніципальні проєкти та малий і середній бізнес.
Окремий виклик — готовність самого українського бізнесу працювати за правилами міжнародних партнерів. За словами Ольги Сливінської, багато компаній ще не мають достатнього досвіду підготовки інвестиційних заявок, проходження процедур комплаєнсу та ведення звітності за міжнародними стандартами.
Саме тому, на її думку, українським підприємцям потрібно навчатися працювати з такими інституціями. Київська школа економіки вже працює над розвитком інструментів, які допомагають бізнесу краще розуміти вимоги міжнародних інвесторів і підвищувати шанси на отримання фінансування.
Ще одна проблема — тривалість процедур. Навіть після того, як програма фінансування погоджена, конкретний проєкт має пройти окремий відбір. Це означає перевірку бізнес-моделі, джерел доходу, прогнозів і відповідності вимогам банку чи фонду.
Тому відбудова України залежить не лише від того, скільки грошей готовий надати світ. Не менш важливим є питання швидкості: наскільки ефективно Україна зможе перетворити міжнародні гарантії та обіцянки на реальні заводи, енергетичні об’єкти, інфраструктуру і робочі місця.
Як підкреслює Ольга Сливінська, зараз формується нова модель співпраці України з міжнародними фінансовими партнерами — і її успіх залежатиме від того, наскільки швидко український бізнес навчиться працювати за цими правилами.
21:58 PROFIT.mp3 ПРОФІТ. Чому гроші на відбудову України не приходять одразу
Володимир Гарматюк